Справа № 311/3137/17
Провадження № 2/311/98/2018
26.11.2018
26 листопада 2018 року м. Василівка
Василівський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Задорожка Д.А.,
при секретарі судового засідання Васюкової М.О.,
представника позивача адвоката ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Василівська міська рада Запорізької області, служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про усунення перешкод у володінні та користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації,
ОСОБА_4 звернувся до суду у з позовом до ОСОБА_2, про усунення перешкод у володінні та користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 позов обґрунтував наступним.
Він є власником житлового будинку, розташованого в місті Василівка Запорізької області по вулиці Миру, 178\2, згідно рішення Василівського районного суду Запорізької області від 22 червня 2017 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 жовтня 2017 року за №22836173.
В належному йому житловому будинку зареєстрована та фактично проживає відповідач у справі - ОСОБА_2
Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_2 не є членом його сім'ї, а, проживаючи в належному йому будинку не дає йому можливості вселитися в будинок, провести в ньому ремонт та користуватися ним, як власнику майна.
11 серпня 2017 року на адресу відповідача ним направлялася претензія з вимогою укласти з ним договір найму або виселитися з помешкання, в термін до 10 вересня 2017 року. Відповідачем отримана вимога позивача 12 серпня 2018 року, але до цього часу ОСОБА_2 не побажала укласти з позивачем договір найму або виселитися з будинку.
Позивач вказує, що відповідач має на праві власності будинок та земельну ділянку в с. Першотравневе Василівського району, по вулиці Степній, 4, який вона придбала після продажу 24 жовтня 2012 року спадкової квартири в м. Василівка Запорізької області.
Враховуючи, що він є власником житлового будинку, однак не має змоги ним користуватися через проживання там відповідача, ОСОБА_4, на підставі вимог ст.. 317, 321, 386, 391 ЦК України, просив суд усунути йому перешкоди в користуванні належним йому житловим будинком за вищевказаною адресою шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 та зняття її з реєстрації (а.с. 19-20).
В судовому засіданні позивача та його представник позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.
ОСОБА_2 вказала, що власником спірного будинку була ОСОБА_5А, яка померла 24.02.2015 та доводилася відповідачу бабусею. Разом із ОСОБА_5 проживала мати відповідача - ОСОБА_6, яка померла 11.02.2006. Після смерті матері відповідач переїхала до ОСОБА_5 та зареєструвалася в житловому будинку, розташованому в місті Василівка Запорізької області по вулиці Миру, 178\2, де постійно проживала, здійснюючи догляд за ОСОБА_5
Відповідач вказала, що за життя ОСОБА_5 надала дозвіл сину ОСОБА_2 та його родині проживати в цьому будинку, на сьогоднішній день вони фактично мешкають разом з відповідачем.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку за адресою: м. Василівка, вул. Миру, буд. 178/2 та земельного паю. На момент смерті покійна не мала чоловіка, батьків чи дітей, останні роки відповідач утримувала спадкодавця, піклувалася та матеріально забезпечувала її, тому звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки, відповідно до ст.1262 ЦК України, належала до другої черги спадкування за законом.
Спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5, складеним 15 квітня 2006 року, був покійний на теперішній час брат відповідача - ОСОБА_7, однак ОСОБА_5 бажала скласти заповіт з умовою довічного проживання ОСОБА_2 в належному їй будинку та публічно виявила таку волю, яка нотаріусом не була з'ясована та зафіксована, всупереч дійсній волі спадкодавця.
На час відкриття спадщини, відповідач фактично її прийняла, так як сумісно зі своєю родиною проживала в будинку однією сім'єю разом з померлою ОСОБА_5, спільно вели домашнє господарство, оскільки померла за станом здоров'я потребувала постійної сторонньої допомоги та матеріальної підтримки.
Відповідач зазначила, що вона має право користування спірним житловим будинком, як член сім'ї колишнього власника, оскільки вона та її син вселилися у спірне приміщення, саме як члени сім'ї власника - ОСОБА_5, якою, крім того, надано дозвіл на проживання сім'ї сина відповідача.
На сьогоднішній день вона зареєстрована у встановленому законом порядку в спірному будинку, здійснює догляд за ним та сплачує всі комунальні послуги, а тому, на її думку, в неї є всі законні підстави проживати в спірному будинку.
Зазначила, що право користування житловим приміщенням, в силу ст. 405 ЦК України, зберігається не тільки за членами сім'ї (в тому числі колишніми) власника жилого приміщення, а й за членом його сім'ї, у разі зміни самого власника.
Іншого житла, в якому вона б разом із своєю родиною могла би проживати, вона не має. Належний їй на праві власності будинок в селі Першотравневе по вул.Степна, 4 Василівського району Запорізької області непридатний для проживання, оскільки відсутні вікна, газ, опалення, електропостачання тощо. Спірний будинок є єдиним місцем проживання відповідача та її родини.
Вважала, що виселення її із займаного приміщення порушує її права, гарантовані статтею 47 Конституції України, а тому в задоволенні позову просила відмовити (а.с. 183-186).
Інших заяв по суті до суду не надходило.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що є матір'ю позивача ОСОБА_4 та їй відомо, що у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 не погоджувалася на мирне врегулювання спору з приводу користування належним позивачу будинком, вона зверталася до поліції. Крім того, свідку відомо, що ОСОБА_2 в грудні 2017 року на пускала ОСОБА_4 до належного йому будинку за адресою: місто Василівка, вул.. Миру, 178/2.
В судовому засіданні представник третьої особи - Служби у справах дітей Василівської РДА Запорізької області просив вирішити спір на розсуд суду. Додатково пояснив, що висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, службою не складався, в зв'язку з тим, що в позові не ставиться питання про виселення зі спірного приміщення неповнолітніх дітей, а тому третя особа не уповноважена, в даному випадку, на складання відповідного висновку.
Представник третьої особи - Василівської міської ради Запорізької області в судове засідання не з'явився, суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява надійшла до суду 27 листопада 2017 року (а.с. 2).
Ухвалою суду від 30 листопада 2017 року позовну заяву залишено без руху (а.с. 17).
08 грудня 2017 року на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем надано уточнену позовну заяву та квитанцію про оплату судового збору (а.с. 18,19-20).
Ухвалою суду від 11 грудня 2017 року відкрито провадження у справі, відповідно до вимог ст.ст. 122, 127 ЦПК України в редакції, чинній на час винесення ухвали (а.с. 30).
26 січня 2018 року судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі (а.с. 68).
21 лютого 2018 року судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (а.с. 94).
21 лютого 2018 року судом відвід судді відповідача ОСОБА_2 визнано необґрунтованим, провадження у справі зупинено до розгляду питання про відвід судді (а.с. 96).
Ухвалою суду від 01 березня 2018 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2, про відвід судді, відмовлено (а.с. 98-99).
Ухвалою суду від 03 березня 2018 року провадження у справі відновлено (а.с. 100).
15 березня 2018 року відповідачем подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 21 лютого 2018 року судом, якою відвід судді визнано необґрунтованим (а.с. 104-105).
22 березня 2018 року ухвалою суду матеріали цивільної справи направлено до апеляційного суду Запорізької області для розгляду апеляційної скарги, провадження у справі зупинено (а.с. 106).
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції від 21 лютого 2018 року, в частині відмови в задоволенні відводу, закрито. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції від 21 лютого 2018 року, в частині зупинення провадження до вирішення питання про відвід, залишено без змін (а.с. 129).
26 липня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли з апеляційної інстанції до Василівського районного суду Запорізької області (а.с. 134).
Ухвалою суду від 27 липня 2018 року провадження у справі відновлено (а.с. 135).
Ухвалою суду від 05 листопада 2018 року до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено Службу у справах дітей Василівської РДА Запорізької області (а.с. 190).
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідка, дослідивши надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень докази, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
ОСОБА_9 вимог ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
ОСОБА_9 ст.80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1); докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина 5).
Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Предметом позову в справі є виселення відповідача з нерухомого майна, належного новому власнику, зі зняттям відповідача з реєстраційного обліку.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 22 червня 2017 року, за позивачем ОСОБА_4 визнано право власності на ? частину житлового будинку № 178/2 по вулиці Миру в місті Василівка Запорізької області, в порядку спадкування за заповітом після смерті 13 січня 2016 року ОСОБА_7 Рішення суду набрало законної сили 03 липня 2017 року, що підтверджено копією рішення суду (а.с. 3-5). Постановою апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду від 22 червня 2017 року, відхилено, рішення залишено без змін (а.с. 155-158). ОСОБА_9 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 100409132 від 17 жовтня 2017 року, за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на ? частину житлового будинку № 178/2 по вулиці Миру в місті Василівка Запорізької області (а.с. 6). Технічна характеристика ? частини житлового будинку підтверджується технічним паспортом (а.с. 7-11). В належному позивачу будинку з 19 червня 2012 року зареєстрована та фактично мешкає відповідач у справі - ОСОБА_2, що підтверджено довідками про її реєстрацію (а.с. 12, 35) та визнано відповідачем. Крім того, у вказаному будинку фактично проживають, крім відповідача, її син - ОСОБА_10, його дружина - ОСОБА_11, діти: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, що підтверджено довідкою квартальної від 31 січня 2018 року (а.с. 176).
Реєстрація відповідача у спірному будинку відбулося за згодою попереднього власника житла - ОСОБА_5, яка доводилася відповідачу ОСОБА_2 бабусею, що підтверджено рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій (а.с. 162-164, 165-166, 168-169) та не оспорено сторонами у справі. Вказане свідчить, що право користування житловим будинком набуте відповідачем ОСОБА_2, як членом сім'ї попереднього власника, правомірно.
Судом встановлено, що на теперішній час позивач ОСОБА_4 не може вільно розпоряджатися належним йому нерухомим майном у зв'язку з фактичним проживанням там відповідача ОСОБА_2 та членів її сім'ї, що підтверджено претензією позивача до відповідача від 11 серпня 2017 року, про звільнення житла або укладення з позивачем договору найму житлового приміщення, висновком від 06 грудня 2017 року за зверненням ОСОБА_8, за результатами вивчення якого судом встановлено факт звернення останньої до правоохоронних органів з питання виселення відповідача (а.с. 13,14, 42-43) та поясненнями свідка ОСОБА_8
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, ЦК України, Житловим кодексом УРСР.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час
ОСОБА_9 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Вказана вище правова позиція, висловлена в постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18) та від 05 листопада 2014 року Верховного суду України під час розгляду справи № 6-158цс14.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2, проживає в житловому будинку за адресою: місто Василівка, вулиця Миру, 178/2, як член сім'ї попереднього власника - ОСОБА_5, позивач ОСОБА_4 набув у встановленому законом порядку права власності на вказаний будинок, ставши його новим власником, враховуючи встановлену судом об'єктивну неможливість користування ОСОБА_4 належним йому житловим будинком через проживання там відповідача ОСОБА_2, відсутність згоди позивача на вселення та реєстрацію у ній відповідача, яка не є членом його сім'ї, суд приходить до висновку, що відповідач порушує права позивача щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном, враховуючи, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату членами його сім'ї права користуватися житлом, а право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині виселення відповідача із вищевказаного житлового будинку.
Крім того, при виселенні відповідача ОСОБА_2 суд враховує, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: Запорізька область, Василівський район, село Першотравневе, вулиця Степна, 4 (а.с. 21-23), що свідчить про забезпечення житлом відповідача у разі її фактичного виселення. Посилання відповідача на непридатність вказаного будинку для проживання не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження вказаної обставини.
В задоволенні позову в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку суд вважає необхідним відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі 6-57цс11, зазначено, що виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Відповідно до абз. 2 ч.1 ст.. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
З огляду на викладене, суд вважає, що виселення відповідача з житлового приміщення є достатньою та самостійною підставою для зняття відповідної особи з реєстрації місця проживання.
Суд критично відноситься до заперечень відповідача, оскільки ні правомірність її вселення до житлового будинку, ні оскарження заповіту, на підставі якого позивач став власником, не впливає на вирішення спору по суті, оскільки не є предметом позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено по 640 грн. за дві вимоги немайнового характеру (а.с. 1, 18) та 640 грн. адвокату ОСОБА_1 за надання правничої допомоги (а.с. 25).
Враховуючи, що судом задоволено позовну вимогу про виселення, а в задоволенні позовної вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку відмовлено, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 640 грн. в якості судового збору та підтверджені належним чином витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 640 грн., а всього 1 280 грн.
Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 137, 141, 142, 265-268, 279 ЦПК України,
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Василівська міська рада Запорізької області, служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про усунення перешкод у володінні та користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації, задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, який мешкає за адресою: Запорізька область, місто Василівка, вулиця Невського, 5, перешкоди в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП - 23151101149, яка мешкає за адресою: Запорізька область, місто Василівка, вулиця Миру, будинок 178/2, з житлового будинку, розташованого за адресою: Запорізька область, місто Василівка, вулиця Миру, будинок 178/2.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП - 23151101149, яка мешкає за адресою: Запорізька область, місто Василівка, вулиця Миру, будинок 178/2, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, який мешкає за адресою: Запорізька область, місто Василівка, вулиця Невського, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 640 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 640 грн., а всього 1 280 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд Запорізької області (згідно п.п.15.5 п.15 Розділу ХІІI Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 29 листопада 2018 року.
Суддя Василівського районного суду
Запорізької області ОСОБА_15