ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.11.2018Справа № 910/13729/18
Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13729/18
За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
доПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал»
простягнення 15 093,04 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» про стягнення 15 093,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування «Пряме врегулювання» №030442/4640/0000080 від 18.07.2017 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Шевроле», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 відкрито провадження у справі та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.10.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 33-Б приміщення 36.
Станом на дату розгляду справи по суті в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ухвала суду від 22.10.2018 була вручена представнику відповідача 24.10.2018.
Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд міста Києва, -
18.07.2017 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №030442/4640/0000080, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2007 року випуску. Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, дорожньо-транспортна пригода та вигодонабувачем є страхувальник. Строк дії договору встановлено з 20.07.2017 по 19.07.2018.
11.01.2018 о 07 год. 55 хв. у місті Києві на перехресті вул. Івашкевича та вул. Автозаводська відбулась дорожньо - транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3, а саме: ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3, не обравши безпечної швидкості та не дотримавшись безпечної дистанції допустив зіткнення з автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, у зв'язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.03.2018 у справі №756/1329/18 встановлено порушення ОСОБА_3 вимог п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
12.01.2018 страхувальник звернувся до позивача з заявою №00247856 про подію, що має ознаки страхового випадку, у якій просив здійснити виплату страхового відшкодування.
23.01.2018 позивачем був складений та підписаний страховий акт №00247856, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 14924,98 грн. без ПДВ на рахунок страхувальника.
Як зазначає позивач, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_2, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, визначена на підставі акту огляду транспортного засобу від 12.01.2018 та ремонтної калькуляції «Audatex» від 14.01.2018.
При цьому, слід зазначити, що дані, зазначені у вказаній ремонтній калькуляції, відповідають встановленим в п. 4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. Зміст вказаної ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, що рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
На підставі складеного страхового акту №00247856 від 23.01.2018 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №030442/4640/0000080 від 18.07.2017, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 14924,98 грн. на рахунок страхувальника, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №004182 від 30.01.2018.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. Таким чином до позивача перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З довідки Управління патрульної поліції у м. Києві №3018012538053807 вбачається, що транспортний засіб марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди власнику автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_4 та знаходився під керуванням ОСОБА_3.
Доказів того, що ОСОБА_3 не мав права керування транспортним засобом марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_3 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3 відшкодовується ОСОБА_3, як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3. Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 11.01.2018 суду не надано.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3, застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Страховий капітал» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2156213, що підтверджується доданим позивачем до позовної заяви витягом з бази МТСБУ, та який був діючим на момент ДТП - 11.01.2018.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_3 керував автомобілем марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_3 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля застрахована відповідачем у справі.
Спеціальним законом, що регулює питання виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та яким керується страховик цивільно-правової відповідальності є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 9 вказаного Закону визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
При цьому, за умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Вказаним договором (поліс серії №АМ/2156213), передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну (страхова сума) становить 100000,00 грн., франшиза - 0 грн.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
При цьому, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів").
Зі змісту вказаних приписів вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.
Втім, відповідач не скористався своїм правом проведення оцінки з визначення розміру матеріального збитку, завданого ДТП, яка відбулася 11.01.2018, після отримання 21.02.2018 від позивача вимоги №21496 (вих. №1283) від 15.02.2018 про здійснення відповідної виплати.
У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплати страхового відшкодування.
Як зазначалося вище, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Отже, визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
До того ж, вказаним Законом не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки, а під оціненою шкодою в ньому розуміється передусім шкода, оцінена страховою компанією.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що страхувальник, який зазнав майнової шкоди, набув право вимоги до заподіювача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика (позивача у справі) перейшло право вимоги до заподіювача у межах фактичних витрат. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12500/17 від 30.01.2018).
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені договором (поліс серії №АМ/2156213) розміри лімітів відповідальності (100000,00 грн.) та франшизи (0 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати за відновлювальний ремонт, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_2, який становить 14924,98 грн.
Позивач заявою №21496 (вих. №1283) від 15.02.2018 звернувся до відповідача з проханням відшкодувати шкоду, заподіяну в результаті ДТП.
Втім, відповідач, отримавши дану претензію, не відшкодував суму понесених матеріальних втрат Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка», у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Окрім цього, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 168,06 грн.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
З огляду на вищенаведене, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням.
При цьому, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
Отже, оскільки правові відносини, що виникли між сторонами зі сплати страхового відшкодування є грошовим зобов'язанням, то позивачем правомірно заявлено до стягнення 3% річних.
Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням дати отримання відповідачем претензії, прострочення по сплаті страхового відшкодування, в межах періодів зазначених позивачем, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 168,06 грн. є нормативно обґрунтованими і арифметично вірними та підлягають задоволенню повністю.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка» про стягнення 15093,04 грн. є доведеними належними доказами, дослідженими судом, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» про стягнення 15093,04 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 33-Б приміщення 36; ідентифікаційний код 32206908) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А, ідентифікаційний код 20033533) суму страхового відшкодування у розмірі 14924 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 98 коп., 3% річних в сумі 168 (сто шістдесят вісім) грн. 06 коп. та 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 30.11.2018.
Суддя Т.В. Васильченко