Справа № 133/1881/17
Провадження № 22-ц/801/83/2018
Категорія: 27
Головуючий у суді 1-ї інстанції Проць В. А.
Доповідач:Копаничук С. Г.
22 листопада 2018 рокуСправа № 133/1881/17м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого : Копаничук С.Г.
суддів: Оніщука В.В.,Денишенко Т.О.
при секретарі : Богацькій О.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_5 подану в інтересах ОСОБА_4 на заочне рішення Козятинського міськрайонного суду від 18.06.2018 року ,постановлене в приміщенні цього суду суддею Проць В.А., за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів ,-
У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов договору позики від 18.05.2010 року ОСОБА_4 отримав кредитні кошти 5500 доларів США до 18.06.2010 року , про що надав йому письмову розписку .Оскільки відповідач ,починаючи з 19.06.2010 року, прострочив зобов'язання , рішенням Козятинського міськрайонного суду від 25.03.2014 року по справі №133/1484/13-ц була стягнута з ОСОБА_4 на його користь заборгованість станом на 18.03.2013 року в розмірі 64 298,21 грн., з яких: 37567,10 грн.-борг за позикою;19100,87 грн.-проценти за користування позикою,3760,83-3% річних,3869,41 грн.-інфляційні збитки. Сума неповернутої позики складає 4700 доларів США.
Посилаючись на те, що з моменту винесення судом рішення та станом на час звернення до суду з даним позовом відповідач жодних коштів на погашення боргу не сплатив, внаслідок чого він несе збитки від невиконання зобов'язання та на ст.ст.22, 525,526,536,610,629,1047 -1050 ЦК України , позивач просив стягнути з відповідача 157932,77 грн. - процентів за користування позикою за період з 19.10.2013 року по 21.09.2017 року ;14508,21 грн .- 3% річних за період з 19.10.2013 року по 21.09.2017 року та 85525,90 грн. - збитків, пов'язаних із знеціненням валюти на день платежу, а всього 257966,88 грн.
Заочним рішенням Козятинського міськрайонного суду від 18.06.2018 року позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_4 157932,77 грн. - процентів за користування позикою за період з 19.10.2013 року по 21.09.2017 року; 14508,21 грн .- 3% річних за період з 19.10.2013 року по 21.09.2017 року та 85525,90 грн. - збитків, пов'язаних із знеціненням валюти на день платежу, а всього 257966,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 2579,67 судового збору.
У апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначене рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права ,а по справі ухвалити нове рішення ,яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не наді йшов.
Згідно ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , заявлених позовних вимог та підстав позову ,суд апеляційної інстанції вважає що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ч.ч.1,2,4,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ст.264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;6) як розподілити між сторонами судові витрати;7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не повністю .
Судом встановлено, що 18.05.2010 року між сторонами було укладено договір позики ,згідно якого ОСОБА_4 отримав позику у розмірі 5 500 доларів США з кінцевою датою повернення коштів 18.06.2018 року, в підтвердження чого надав ОСОБА_3 письмову розписку від 18.05.2010 року. В строк передбачений договором ОСОБА_4 зобов'язання не виконав, повернувши позивачу лише 800 доларів США .Рішенням Козятинського міськрайонного суду від 25.03.2014 року, що набрало законної сили, з відповідача на користь ОСОБА_3 була стягнута заборгованість з 19.06.2010 року по 18.10.2013 року включно в розмірі 64 298 грн. ,з яких : 37 567,10 грн - боргу за позикою;19100,87 грн. - процентів за користування позикою; 3760,83 грн. - 3% річних ; 3869,41 грн. - інфляційних збитків.
Задовольняючи повністю позовні вимоги , суд виходив з того, що станом на час звернення до суду з даним позовом рішення суду було повністю невиконане, а тому погодився із розрахунками позивача та ,посилаючись на ст.ст.525,526,536,599,610,625,1046-1048 ЦК ,стягнув з відповідача заявлені до стягнення суми. При цьому, як вбачається , суд дійшов висновку про можливість нарахування на прострочену заборгованість процентів за користування позикою за період з 19.10.2013 року по 21.09.2017 року ;3% річних за цей же період , передбачених ст. 625 ЦК України ,а також збитків за ст.22 ЦК у вигляді курсової різниці.
Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна.
Як вбачається з розрахунку позивача, наведеного в позові , він просив стягнути з відповідача проценти за користування грошовими коштами в розмірі 4700 доларів США за період прострочення , не охоплений попереднім рішенням суду - з 19.10.2013 року по 21.09.2017 року , у розмірі облікової ставки Національного банку ,обраховуючи її у доларах США на підставі статей 536, 1048 ЦК .Також заявив вимоги про стягнення 3% річних на підставі ст.625 ЦК та про стягнення збитків у вигляді курсової різниці .
Суд не звернув увагу ,що стягнення збитків має місце у деліктних правовідносинах ,а в даному випадку мають місце правовідносини, що витікають із зобов'язань за договором позики, що виключає стягнення збитків за ст.22 ЦК України ,на яку як на підставу стягнення посилався позивач.
Внаслідок неправильного застосування судом норм права суд дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того , у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Тобто, так звана «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, провадження № 14-79цс18.
Також суд неправильно застосував норми права і щодо позовних вимог про стягнення процентів у розмірі облікової ставки НБУ за період прострочення зобов'язання.
Представником відповідача не заперечувалось, як в судових засіданнях так і у апеляційній скарзі, що на підставі рішення Козятинського міськрайонного суду від 18.06.2018 року був виданий виконавчий лист ,який перебував на примусовому виконанні і за яким на час розгляду даного позову жодних стягнень з відповідача на користь позивача не проведено. Будь яких доказів виконання відповідачем обов'язку по поверненню коштів останнім суду не надано. Отже встановлено невиконання зобов'язання щодо повернення коштів позивачу.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством.
У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 12-14гс18.
Тобто ,з часу надання коштів у позику на строк визначений у розписці (строк правомірно не сплачувати кредитору борг (правомірне користування)) позивач мав право на отримання процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки договором не встановлений розмір процентів за правомірне користування (ст.1048 ЦК)
А після закінчення цього періоду та прострочення грошового зобов'язання і неправомірної їх несплати ( неправомірне користування) застосовуються положення ч.2 ст.625 ЦК у вигляді 3% річних від простроченої суми ,якщо договором або законом для неправомірного користування не передбачений інший розмір процентів.
Оскільки правомірне користування відповідачем коштами закінчилось 18.06.2010 року і відсотки за правомірне користування були стягнуті рішенням Козятинського міськрайсуду від 25.03.2014 року , як і за неправомірне (прострочене) - у вигляді 3% річних по 18.10.2013 року включно, то права на стягнення процентів за правомірне користування за ст.1048 ЦК у вигляді облікової ставки НБУ позивач уже не має .У останнього з 19.10.2013 року виникало лише право на стягнення процентів за неправомірне користування відповідачем коштами за ст.625 ЦК у вигляді 3% річних, так як договором або законом для неправомірного користування не передбачений інший розмір процентів.
Разом із тим, суд ,в порушення ст.264 ЦПК , проігнорував наявність інших фактичних даних , які мають значення для вирішення справи , що полягають у поданні позивачем в ході розгляду справи суду заяви про застосування до вимог позивача строку позовної давності ( а.с.34-35), яку не розглянув ,а також не застосував відповідні норми права, що регулюють застосування до вимог позивача строків позовної давності.
В той же час ,відповідно до положень ст.ст.256,257 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч.3 , 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки право позивача на стягнення 3 % річних, в зв'язку зі стягненням частини їх за рішенням суду по 18.10.2013 року включно, виникло з 19.10.2013 року, а з вимогами він звернувся до суду 25.09.2017 року та не ставив перед судом питання про поновлення строку і не надавав причин поважності його пропуску, а відповідач подав заяву про застосування строку давності , вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в межах такого строку ,тобто з 25.09.2014 року по заявлену позивачем дату - 21.09.2017 року .
Отже, встановлений чинним рішенням Козятинського міськрайсуду, борг за позикою та процентами відповідача складає 56 667,97 грн ., а тому 3% річних за період з 25.09.2014 року по 21.09.2017 року ,тобто за 1093 дні прострочення складає суму 5086,14 грн. ,яка і підлягає стягненню на користь позивача.
В задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
Тому доводи апеляційної скарги щодо зазначеного заслуговують на увагу.
Відповідно до ст.141 ЦПК підлягають перерозподілу між сторонами судові витрати у справі. збір. Згідно ч.1 ст.141 ЦК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, підлягають такому розподілу.
На відповідача покладаються судові витрати за подання позовної заяви з урахуванням пропорційності задоволених вимог у розмірі 50,81 грн. (2579,66 х1,97% (5086,14 грн. х 100% / 25766,88 грн. = 1,97 % задоволених вимог)), що підлягають стягненню на користь позивача. На позивача покладаються судові витрати, що підлягали сплаті за подання апеляційної скарги з урахуванням пропорційності задоволених вимог у розмірі 3803.7 грн (98.03 % від 3869,49 грн), що підлягають стягненню на користь відповідача.
Відповідно до ст.141 ч.10 ЦПК при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням вказаних положень, з метою уникнення подвійного стягнення сум судових витрат, на позивача покладаються судові витрати у розмірі 3752,89 грн. (3803,7 -50,81 = 3752,89 грн.), які підлягають стягненню на користь відповідача.
Отже, встановивши усі обставини справи, суд неправильно застосував до правовідносин щодо стягнення коштів норми чинного законодавства України, зокрема ч. 2 ст. 625 ЦК України у взаємозв'язку зі ст. 1048 ЦК України ,що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.
Враховуючи, що обставини справи встановлені судом не зовсім повно, допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_3
Керуючись ст.ст.367,374,376,382 ЦПК України ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану в інтересах ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Козятинського міськрайонного суду від 18.06.2018 року скасувати.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5086,14 грн. - 3% річних за період з 25.09.2014 року по 21.09.2017 року .
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3752,89 грн. у відшкодування різниці в сплаті судового збору .
Учасники справи:
ОСОБА_3, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1;
ОСОБА_4, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : Копаничук С.Г.
Судді : Оніщук В.В.
Денишенко Т.О.
Згідно з оригіналом:
Суддя Копаничук С.Г.