10.2.4
Іменем України
29 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/631/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
14 березня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якому позивач просить:
1) визнати неправомірними дії відповідача щодо не виплати позивачу з 01 квітня 2017 року пенсії за віком;
2) зобов'язати відповідача з 01 квітня 2017 року відновити виплату пенсії за віком позивачу шляхом перерахунку на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області. З 23.12.2014 взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа. З 01.04.2017 відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію, про що останньому стало відомо в грудні 2017 року після дзвінка на "гарячу лінію" ПАТ "Ощадбанк". При цьому, відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії.
З посиланням на норми статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивач вважає, що на час припинення відповідачем виплати пенсії, підстави для такого припинення були відсутні.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 22-23).
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в січні 2015 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік. Позивача було взято на облік до Відповідача. Пенсія Позивачу виплачувалась Відповідачем по 31.03.2017. З 01 квітня 2017 року Відповідачем Позивачу пенсія не виплачувалась з огляду на інформацію від ГУ ПФУ в Луганській області (лист від 27.03.2017 № 3147/02) про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб.
У задоволенні позову просив відмовити.
Ухвалою від 19.03.2018 відкрито провадження в зазначеній справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визнано поважними причини пропуску строку звернення з позовом; відстрочено позивачу сплату судового збору; задоволено клопотання про витребування доказів (а.с. 1-3).
Ухвалою від 11.04.2018 зупинено провадження у справі № 812/631/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № Пз/9901/20/18 (№ 805/402/18) (а.с. 27-28).
Ухвалою від 29.11.2018 поновлено провадження у справі № 812/631/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії (а.с. 44).
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 38). Разом з тим, в позовній заяві просив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 6 зв.).
На адресу суду повернувся конверт з відміткою «інші причини» (а.с. 42-43).
Згідно із частиною одинадцятою статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 39), причини неприбуття суду не повідомив.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 805/402/18, суд вважає за необхідне розглянути її у письмовому провадженні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 9-11), довідці про присвоєння ідентифікаційного коду (а.с. 12), довідці від 23.12.2014 № 28797 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 13), пенсійному посвідченні НОМЕР_2 виданого 23.05.2003 (а.с. 14).
Позивач звернувся до Відповідача із заявою про взяття на облік його пенсійної справи (а.с. 24).
Згідно з інформацією, зазначеною в розпорядженні від 05.02.2015 № 80285, Позивача взято на облік та призначено виплату пенсії за віком, з 01.08.2014 розмір пенсії становить 2947,00 грн (а.с. 24 зв.).
Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017, підставі листа ГУ ПФУ в Луганській області від 27.03.2017 № 3147/02 та списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію СБУ щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2017 року (а.с. 36).
Згідно з інформацією, зазначеною у довідці від 27.03.2018 № 1015, Позивачу пенсія була виплачена в березні 2017 року в сумі 3841,00 (а.с. 25).
Спірним питанням є правомірність дій Відповідача щодо припинення з квітня 2017 року виплати призначеної пенсії Позивачу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно зі статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-IV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції країни, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Приписами частини першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (суд бере до уваги, що положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.
В оскарженому розпорядженні та відзиві на позов Відповідач обґрунтував свою позицію посиланням на лист ГУ ПФУ та інформацію СБУ.
Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних доказів, які б свідчили про припинення виплати пенсії з підстав, передбачених статтею 49 Закону № 1058.
Аргументи Відповідача, що Відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України ).
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За таких обставин Постанова КМУ № 365 не може обмежувати Конституційне право та встановлювати додаткові підстави для припинення виплати пенсії ніж передбачені Законом № 1058.
Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності 22 листопада 2014 року (далі - Закону № 1706-VII).
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Тому, припиняючи нарахування та виплату Позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, Відповідач протиправно керувався вимогами Постанови КМУ № 365, листом ГУ ПФУ та інформацією СБУ порушив право Позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання Відповідача у право Позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі 805/402/18 (Пз/9901/20/18), яке залишено без змін постановою Верховного суду від 04 вересня 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Що стосується посилань УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, що вимога позивача про поновлення та нарахування виплати пенсії без зазначення кінцевої дати є протиправною, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки згідно з положеннями Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії мають здійснюватися територіальним органом Пенсійного фонду України постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом.
Щодо питання дотримання Позивачем строку звернення до суду з позовом, суд вважає, що такий строк не пропущений, з огляду на таке.
Твердження Відповідача про порушення Позивачем строку звернення до суду судом вважаються необґрунтованими, з підстав викладених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 19.03.2018 (а.с. 1-3). Також, відповідачем суду не надано жодних доказів повідомлення Позивача про припинення нарахування та виплати пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює посилання Відповідача, які викладені у відзиві на позов, на те, що Позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду, вказаний строк Позивачеві поновлено ухвалою суду від 19.03.2018.
Щодо доводів відповідача про звільнення його від судового збору, суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаних доводів відповідач зазначає, що відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовується на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно з частиною другою статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом суду, заява сторони розглядається виходячи з наведених в ній обставин, які підтверджені належними доказами.
З вищевикладеного вбачається, що єдиною підставою для задоволення клопотання є врахування майнового стану сторони, обґрунтування цих обставин, які свідчать про неможливість оплати судового збору, покладається на сторону, яка звертається з заявою.
На думку суду, наведені норми, що дають право зменшити, відстрочити або звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан особи, насамперед стосується сторін соціально вразливої верстви населення з метою вільного їх доступу до правосуддя.
Обмежене фінансування бюджетної установи, що діє як суб'єкт владних повноважень, не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.
Оскільки статтями 133 КАС України та 8 Закону України «Про судовий збір» визначено можливість суду у виключних випадках зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а не обов'язок, суд вважає доводи відповідача необґрунтованими.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу Відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття Відповідачем протиправного розпорядження про призупинення виплати пенсії від 27.03.2017, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу, визнання протиправним та скасування розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 та зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію на поточний рахунок, що відкритий в ПАТ «Ощадбанк», то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним», установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Згідно з пунктом 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.
Пунктами 9 - 11 вказаної Постанови визначено, що між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку. Одержувачі, крім внутрішньо переміщених осіб, можуть у будь-який час змінити уповноважений банк, подавши заяву до відповідного уповноваженого банку згідно з пунктом 10 цього Порядку.
Отже, згідно з наведеними нормами орган Пенсійного фонду зобов'язаний виплачувати пенсію на відповідний банківський рахунок згідно з поданою одержувачем пенсії у відповідності до вказаних норм заяви.
Доказів того, що після поновлення виплати пенсія позивача буде виплачуватися в інший спосіб, і відповідно, будуть порушені права позивача, до суду не подано.
Крім того, обов'язковою умовою для надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, чого в цій частині не відбулося.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог Позивача, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу, визнання протиправним та скасування розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 та зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року підлягають задоволенню. В задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію на поточний рахунок, що відкритий в ПАТ «Ощадбанк» слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити це рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 19.03.2018 Позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 94100, АДРЕСА_1) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, буд. 9) про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2017 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місце знаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 94100, АДРЕСА_1) нарахування та виплату пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
У задоволенні вимоги про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію на поточний рахунок, що відкритий в ПАТ «Ощадбанк», відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місце знаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.М. Чиркін