31.10.2018 Справа №607/3087/17
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Буцик О.П.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя ,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому уточнивши позовні вимоги просить провести поділ спільного майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на 1/2 ідеальної частки в зазначеному спільному майні подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказує на те, що із 24 липня 2001 року вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2014 р. У даному шлюбі у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. За час шлюбу, сторонами була придбана трикімнатна квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_7 загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., яка зареєстрована на праві власності за відповідачем, та речі побутового характеру, які знаходяться в квартирі. Останнім часом між ними постійно виникають непорозуміння щодо використання спільно придбаного майна. Враховуючи вищенаведене, вважає, що її ідеальна частка у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, становить - ?.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, і не повідомив суд про причину своєї неявки, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується документально. Попередньо надіслав суду письмові заперечення та відзив на позовну заяву, згідно яких він позовних вимог не визнає, вважає, що відсутні будь-які докази про те, що спірне майно набуте в шлюбі. Вказує на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.10.2007 року встановлено, що ОСОБА_2 особисто розраховувався власними коштами за квартиру та є фактичним покупцем даної квартири. Кошти, якими ОСОБА_2 розраховувався за квартиру, належать його матері, яка проживає та працює в США. На підтвердження додав копію заяви у якій мати відповідача ОСОБА_3 зазначає, що починаючи із 2000 року передавала в Україну гроші для її сина ОСОБА_2
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд, зі згоди позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, з мотивів, викладених у позовній заяві та просить суд їх задовольнити. У відповіді на заперечення відповідача вказує, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.10.2007 року встановлено, що ОСОБА_2 ще 31 грудня 2002 року, за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1, придбано трикімнатну квартиру, яка є предметом спору. Все інше спірне рухоме майно також було придбано за спільно нажиті кошти. Під час придбання спірного майна вони керувалися саме інтересами сім'ї, а не власними особистими інтересами одного з подружжя, не пов'язаними із сімейними. У заяві матері відповідача не зазначено скільки коштів та посилок було нею передано і коли саме, письмове підтвердження цього, а також доказів того що кошти дарувалися на придбання конкретного майна. Жодних договорів, укладених з дотриманням вимог цивільного законодавства, які б підтверджували дарування грошей ОСОБА_2, і доказів того, що саме ці кошти були потрачені на придбання спірного майна, відповідачем не надано.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 липня 2001 року, який на даний час розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2014 р.
У даному шлюбі у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане Великоглибочецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області) та син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2, видане 03 жовтня 2008 р. Великоглибочецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області.
Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 31.01.2002 року за реєстром №880, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_2 за 82475,50 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 жовтня 2007 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання права власності, поділ спільного майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця, визнання дійсним покупцем іншої особи та визнання права власності на квартиру, позов ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який було укладено 01.12.2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З.З. та зареєстрований в реєстрі за №5002. Застосовано до сторін наслідки недійсності правочину, передбачені ч.2 ст.216 ЦК України, повернуто квартиру АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_2 та зобов»язано ОСОБА_6 повернути ОСОБА_2 15986 грн. отриманих коштів за договором. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця, визнання дійсним покупцем іншої особи та визнання права власності на квартиру задоволено. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу в частині покупця ОСОБА_6, визнавши дійсним покупцем даної квартири ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається із зазначеного судового рішення «…аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та їх в сукупності, суд вважає доведеним той факт, що спірну квартиру АДРЕСА_4 придбав не ОСОБА_6, а ОСОБА_2 … ОСОБА_2 із сім»єю фактично володів та користувався цією квартирою, сплачував і сплачує особисто житлово-комунальні послуги… Враховуючи викладене, суд вважає, що договір купівлі-продажу від 31.01.2002 року в частині, що стосується покупця, у відповідності до ст..235 ЦК України є удаваною угодою, укладеною з метою приховання справжнього покупця, оскільки фактичним покупцем квартири ОСОБА_2
Як встановлено зазначеним судовим рішенням спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_5, загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., була придбана ОСОБА_2 під час перебування його у шлюбі із позивачкою, тобто 31.01.2002 року.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №80107364, наданої 10 лютого 2017 року ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» трикімнатна квартира АДРЕСА_5, загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.10.2007 року, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Статтями ч.1 ст. 60, 63, ч.1 ст. 69, ч.1 ст.70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором
Згідно ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно абзацу першого пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного, сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п. 30 зазначеної Постанови).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній, власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (ч.ч.1,2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України).
Проаналізувавши та оцінивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов слід задовольнити, провівши поділ трикімнатної квартири АДРЕСА_5, загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2, однак придбана ним під час шлюбу із позивачкою та належить до спільного майна подружжя, а тому слід визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку зазначеного об»єкту нерухомості, у спільному майні подружжя. При цьому, суд зазначає, що достатніх доказів, які б свідчили про те, що спірне майно придбано відповідачем за свої особисті кошти суду не надано. Щодо наданої відповідачем довідки ПАТ «Кредобанк» від 13.02.2007 року №075, як підставу своїх заперечень, суд вважає, що остання не може підтверджувати внесення відповідачем отриманих по системі «Мoney Express» коштів у розмірі 40200 доларів США, як своїх особистих на придбання спірної квартири, оскільки із неї не вбачається період їх внесення на придбання спірного житла. Крім цього, суду не надано доказів, які б підтверджували джерело отримання ОСОБА_1 зазначених коштів. Також, суд не бере до уваги надану відповідачем в обґрунтування своїх заперечень заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_3, оскільки зазначені особи не були безпосередньо допитані у судовому засіданні з приводу відомих їм обставин справи. Крім цього, суд зазначає, що зазначені докази подані відповідачем у копіях, які належним чином не завірені та не можуть свідчити про їх достовірність.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 69, 70 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Провести поділ спільного майна подружжя, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_5, загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м..
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку трикімнатної квартири АДРЕСА_5, загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., у спільному майні подружжя.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку трикімнатної квартири АДРЕСА_5, загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., у спільному майні подружжя.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1754 (одну тисячу сімсот п»ятдесят чотири) гривні 00 коп. судового збору.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 04 травня 2017 року, якою заборонено ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії по відчуженню квартири АДРЕСА_6.
Рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до Тернопілсьького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Головуючий суддяВ. В. Ромазан