30 листопада 2018 року Справа № 280/4564/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., при секретарі Дєткові Р.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 86154, АДРЕСА_1, місце фактичного проживання: 71118, АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1)
до відповідача - Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, м. Бердянськ, вул. Консульська, буд. 23 - Л, код ЄДРПОУ 37963785),
про визнання дій протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 жовтня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за віком позивачу за червень - вересень 2018 року у розмірі 15166,60 грн.,
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за червень - вересень 2018 року у розмірі 15166,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є пенсіонером за віком, її зареєстрованим місцем проживання є: 86154, АДРЕСА_1, 71118, АДРЕСА_2. Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, та з липня 2017 року перебуває на обліку у відповідача і отримує пенсію за віком. Зазначає, що відповідачем з червня 2018 року припинено нарахування та виплата пенсії на підставі підпунктів 4, 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам зі місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. Бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії вважає протиправними, оскільки пенсія є єдиними джерелом існування. З посиланням на норми Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", просить позов задовольнити у повному обсязі та розглянути справу без участі позивача. Відповідачем відновлено нарахування пенсійних виплат позивачу з 01.06.2018, що підтверджується витягом з протоколу рішення комісії щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.07.2018 №105 та протоколом по особовому рахунку №923060811450 за період з 01.06.2018 по 31.09.2018 та нараховано до виплати 15166,60 грн. Однак, дану заборгованість так і не виплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 02.11.2018 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача 26.11.2018 через канцелярію суду (вх. №38345) надав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідача зазначено, що позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. Виплата пенсії відповідачем здійснювалась до 31.05.2018. Починаючи з 01.06.2018 виплата пенсії позивачу була припинена на підставі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Однак, згідно протоколу від 20.07.18 №105 нарахування виплати пенсії подовжена з 01.06.2018, згідно п.15 Постанови №365 суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, виплачується на умовах окремого порядку, визначеного кабінетом Міністрів України. На теперішній час окремий порядок не визначений. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі
За приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Бердянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", про що свідчить довідка № НОМЕР_2 від 13 липня 2017 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Нарахування та виплату пенсії позивачу було припинено з 01 червня 2018 року по вересень 2018 року.
Позивач не погодившись з такими діями відповідача, звернулась з даним позовом до суду.
Рішення про припинення виплат позивачу пенсії, як зазначив відповідач, не приймалось.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії з червня 2018 року до вересня 2018 у розмірі 15166,60 грн., позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон України №1706-VII), а також постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - постанова №365).
Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлений не був.
Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2016 року № 352 було також внесено зміни до Постанови № 509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Судом встановлено, що довідка № НОМЕР_2 від 13 липня 2017 року про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Відповідно статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Суд зазначає, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.
Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною 2 статті 49 цього ж закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем у червні 2018 року на підставі отриманої інформації про прийняття рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що стаття 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чітко визначає, що припинення виплати пенсій можливо лише у випадках встановлених Законом, а прийняті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть вносити зміни чи доповнювати підстави для припинення пенсійних виплат встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскарженні будь-які рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, проте, задоволенню підлягають лише ті позовні вимоги, які безпосередньо відновлюють права та законні інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, оскільки саме в цьому і полягає завдання адміністративного судочинства України.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити виплату пенсії позивачу з 01.06.2018 по 30.09.2018 у розмірі 15166,60 грн.
Зупинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття будь-якого рішення відповідачем на підставі повідомлення третьої особи про відмову у призначенні (відновленні) позивачу соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у зв'язку із скасуванням довідки, тобто, право на отримання пенсії, а не соціальної послуги (виплати, допомоги) стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України.
Таким чином, судом було достовірно встановлено, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України № 1058-ІV, з 01.10.2016 зупинив виплату пенсії позивачу, доказів наявності рішення про зупинення виплати пенсії позивачу сторонами суду не надано. Жодним Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади. Судом встановлено, що відповідачем відновлено нарахування пенсійних виплат позивачу з 01.06.2018, що підтверджується витягом з протоколу рішення комісії щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.07.2018 №105 та протоколом по особовому рахунку №923060811450 за період з 01.06.2018 по 31.09.2018 та нараховано до виплати 15166,60 грн., однак в матеріалах справи відсутні докази, щодо виплати нарахованої суми пенсії позивачу з 01.06.2018. Протокол по особовому рахунку №923060811450 за період з 01.06.2018 по 31.09.2018 свідчить тільки про нарахування суми пенсії. Доказів перерахування відповідачем та отримання позивачем, відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках від 30.08.1999 №1596 відповідачем не надано.
Таким чином, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 704 гривні 80 копійок, що підтверджується квитанцією від 26 жовтня 2018 року № 0.0.1170346520,1.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 86154, АДРЕСА_1, місце фактичного проживання: 71118, АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1) до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, м. Бердянськ, вул. Консульська, буд. 23 - Л, код ЄДРПОУ 37963785) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1 з червня по вересень 2018 року у розмірі 15166,60 грн.
Стягнути з Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, м. Бердянськ, вул. Консульська, буд. 23 - Л, код ЄДРПОУ 37963785) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 86154, АДРЕСА_1, місце фактичного проживання: 71118, АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1) заборгованості з червня по вересень 2018 року у розмірі 15166 (п'ятнадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, м. Бердянськ, Запорізька область, вул. Консульська, буд. 23-Л, код ЄДРПОУ 37963785) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 86154, АДРЕСА_1, місце фактичного проживання: 71118, АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1) сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі виготовлено та підписано 30.11.2018.
Рішення не набрало законної чинності.
Суддя Р.В.Сацький