вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"26" листопада 2018 р. Справа№ 910/8718/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Кременчукгаз»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2018
у справі №910/8718/18 (суддя А.І. Привалов)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Кременчукгаз»
до Приватного підприємства «Фінансово-промислова компанія «Нафто Газ Сервіс»
про визнання договору укладеним
за відсутності представників учасників справи,
Приватне акціонерне товариство «Кременчукгаз» (надалі - ПрАТ «Кременчукгаз», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Фінансово-промислова компанія «Нафто Газ Сервіс» (надалі - ПП ФПК «Нафто Газ Сервіс», відповідач) про визнання укладеним договору на користування складовими газорозподільної системи в редакції, запропонованій позивачем, посилаючись на те, що укладення такого договору є обов'язковим в силу вимог чинного законодавства, яке регулює правовідносини на ринку природного газу, зокрема, пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2494 від 30.09.2015.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 у справі №910/8718/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що договір на користування складовими газорозподільної системи, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов'язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, істотні умови договору залишилися непогодженими сторонами, тому відсутні законні підстави зобов'язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним в запропонованій позивачем редакції.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПрАТ «Кременчукгаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки частиною 2 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015, встановлено обов'язковість укладення між власником та оператором газорозподільних систем договору про їх експлуатацію; відповідачем не надано доказів того, що запропонована позивачем редакція договору суперечить вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 колегією суддів у складі: головуючого судді Пономаренка Є.Ю., суддів Руденко М.А., Кропивної Л.В. відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, встановлено учасникам судового процесу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали справи було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2018 апеляційну скаргу ПрАТ «Кременчукгаз» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ПрАТ «Кременчукгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 у справі №910/8718/18 прийнято до провадження, відкрито Північним апеляційним господарським судом апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 26.11.2018, встановлено ПП ФПК «Нафто Газ Сервіс» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не скористався, у встановлений строк відзиву на апеляційну скаргу не надав.
У судове засідання сторони не з'явилися, своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.
26.11.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ПрАТ «Кременчукгаз» є оператором газорозподільних систем та проводить свою діяльність на підставі ліцензії на розподіл природного газу згідно постанови НКРЕКП № 777 від 15.07.2017 «Про видачу ліцензії на розподіл природного газу» (а.с. 70).
ПП ФПК «Нафто Газ Сервіс» є власником побудованої у 2003 році системи газопостачання: газопровід середнього, високого тиску із поліетиленових труб та газорозподільний пункт шафового типу сіл Коржівка, Миловидівка Кременчуцького району, Полтавської області.
Листами за № 19/1834 від 08.06.2016 позивач надіслав відповідачеві пропозицію терміново визначитись з порядком передачі належного йому газопроводу в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 34-38).
Листами № 19/1460 від 20.04.2017 та №19/1663 від 07.06.2018 позивач надіслав відповідачеві проект договору на користування складовими газорозподільної системи з метою його укладення (а.с. 39-52).
Однак, у зв'язку з тим, що відповідачем вказані листи залишено без відповіді та задоволення, договір у запропонованій позивачем редакції не підписано, посилаючись на обов'язковість укладення між власником та оператором газорозподільних систем договору про їх експлуатацію, ПрАТ «Кременчукгаз» звернулося з даним позовом до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Кременчукгаз», а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-4 ст. 179 ГК України встановлюється, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст.181 ГК України.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2 ст. 189 ГК України).
Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 ГК України та статтею 648 ЦК України.
Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Тобто спонукання до укладення договору можливе лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону або на підставі державного замовлення. У тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов'язковому для суб'єктів господарювання державному замовленні або не є обов'язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладення договору може бути предметом розгляду у суді у разі взаємної згоди сторін, або якщо сторони зобов'язались укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України «Про ринок природного газу».
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов'язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.
На виконання вищезазначеного закону був розроблений Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (надалі - Кодекс ГРС), який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб'єктами ринку природного газу.
За приписами пунктів 1, 2 Глави 2 Розділу І Кодексу ГРС оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, яка видається Регулятором, відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (будівництво) газорозподільної системи, яка на законних підставах перебуває у його власності чи користуванні, належну організацію та виконання розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 1 Глави 1 «Загальні умови» розділу ІІ Кодексу ГРС експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори газорозподільної системи (ГРМ).
Згідно з визначенням термінів, які наведено в пункті 4 Глави 1 «Визначення основних термінів та понять» Розділу І Кодексу ГРС оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Власник - це юридична особа, або фізична особа, або фізична особа - підприємець, яка на законних підставах володіє та користується об'єктом, зокрема газовими мережами або об'єктом газорозподільної системи.
Як правильно визначено місцевим господарським судом, у спірних правовідносинах відповідач виступає власником відповідних об'єктів газопостачання, а позивач - оператором газорозподільних систем.
Відповідно до пунктів 1, 2 Глави 2 Розділу І Кодексу ГРС власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).
Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Таким чином, в силу закону взаємовідносини між сторонами у справі, як між оператором ГРМ та власником газопроводу, який входить до складу ЄГСУ, мають врегульовуватись на договірних засадах.
Однак, законодавцем визначено альтернативність у визначенні змісту правовідносин (надання послуг, оренди, господарського відання чи користування з передачею на баланс, або відчуження шляхом купівлі-продажу).
Крім того, зазначений в додатку №5 до Кодексу ГРС договір на користування складовими газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний, а тому сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і узгодження всіх істотних умов.
При цьому, у відповідності до ст. ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Частиною 1 ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Проаналізувавши умови спірного проекту договору, положення Кодексу ГРС, наведені норми ЦК України та ГК України, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір на користування складовими газорозподільної системи, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов'язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, істотні умови договору залишилася непогодженими сторонами, тому відсутні законні підстави зобов'язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним в запропонованій позивачем редакції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 41, ст. 13 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтями 316, 317, 319 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 15.05.2015 № 285, власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)) повинен забезпечити утримання систем газопостачання відповідно до вимог чинного законодавства України, а також відповідає за технічний стан і безпечне користування, зокрема газопроводами.
З огляду на те, що законодавцем визначено альтернативність у визначенні змісту правовідносин (надання послуг, оренди господарського відання чи користування з передачею на баланс, відчуження шляхом купівлі-продажу) і власник газопроводу відмовився від укладення запропонованого позивачем договору саме на користування складовими газорозподільної системи, а також, врахувавши конституційні гарантії власника, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 911/2354/17 та від 24.07.2018 у справі № 915/704/17.
При цьому, доводи апелянта про ненадання відповідачем доказів того, що запропонована позивачем редакція договору суперечить вимогам чинного законодавства, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 15.08.2018 у справі №910/8718/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПрАТ «Кременчукгаз» - без задоволення.
Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кременчукгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 у справі №910/8718/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 у справі №910/8718/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/8718/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.11.2018.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді С.Я. Дикунська
Г.А. Жук