28.11.18
22-ц/812/309/18
Справа № 482/2629/15ц
Провадження № 22ц/812/3092/18 Головуючий у 1-ї інстанції Тихонова Н.С.
Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.
Іменем України
28 листопада 2018 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Ямкової О.О.,
суддів: Локтіонової О.В., Колосовського С.Ю.,
із секретарем: Цуркан І.І.,
за участю: представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
(надалі - АТ КБ «ПриватБанк»)
на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 серпня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Тихонової Н.С. в залі судових засідань в місті Миколаєві о 15 годині 06 хвилин зі складанням його повного тексту 4 вересня 2018 року, по справі
за позовом
ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
та за зустрічним позовом
ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк»
про визнання кредитного договору недійсним,
У травні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, вимоги за якою у квітні 2018 року зменшив та просив про стягнення 7845,45 доларів США, що еквівалентно 205 236 грн. 97 коп. заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що позичальник ОСОБА_3 в порушення умов укладеного з ним 20 квітня 2007 року кредитного договору у встановлені строки не погашає суму кредиту і проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати повернення кредитних коштів з урахуванням комісії та штрафних санкцій.
За наявності заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 березня 2013 року про стягнення з відповідача кредитної заборгованості в сумі 17883,92 долара США, яке не було пред'явлено до примусового виконання, та реалізації 14 квітня 2014 року заставного автомобіля на суму 3340,05 доларів США, банк просив стягнути визначену ним суму боргу у межах строку позовної давності.
23 січня 2018 року відповідач ОСОБА_3 подав зустрічний позов про визнання окремих пунктів 2.2.9, 2.3.3, 2.2.10, 3.2 і 7.1 кредитного договору, а також договору в цілому недійсними.
Позичальник вказував, що обумовлений кредитний договір не відповідає вимогам діючого законодавства, зокрема вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а тому такий правочин укладено з використанням нечесної підприємницької практики, та введенням його в оману як споживача банківських послуг.
Одночасно подав заяву про застосування позовної давності до пред'явлених банком вимог.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 серпня 2018 року у задоволені позову та зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, просить рішення в частині відмови у задоволенні позову банка скасувати та ухвалити нове про їх повне задоволення. В іншій частині просить рішення суду залишити без змін, та його не оскаржує.
На його думку суд не врахував той факт, що рішення суду від 21 березня 2013 року по іншій справі не є підставою для припинення правовідносин між сторонами, а тому безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення залишку заборгованості за тілом кредиту, донарахованих відсотків, комісії та пені за інші періоди.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_3 направив письмовий відзив, в якому вважав її доводи необґрунтованими, так як банком використано право на дострокове стягнення заборгованості, наданий розрахунок заборгованості є невірним і необґрунтованим, а стягнення пені є безпідставним, у зв'язку зі спливом позовної давності та її розрахунку у доларах США замість національної валюти.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із наступних підстав.
Судом першої інстанції установлено, що 20 квітня 2007 року між ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, який змінив назву на АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем було укладено кредитний договір № NKGDAU3000220103, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 7719 доларів США на придбання автомобіля, а також додаткові кошти на обслуговування договору та договорів страхування у випадку їх укладення, під 12% річних з терміном погашення у строк до 19 квітня 2014 року.
Забезпеченням договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором став автомобіль ЗАЗ-Daewoo 113110 (пункт 7.3 договору).
У зв'язку з тим, що відповідач, починаючи з травня 2008 року неналежно виконував умови кредитного договору, позивач 26 лютого 2013 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 щодо дострокового стягнення суми кредитної заборгованості, посилаючись на його право як кредитора вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань за договором із погашенням заборгованості за тілом кредиту, процентами та штрафними санкціями.
Банком нарахована заборгованість за зобов'язаннями за договором, простроченими та поточними, внаслідок чого кредитор просив суд про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 в сумі 17 883,92 доларів США, що еквівалентно 142 946 грн 17 коп., з яких: 7415,76 доларів США - заборгованість за тілом кредиту (поточна та прострочена), 5114,63 долара США - відсотки (поточні та прострочені), 463,26 доларів США - комісія (поточна та прострочена) та 4890,27 доларів США - пеня.
При першому зверненні до суду банк посилався на частину 2 статті 1054, частину 2 статті 1050 ЦК України, згідно з якими має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту.
Також судом встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 березня 2013 року у справі № 202/20608/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено позовні вимоги банку частково та стягнуто на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за договором від 20 квітня 2007 року № NKGDAU3000220103 в загальній сумі 132 946 грн 17 коп., що еквівалентно 16632,36 доларів США, а з ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки суму в розмірі 10 000 грн. (а.с.135-137).
Вказане рішення вступило в законну силу, але до наступного часу за повідомленням банку не виконано.
Разом з тим, 14 квітня 2014 року автомобіль як предмет забезпечення виконання кредитних зобов'язань реалізовано і від його продажу сума в розмірі 3340,05 доларів США зарахована в рахунок погашення боргу (а.с.125-130).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, замість нарахування сум за прострочене зобов'язання, банком розрахована заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 3 квітня 2015 року з урахуванням наявного погашення за продаж автомобіля (а.с.125-130), яка складає, на його думку, 7845,45 доларів США, що еквівалентно 205 236 грн. 97 коп. (46,08доларів США - тіло кредиту, 1664,13 - проценти за користування кредитом, 110,3 - комісія, 6024,94 долара США- пеня за прострочене зобов'язання, розрахована за 350 днів перед зверненням до суду).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» , суд першої інстанції правильно виходив із того, що після звернення банка до суду з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, яка стягнута за рішенням іншого суду, кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача сум за кредитним договором, в тому числі у зв'язку з безпідставним нарахування частини тіла кредиту.
Такий висновок суду повністю відповідає висновкам про правильне застосування норм права викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року №1410цс18 при розгляді справи №444/9519/12.
Так Великою Палатою визначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов'язання.
Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до звернення до суду.
Необґрунтованою є, на думку колегії суддів, і вимога банку про стягнення комісії за період з 26 січня 2013 року, оскільки: по-перше, такого платежу умовами кредитного договору не передбачено, а по-друге, якщо банком такий платіж визначено в умовах договору як винагорода, то вона передбачена як складова частина щомісячного платежу за кредитом, строк виконання якого банком змінено, а тому підстав для її нарахування та стягнення після настання строку виконання основного зобов'язання, немає.
Щодо вимоги про стягнення частини тіла кредиту в сумі 46,08 доларів США, то судом першої інстанції вірно дана оцінка її безпідставного нарахування до суми тіла кредиту, яка стягнута за рішенням суду в порядку дострокового виконання основного зобов'язання.
Так, з аналізу наведених розрахунків у даній цивільній справі, та справі Індустріального районного суду міста Дніпропетровська вбачається, що до 25 січня 2013 року розрахунки заборгованості є однаковими, але 19 квітня 2013 року, вже після рішення суду у розрахунку банку несподівано та безпідставно збільшується поточна заборгованість за тілом кредиту на 48 доларів США, при одночасному збільшенні простроченої заборгованості.
За наданим витягом із особового рахунку позичальника до суду апеляційної інстанції вбачається, що 19 квітня 2013 року до стягнутої та визначеної суми заборгованості за тілом кредиту банком включена додаткова сума страхового платежу за договором, зміст якого до судових засідань не надавався. Ця сума нарахована банком як тіло кредиту в порушення положень, визначених пунктом 2.1.3 кредитного договору, після настання строку повернення кредиту та закінчення строку кредитування, і за умовами кредитного договору, строк якого закінчився. Тому вона не може вважатися тілом кредиту яке може бути стягнуто з позичальника за умовами кредитного договору.
Посилання заявника у апеляційній скарзі на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення без відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Таким чином обставин, які б давали підстави для стягнення кредитної заборгованості, що додатково нарахована банком та у стягненні якої обґрунтовано відмовлено судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено.
Одночасно враховуючи подачу апеляційної скарги позивачем, яким не оскаржується рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, у колегії суддів відсутні підстави для його перегляду у апеляційному порядку.
Отже, у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» - залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 серпня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути з цього часу оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, починаючи з дати складання повного змісту.
Головуючий О.О. Ямкова
Судді С.Ю. Колосовський О.В. Локтіонова