24 жовтня 2018 року 09:35Справа № 0840/3237/18 м.Запоріжжя
09 серпня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо призначення позивачу пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 26 березня 2018 року.
Ухвалою суду від 13 серпня 2018 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 30 серпня 2018 року представником позивача через канцелярію суду було подано клопотання (вх. 27033), яким усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 17 вересня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26 березня 2018 року він, у зв'язку із досягненням пенсійного віку та наявністю необхідного загального трудового стажу звернувся до свого територіального пенсійного органу, яким є Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя за призначення пенсії за віком, але рішенням відповідача від 04 квітня 2018 року 115/Р йому відмовлено в призначенні пенсії через те, що в нього немає паспорта громадянина України, він фактично постійно проживає за межами України та відсутня реєстрація місця проживання на території України. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить позовні вимоги задовольнити.
08 жовтня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов (вх. 31755), в якому зазначає, що позивачем при поданні заяви про призначення пенсії недотримані вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, а саме не надано документ про місце проживання (реєстрації) особи. Відтак, оскільки позивач постійно проживає за межами України та реєстрація місця проживання на території України відсутня, то у нього відсутнє право на призначення пенсії за віком. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
26 березня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із досягненням пенсійного віку та наявністю необхідного загального трудового стажу.
Рішенням відповідача від 04 квітня 2018 року 115/Р позивачу відмовлено в призначенні пенсії з підстав недотримання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року 22-1 та пункту 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки він не має паспорта громадянина України, фактично постійно проживає за межами України (в Німеччині) та у нього відсутнє місце проживання (реєстрації) на території України.
Позивач не погоджуючись із такими діями відповідача звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За вимогами статті 25 Конституції України, держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" 1382-IV від 11 грудня 2003 року, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 липня 2009 року 25-рп/2009 визначено, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись із такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Вказаним рішенням, пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 1058-IV від 09 липня 2003 року щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Відповідно, зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення.
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
У відповідності до частини першої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 1058-IV від 09 липня 2003 року, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з пунктом 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22-1 від 25 листопада 2005 року (у редакції постанови 13-1 від 07 липня 2014 року), що зареєстрована Міністерством юстиції України 27 грудня 2005 року за 1566/11846, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління за місцем проживання (реєстрації).
У спірних правовідносинах така заява була подана представником позивача, і відповідач не висловив жодних зауважень стосовно неналежності цієї заяви за формою або змістом.
Відносно доводу владного суб'єкта про відсутність у матеріалах звернення позивача на призначення пенсії паспорта громадянина України (внутрішнього), суд вважає за необхідне послатись на правову позицію Верховного Суду, котра викладена у постанові від 13 лютого 2018 року по справі К/9901/946/17 (справа Київського районного суду міста Одеси 520/8695/17) і полягає у тому, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року 22-1 із змінами та доповненнями; далі за текстом Порядок 22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (пункт 4.7 Порядку 22-1).
Суд вважає, що за змістом статей 8, 46 Конституції України відсутність самого лише паспорта громадянина України (внутрішнього) за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон і не спростуванні факту належності заявника до громадянства України не може бути визнана у розумінні закону достатньою підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії громадянину України.
У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у рішенні від 04 квітня 2018 року 115/Р є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (69121, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69076, м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25-а, код ЄДРПОУ 41248943) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69076, м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25-а, код ЄДРПОУ 41248943) у призначенні ОСОБА_1 (69121, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсії за віком.
Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69076, м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25-а, код ЄДРПОУ 41248943) призначити ОСОБА_1 (69121, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69076, м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25-а, код ЄДРПОУ 41248943) на користь ОСОБА_1 (69121, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 02 листопада 2018 року.
Суддя М.С. Лазаренко