336/5776/18
2/336/2958/2018
30 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,з участю секретаря судового засідання Брагіної І.В.,розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2,яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1,ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2,про визнання особи такою,що втратила право користування житловим приміщенням, -
В вересні 2018 р.ОСОБА_1звернувся до суду з позовом,в якому зазначає,що на підставі свідоцтва про право власності на житло № 21755,виданого Шевченківською районною адміністрацією Запорізької міської ради 27.09.2007 р.,йому на праві спільної часткової власності належить ? частина квартири АДРЕСА_1,право власності зареєстровано в ОП ЗМБТІ 07.11.2007 р.
Також на підставі договору дарування,посвідченого 26.11.2016 р.приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,він є власником ? частина квартири АДРЕСА_1.
У лютому 2012 р.за його згодою та за згодою колишнього співвласника ОСОБА_1О.у квартирі була зареєстрована двоюрідна сестра позивача ОСОБА_2В.з двома дітьми,проте зазначені особи не є членами сім'ї позивача,у квартирі ніколи не мешкали,фактично постійно проживають у Чеській Республіці.
Реєстрація відповідача з дітьми у квартирі позивача мала виключно формальний характер,була обумовлена їм необхідна для оформлення виїзду за кордон,де ОСОБА_2та її діти мають дозвіл на постійне проживання.
Посилаючись на те,що відповідач та її діти не є членами його сім*ї,ніколи у квартирі позивача не проживали,їхні речі у квартирі відсутні,реєстрація їх проживання має формальний характер,проте порушує права позивача як власника та змушує нести додаткові витрати на утримання житла,позбавляє права на отримання субсидії,позивач просить суд з підстав,передбачених ст.391,405 ч.2 ЦК України визнати відповідачів такими,що втратили право користування спірним житловим приміщенням.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 05.10.2018 р.
Підготовче провадження закрито ухвалою суду від 02.11.2018 р.та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні 30.11.2018 р.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_5надала письмову заяву про розгляд справи без її участі та на задоволенні позову наполягала,висловила згоду на розгляд справи за відсутності відповідачі з ухваленням заочного рішення.
Відповідачі в судове засідання не з*явилися з невідомих причин,викликався шляхом направлення судових повісток на зареєстровану адресу проживання,які повернуті до суду із зазначенням про закінчення строку їх зберігання,вважається повідомленим про дату,час і місце розгляду справи,відзив на позов не подавав.
Відповідно до ст.280,281 ЦПК України суд за згодою позивача та його представника ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності,суд дійшов висновку,що позов заявлений обґрунтовано,підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено та перевірено доказами, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № 21755,виданого Шевченківською районною адміністрацією Запорізької міської ради 27.09.2007 р.,ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить ? частина квартири АДРЕСА_1,та на підставі договору дарування,посвідченого 26.11.2016 р.приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,він є власником ? частина квартири АДРЕСА_1.
Право власності позивача зареєстровано у встановленому законом порядку.
З наведеного суд встановив,що позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому у встановлений законом спосіб та підтвердив ці обставини належними допустимими доказами,які під час розгляду справи нічим не спростовані.
Згідно інформації Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради,з 23.02.2012 р.у вказаній вище квартирі зареєстровані відповідач ОСОБА_2та її діти ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3,місце народження Чехія,ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_4, місце народження Чехія.
Як встановлено з довідки від 22.08.2018 р.,виданої Міністерством внутрішніх справ Чеської Республіки згідно Зводу законів «Про проживання іноземців на території Чеської Республіки» громадянка України ОСОБА_2 має на території Чеської Республіки дозвіл на постійне проживання від 30.10.2013 р.на підставі
Аналогічні дозволи від 03.06.2014 р.мають діти ОСОБА_2 Вадимівни:Власюк ОСОБА_3 та ОСОБА_4,уродженці ІНФОРМАЦІЯ_5, як члени сім'ї ОСОБА_2
З наведеного суд встановив,що ОСОБА_2 щонайменше з 2008 р. непереривно перебуває на території Чеської Республіки,де у неї виникли усталенні сімейні та соціальні зв'язки.
Частиною 2 ст.64 ЖК України передбачено,що до членів сім*ї наймача належать дружина,їх діти і батьки.Членами сім*ї наймача може бути визнано і інших осіб,якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином,суд встановив,що відповідач була зареєстрована у спірному будинку хоча і за згодою власника,проте між ними сімейні чи родинні стосунки відсутні.
Відповідно до ст.383,391 ЦК України,ст.157 ЖК України власник житлового будинку,квартири має право використовувати помешкання для власного проживання,проживання членів своєї сім*ї,інших осіб,вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Обмеження чи втручання у права власника,які гарантуються ст.41 Конституції України,можливе лише з підстав,передбачених законом.
На теперішній час реєстрація проживання у будинку сторонніх осіб,яка фактично цим житлом ніколи не користувались,прямо впливає на реалізацію прав позивача як власника у вирішенні будь-яких питань,пов'язаних з його утриманням,користуванням,розпорядженням.
Згідно ст. ст. 6, 127 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України та з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею у квартирах приватної власності особами,які не являються членами сім'ї власника,з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ст. ст. 405 ч.2 ЦК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням як члени сім'ї власника, положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі відсутності у приватному житловому приміщенні особи, якій у ньому надавалося право користування жилою площею).
Ст.47 Конституції України гарантує кожному право на житло.
Ст.9 ЖК України передбачає,що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення,або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку,передбачених законом.
Як передбачено ст.405 ч.2 ЦК України,член сім*ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік,якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.
З наведеного суд встановив,що відповідачі,хоча і зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_6,проте своє право на користування цим житлом не реалізовували,цього житла не потребували,участі у його утриманні не брали,перешкод для проживання позивач не створював,сімейні та родинні зв*язки між відповідачами та позивачем відсутні.
За обставинами справи суд встановив,що відповідачі відсутній у спірному житловому приміщенні понад встановлені законом строки без поважних причин,тому наявні передбачені законом підстави для визнання його таким,що втратив право на користування ним.
Таким чином,суд дійшов до висновку,що позов грунтується на законі,підтверджений доказами і підлягає задоволенню,оскільки правові підстави для користування спірним житлом відповідачем на час розгляду справи відсутні,їхня реєстрація створює перешкоди власнику для користування та розпорядження своїм майном,ці перешкоди необхідно усунути,визнавши відповідачів такими,що втратили право користування спірним житловим приміщенням.
Відповідно до ст.3,7 Закону України «Про свободу пресування та вільний вибір місця проживання в Україні»,рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням,яке набрало законної сили,є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання у ньому.
Керуючись ст.47 Конституції України,ст.ст.391,405 ч.2 ЦК України, ст.9,156 ЖК України,ст.12,13,76,81,258,259,265,280,284,353,355 ЦПК України,суд-
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_7,ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3,ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_4,такими,що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_2.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення суду набирає законної сили,якщо протягом строків,встановлених ЦПК України,не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга,або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної части рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.А.Галущен