Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.К.
Єдиний унікальний номер справи № 761/30854/16-ц
Апеляційне провадження №22ц/824/249/2018
22 листопада 2018 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року у справі за позовом фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_2, третя особа - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мій дім», про стягнення коштів за фактичне користування послугами.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У серпні 2016 року позивач Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування підземним паркінгом.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що у спірний період фірма була експлуатуючою організацією будинку АДРЕСА_1 в м. Києві, та надавала житлово-комунальні та інші послуги мешканцям даного будинку. У будинку знаходиться підземний паркінг, який належав позивачу, і по користуванню яким позивач надавав послуги. Відповідач ОСОБА_2 є власником машиномісця НОМЕР_1 на вказаному паркінгу, і користуючись послугами з утримання паркінгу за встановленими тарифами, не сплачує їх вартість. У зв'язку з чим, станом на 01 серпня 2016 року за період з березня 2014 року по серпень 2016 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі - 14 960,76 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. При цьому, позивач зазначає, що відповідачем раніше здійснювались оплати за послуги в 2013 році, що вказує на прийняття ним пропозиції щодо усного укладення договору.
У своїх запереченнях та відзиві на позов представник відповідача проти позову заперечував. У запереченнях зазначав, що тарифи на надані послуги складені позивачем на власний розсуд, відсутні будь-які докази про укладення між позивачем та обслуговуючими організаціями договорів на надання таких послуг до паркінгу відповідача. Доказів витрат на технічне обслуговування систем пожежної автоматики, димовидалення та інших систем паркінгу не надано. Надані ж договори на прибирання офісних приміщень та місць загального користування житлового комплексу не вказують на прибирання саме в паркінгах, оскільки він не є частиною спільного майна будинку. Доказів охорони саме паркінгу та витрат саме на його опалення не надано. Крім того, доказів надання пропозиції на укладення договору між позивачем і відповідачем ОСОБА_2 не отримував. Докази на спростування цих обставин позивачем не надано, а у 2013 році за паркінг сплачував не позивач, а його брат ОСОБА_4. Позивач не є балансоутримувачем будинку і не має прав на виконавця послуг, ні на надання таких послуг. По жодній із складових послуг на утримання паркінгу позивачем не було надано належних підтверджуючих документів. Додатково зазначив, що у відносинах між сторонами щодо вказаного об'єкту власності,укладення письмового договору є обов'язковим.
Ухвалою Шевченківського районного суду м Києва від 02 вересня .2016 року у вказаній цивільній справі було відкрито провадження та її було призначено до розгляду за участю сторін.( т.1 а.с. 78)
З 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
Так, згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Зважаючи на те, що на час вступу в дію ЦПК України в новій редакції судовий розгляд у справі розпочато не було, тому за клопотання учасників протокольною ухвалою суду від 01 лютого 2018 року у цій справі було призначено проведення її процесуального розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач Фірма « Т.М.М.» товариство з обмеженою відповідальністю подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, та постановити нове рішення, яким позов задовольнити . Доводи апеляційної скарги співпадають із доводами позову.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначив, що рішення суду є правильним, постановлено з дотриманням вимог закону.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на підставі договору від 23 грудня 2003 року є власником машиномісця НОМЕР_1 площею 16,3 кв.м., що розташоване в підземному автопаркінгу по АДРЕСА_1, (т.1 а.с. 4-5).
При цьому, як встановлено судом, позивач є забудовником та організацією, що надавала за спірний період житлово-комунальні послуги до вказаного будинку шляхом укладення відповідних договорів із підрядними організаціями.
Позивач на адресу відповідача направляв претензії в лютому 2016 року із вимогою про укладення письмового договору із товариством та сплатою заборгованості за надані послуги за користування паркінгом ( т.1 а.с. 14-18) .
Сторони визнали ту обставину, що фактично між фірмою «Т.М.М.» та ОСОБА_2 ні усного, ні письмового договору про надання послуг з утримання машиномісця у підземному паркінгу укладено не було.
Як видно з пояснень позивача (т.3 а.с.88), він просить суд стягнути на його користь з відповідача за період з березня 2014 по серпень 2016 року кошти за витрати на прибирання паркінгу в сумі - 662,06 грн.; витрати за водопостачання в сумі - 55,80 грн., за опалення паркінгу в сумі - 3033,10 грн.; за електроенергію на його освітлення в сумі - 1924,40 грн.; витрати з утримання служби охорони в сумі - 7 023,02 грн.; витрати з технічного обслуговування систем тепла, водопостачання, водовідведення та електропостачання в сумі - 735,12 грн.; витрати з технічного обслуговування систем протипожежної автоматики димовидалення та інших систем паркінгу в сумі - 917,28 грн.; витрати з проведення поточного ремонту в сумі - 558,72 грн.; витрати з технічного обслуговування, повірки, ремонту та наладки приладів теплової енергії в сумі - 45,90 грн.; витрати з амортизації основних засобів обладнання та систем паркінгу в сумі - 58,04 грн., а всього на суму - 15 013,72 грн.
Вказані витрати викладено у довідці про складові тарифу на послуги з утримання паркінгу (т.1 а.с.60).
Судом встановлено, що на адресу відповідача виписувались та направлялись рахунки на оплату коштів за паркінг, але оплат саме позивачем здійснено не було.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує, що свідчить про наявне у відповідача зобов'язання, нести витрати на утримання належного йому майна, чого він не робить.
Згідно вимог ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ч.2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Одним із обов'язків споживача є здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (ч.3 ст.20 Закону). Також, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору та забезпечення допуску представника виконавця виробника до приміщення для проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку.
Відповідно до ст. 151, 162 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Як зазначено вище, між сторонами договору на обслуговування паркінгу укладено не було, хоча за умовами п.3 ч.1 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги України» № 1875-ІУ передбачає поділ житлово-комунальні послуги на групи за порядком затвердження цін/тарифів на них, зокрема, а ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869. визначено розмір та порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Пунктом 25 цього Порядку встановлено, що вартість інших послуг (утримання служб консьєржів, вбудованих паркінгів, установлення і утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку тощо) сплачується понад розмір плати за послуги на підставі договорів, укладених між власниками житлових будинків (гуртожитків), власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку), власниками нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) та відповідними надавачами послуг.
Відтак, правовідносини між власником машиномісця в паркінгу з приводу надання послуг на його утримання і обслуговування і особою, яка надає такі послуги, виникають лише на підставі укладеного між ними договору.
Відсутність між цими особами договірних відносин унеможливлює визначення вартості послуг, які надаються власнику, оскільки умова про це є істотною для такого договору, затвердження їх розміру будь-якими органами (особами) або ж визначення їх на власний розсуд виконавця чинним законодавством не передбачене.
На підтвердження своїх вимог щодо фактичного надання послуг з утримання приміщення паркінгу позивачем було надано ряд договорів, актів виконаних робіт та інших документів. ( т.1 а.с. 171-244 ,т.2 , т.3 а.с. 1-86, т.4 а.с. 1-109, 122-166) ). Між тим, за актом санітарно-технічного обстеження житлового комплексу по вул. Бульварно-Кудрявській, 36 від 20 лютого 2017 року система пожежогасіння перебуває у непрацездатному стані, документальні підтвердження її перевірки відсутні, а останній запис у журналі технічного обслуговування системи зроблено в 2011 році. Останній запис по перевірці системи ДВ та АПС зроблено в 2007 році (т.4 а.с.180).
Витрати, акти надання послуг та укладені угоди на прибирання приміщення паркінгу, що надані позивачем (т.1 а.с.160, 216-248), а саме договір про надання послуг від 15 березня 2012 року №52 із ПП «Еліт Комфорт» не вказують на прибирання саме в приміщенні паркінг, оскільки за п.1.1 його умов передбачено комплексне прибирання офісних приміщень та місць загального користування житлового комплексу, частиною якого паркінг не є. Відтак, вказаний договір не є доказом надання послуг прибирання до приміщення паркінгу і тому вказані витрати позивачем не підтверджено належними доказами.
Витрати на заробітну плату працівників, що входять до загальної суми оплати за утримання паркінгу, та послуги з його охорони також не доведено стороною позивача, оскільки документального підтвердження витрат на заробітну плату працівникам за проведену роботу саме щодо паркінгу не надано. Послуги ж охорони ,за твердженням позивача, передбачені за договором від 01 квітня 2013 року між позивачем та ТОВ «Груп-1 Техносервіс», але за п.1.1 його умов охоронюваний об'єкт - це житловий або офісний комплекс, що складається із житлових, нежитлових приміщень (приміщення в структурі будинку,що не належать до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільних прав) і прибудинкової території, до яких паркінг не відноситься.
Акти виконаних робіт не несуть доказового навантаження в частині необхідності і обґрунтованості їх виконання в наведеному обсязі, а також фактичної оплати виконаних робіт.
Інші витрати позивачем не доведені, а надані документи на їх підтвердження не вказують на безпосереднє надання послуг до приміщення паркінгу і не звільняють позивача від обов'язку надати увесь обсяг належних доказів та укладення договору на обслуговування паркінгу із відповідачем на їх надання.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження конкретних витрат, понесених позивачем для здійснення дій по управлінню, утриманню та збереженню спільного майна; доказів на підтвердження повноважень на вчинення таких дій; підтвердження необхідності і обґрунтованості понесених витрат, вибору підприємств та організацій, які надавали послуги, підстави обрання цих організацій; відомостей про те, чи є вартість таких послуг економічно обґрунтованою та ринково конкурентною, та чи відповідають такі послуги вимогам з якості та безпеки.
При цьому, сам по собі факт укладення позивачем господарських договорів з організаціями, які надають послуги, як і акти виконаних робіт, не можуть бути достатньою підставою для задоволення позову.
Крім того, згідно листа від 01 вересня 2017 року самого позивача на адресу третьої особи вбачається, що паркінг не відноситься до спільного майна багатоквартирного житлового будинку та його співвласники не несуть обов'язку з фінансуванні витрат на утримання, експлуатацію, реконструкцію, реставрацію, поточний і капітальний ремонт, технічне переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку, що власне підтверджується листом - роз'ясненням Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 28 січня 2011 року за №7/10-884 (т.4 а.с.174).
Висновок суду, що позивачем не було доведено ухилення відповідача від укладення договору із позивачем на надання послуг з обслуговування паркінгу, та надання відповідними організаціями у визначеному обсязі усього комплексу послуг на утримання належного відповідачу паркінгу, є цілком вірним. ( справа № 6-8317св15 від 17 червня 2015 ВССУ, 03 грудня 2015 року № 6-26196св15 . ВССУ).
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року №303А, п.2958 - суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи відсутність договору на обслуговування паркінгу із відповідачем та належних доказів витрат на його утримання в цілому, які вказують на підстави для відмови в задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції вірно визнав недоцільним спростовувати у вказаному рішення кожний аргумент позивача. Доводи апеляційної скарги є ідентичними вимогам позову , а відтак не спростовують висновків суду, і не можуть бути підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції , колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про віл мову у задоволенні позову, підстави для скасування рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374,375. 381 - 384 ЦПК України , колегія суддів ,-
п о с т а н о в и л а ;
Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.3 ч.2. ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 28 листопада 2018 року.
Головуючий
Судді