Справа № 145/1128/18
Провадження № 22-ц/801/100/2018
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І.О.
Доповідач:Голота Л. О.
28 листопада 2018 рокуСправа № 145/1128/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),
суддів: Денишенко Т.О., Рибчинського В.П.,
учасники справи:
позивач : Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач: ОСОБА_3,
розглянув у письмовому провадженні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23.08.2018 року, ухвалене у складі судді Ратушняка І.О., дата складання повного тексту рішення відсутня, -
У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 27.02.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н.
Відповідно до умов кредитного договору банком позичальнику було оформлено кредит у розмірі 2000 гривень у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Проте, відповідач ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору і має прострочену заборгованість, продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає. Станом на 30.04.2018 року кредитна заборгованість не погашена і складає 13132 грн.
Виходячи з наведеного, положень статей 509, 525, 526, 527, 430, частини першої статті 598, статей 599, 610, частини другої статті 615, статей 629, 1050, 1054 ЦК України, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить стягнути з ОСОБА_3 заборгованість по кредитному договору № б/н від 27.02.2007 року у сумі 13132 грн., з них 1898,71 грн. заборгованість за кредитом, 6996,53 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 3135,24 грн. заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. штраф (фіксована складова), 601,52 грн. штраф (процентна складова).
23.08.2018 року ОСОБА_3 подано заяву про застосування позовної давності /а.с. 39/.
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 23.08.2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором відповідачем останній платіж було здійснено 03.11.2015 року в сумі 313,65 грн., а попередній 16.05.2008 року в сумі 200 грн., при цьому відповідач заперечує, що нею було здійснено погашення заборгованості 03.11.2015 року в сумі 313,65 грн.
Суд також зазначив, що про те, що право позивача на повернення кредиту було порушене, банку було відомо ще у червні 2008 року, коли не було здійснено наступного платежу по погашенню кредиту, тоді як з 16.05.2008 року до моменту звернення позивача у суд з позовом 26.06.2018 року пройшло більше десяти років, відтак враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити, так як строк позовної давності у даному випадку сплив у червні 2011 року.
Не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано переривання строку в результаті договірного списання коштів. 03.11.2015 року з картки відповідача було договірне списання коштів передбачене умовами договору в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитною карткою «Універсальна». Відповідач не оспорила договірне списання коштів та не висловила свою незгоду зі списанням.
Списання коштів було з дозволу відповідача та відповідало вимогам статті 1071 ЦК України, пункту 6.5. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22. Оскільки останній платіж по кредиту було здійснено 03.11.2015 року, то строк позовної давності спливає 03.11.2018 року, позивач звернувся у суд 06.06.2018 року, тобто в межах строку позовної давності.
Дії банку щодо договірного списання відповідачем не оскаржені, незаконними не визнані, тому на дані правовідносини поширюється дія частин 1, 3 статті 264 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відзив обґрунтовано тим, що доказів на підтвердження сплати саме відповідачем 03.11.2015 року в рахунок погашення боргу 313,65 грн. позивачем не надано. Позивачем не надано доказів того, що зазначена сума коштів була списана банком саме з платіжної картки, яка належала відповідачці і списання відбулося за її згодою.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, прийшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
За змістом частини першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
У справі встановлено, що 27.02.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н..
Відповідно до умов кредитного договору банком позичальнику було оформлено кредит у розмірі 2000 гривень у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Проте, відповідач ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору і має прострочену заборгованість, продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає.
Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору № б/н від 27.02.2007 року станом на 30.04.2018 року розмір боргу становить 13132 грн., з них : 1898,71 грн. заборгованість за кредитом, 6996,53 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 3135,24 грн. заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. штраф (фіксована складова), 601,52 грн. штраф (процентна складова).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором відповідачем останній платіж було здійснено 03.11.2015 року в сумі 313,65 грн., а попередній 16.05.2008 року в сумі 200 грн., при цьому відповідач заперечує, що нею було здійснено погашення заборгованості 03.11.2015 року в сумі 313,65 грн. Суд також зазначив, що про те, що право позивача на повернення кредиту було порушене, банку було відомо ще у червні 2008 року, коли не було здійснено наступного платежу по погашенню кредиту, тоді як з 16.05.2008 року до моменту звернення позивача у суд з позовом 26.06.2018 року пройшло більше десяти років, відтак враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити, так як строк позовної давності у даному випадку сплив у червні 2011 року.
Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову через пропуск позивачем строку позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає законним та обґрунтованим, зробленим за правильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що право позивача на повернення кредиту було порушене відповідачем, банку було відомо ще у червні 2008 року, коли не було здійснено наступного платежу по погашенню кредиту, тоді як з 16.05.2008 року до моменту звернення позивача у суд з позовом 06.06.2018 року пройшло більше десяти років, а тому позивачем пропущено строк позовної давності.
Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано переривання строку в результаті договірного списання коштів 03.11.2015 року з картки відповідача в сумі 313,65 грн. суд апеляційної інстанції не вважає такими, що дають правові підстави для скасування рішення суду, оскільки самостійне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів після спливу строку дії кредитного договору з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача про визнання нею свого боргу і відповідно не може бути підставою для переривання позовної давності.
За змістом частини першої статті 264 ЦК України підставою вважати, що перебіг позовної давності перервався, є вчинення особою саме дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, зокрема, надіслання позивачу певного листа, самостійного зарахування на рахунок позивача певної частини заборгованості.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем всупереч частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надано доказів щодо строку дії картки № 414960533770234 за договором б/н від 27.02.2007 року, зокрема довідку банку про термін дії картки.
Таким чином, позивачем не доведено, що з 16.05.2008 року по 03.11.2015 року (дату договірного списання коштів), а це більше семи років, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не пропущено строк позовної давності, відтак суд апеляційної інстанції вважає, що самостійне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів після спливу строку дії кредитного договору з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача про визнання нею свого боргу і відповідно не може бути підставою для переривання позовної давності у розумінні положень статті 264 ЦК України, оскільки переривання строку можливе лише тоді, коли такий строк не закінчився.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі № 191/2478/15-ц, в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 182/4696/15-ц, які враховуються судом апеляційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 264 ЦПК України.
Окрім цього, позивачем не надано беззаперечних доказів того, що списання коштів 03.11.2015 року відбулося саме з картки відповідача, яка у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що нею не було отримано жодної іншої картки в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», окрім кредитної, кредитна картка їй не перевипускалась /а.с. 97/.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що наведені в апеляційні скарзі доводи суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23.08.2018 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя Підпис Л. О. Голота
Судді: Підпис Т. О. Денишенко
Підпис В. П. Рибчинський
Згідно з оригіналом
Головуючий суддя Л. О. Голота
Повний текст постанови складено 28.11.2018 року.