27 серпня 2018 року Справа № 804/4541/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Врони О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Максименко Е.М.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправним, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 607/02-06/21 від 23.03.2018 року про відмову неправомірним та скасувати і зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_3 пенсію за віком з 19 березня 2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що дії відповідача щодо відмови у призначені йому пенсії є незаконними, неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству та чисельній судовій практиці.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 р. відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у судовому засіданні.
Представник відповідача подав письмовий відзив на позов в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до п. 2.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, особа яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Позивач при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і заявою про призначення пенсії надав не повний пакет документів, а саме відсутній паспорт громадянина України, що позбавило відповідача можливості встановити особу ОСОБА_3 та визначити місце його реєстрації.
У судове засідання з'явився представник позивача, вимоги позову підтримав та просив задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові та представник відповідача, який заперечував проти позовних вимог, просив відмовити в задоволені позову, посилаючи на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі документи і матеріали, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що в 1996 р. позивач виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль, та перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль.
До виїзду за кордон мешкав за адресою: АДРЕСА_1.
Ані до виїзду, ані на сьогоднішній день, пенсія позивачу не призначалась, відповідно пенсійних виплат він не отримує.
26.03.2018 року позивач через представника звернувся до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просив Пенсійний фонд визначити уповноважений територіальний орган, що має право розглянути заяву по суті та направити її за належністю.
Листом № 7933/Ш-11 від 06.04.2018 року Пенсійний фонд України направив заяву про призначення пенсії позивачу з доданими до неї документами, до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розгляду.
19.03.2018 року представник позивача, який діяв на підставі довіреності, звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою (вих.№2324) про призначення пенсії за віком.
До заяви були додані:
- копія довіреності;
- копія посвідчення особи;
- копія трудової книжки;
- оригінал апостильованої заяви про призначення пенсії, що підписана особисто ОСОБА_3, підпис якої завірений нотаріально.
Відповіддю № 607/02-06/21 від 23.03.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Лівобережний відділ обслуговування громадян) звернення ОСОБА_3 з питання призначення пенсії було визнано безпідставним, у зв'язку з не наданням документів, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання позивача на території України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на отримання пенсії є конституційним правом громадянина України.
Згідно із статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною 3 статті 2 Протоколу№ 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, відсутність у позивача постійного місця проживання на території України не може бути підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком.
Питання призначення (поновлення) пенсії громадянам України регулюється Порядком про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.
Пунктом 2.9 Порядку передбачено, що особа яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
При цьому, за правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання. Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Як вбачається з матеріалів справи, з дотриманням вимог вищезазначених норм права, позивач через свого представника, якій діє на підставі виданої йому нотаріально посвідченої довіреності подав всі необхідні документи для призначення ОСОБА_3 пенсії за віком.
Крім того, представником позивача 24.07.2018 року було долучено до матеріалів справи копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V паспорт - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Згідно ст. 1, ст. 2, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, рішення відповідача, про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
Судом з листа пенсійного органу від 23.03.2018 року №607/02-06/21 встановлено, що заява представника позивача від 19.03.2018 року про призначення/перерахунок пенсії за віком по суті не розглядалась, у зв'язку з чим відповідне рішення, згідно з вимогами п. 4.3. Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1, не приймалось.
У зв'язку з цим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_5 з 19 березня 2018 року є передчасним.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2018 р. про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Згідно ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, Ізраїль; адреса для листування: пр. Соборний, 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, 69005, РНОКПП- 171041872) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 607/02-06/21 від 23.03.2018 року про відмову призначити ОСОБА_3 пенсію за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, 49004) повторно розглянути заяву ОСОБА_6 - представника ОСОБА_3 від 19.03.2018 року про призначення ОСОБА_5 пенсію за віком порядку, передбаченому Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.
Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, Ізраїль; адреса для листування: пр. Соборний, 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, 69005, РНОКПП- 171041872) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, 49004) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 352,40 грн. (триста пятдесят дві гривні 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 06 вересня 2018 року.
Суддя ОСОБА_7