28.11.2018 Справа № 756/11821/18
Ун. № 756/11821/18
Пр. № 2/756/5425/18
заочне
19 листопада 2018 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Васалатій К.А. розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,
14 вересня 2018 року позивач - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» (відповідач) про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору № 500965485 від 25.11.2014 (надалі - Кредитний договір), згідно з яким відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в сумі 5749,91 грн, а позивач зобов'язалася повернути надані кредитні кошти до 26.11.2018, сплативши проценти за користування кредитом в розмірі 15,99% річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що зміст вказаного Кредитного договору суперечить встановленим нормам діючого законодавства, а саме частини 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки під час укладення Кредитного договору відповідач не повідомив позивачу умови кредитування. Також позивач зазначає про те, що Кредитний договір не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та містить несправедливі умови щодо покладення на позивача плати за управління кредитом. Крім того, позивач посилається на те, що встановлення в Кредитному договорі штрафних санкцій за одне й те ж порушення суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України, а положення п. 6 Кредитного договору щодо встановлення третейського застереження суперечать положенням частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди». В зв'язку з цим на підставі ст. 203, 215 ЦК України позивач просить визнати недійсним Кредитний договір.
Суд, керуючись ч. 1 ст. 274 ЦПК України, ухвалив розглянути справу в порядку спрощеного провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику сторін, які беруть участь у справі, на підставі наявних в справі доказів.
Позивач разом з позовною заявою подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачем 10 жовтня 2018 року був поданий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та до якого додав заяву про застосування строків позовної давності.
У відзиві на позов відповідач зазначає про те, що позивач була належним чином ознайомлена з усіма умовами кредитування, що передбачені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про що свідчить зміст п. 5 Кредитного договору, який позивачем підписаний. Щодо третейського застереження відповідач зазначає, що сам факт укладення сторонами третейської угоди не порушує норм ст. 55 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки ця угода не є відмовою від права на звернення до суду та не перешкоджає реалізації сторонами права на судовий захист. В частині встановлення в Кредитному договорі штрафів відповідач зазначив, що вони передбачені за різні види порушень, а тому не суперечать ст. 61 Конституції України.
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вбачає можливим розглянути справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановив наступне.
25 листопада 2014 року між ОСОБА_1 (позивач) та ПАТ «Альфа - Банк» (відповідач) було укладено кредитний договір №500965485, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредит в сумі 5 749,91 грн, а позивач зобов'язалася повернути надані кредитні кошти до 26.11.2018, сплативши проценти за користування кредитом в розмірі 15,99% річних (а.с.9).
Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Істотними умовами договору с умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 № 6-1341цс15.
Проаналізувавши зміст укладеного сторонами спірного договору, судом встановлено, що відповідно до п. 5 Кредитного договору підписанням цього договору позивач підтверджує, що вона попередньо ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання Кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає законодавство України, в тому числі інформацією надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ.
Крім того, спірний Кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач була ознайомлена зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується її підписом в договорі (а.с.9).
Отже судом встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняла надані відповідачем кредитні кошти та виконувала умови договору; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у пунктах 2.1-2.4, 2.6 Кредитного договору міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Належних та допустимих доказів на спростування цього висновку позивачем не надано. А тому посилання позивача на порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» під час укладення спірного договору є необґрунтованими та безпідставними.
Також позивач посилається на порушення банком ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливість положень кредитного договору, які містять умови про зміну витрат, зокрема плати за кредитну заборгованість.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Заявляючи вимоги про визнання недійсним Кредитного договору, позивач не довела суду за допомогою належних та допустимих доказів наявність зазначених вище умов для визнання умов договору несправедливими.
Крім того, однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013р. у справі № 6-94цс13).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до неї, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.
Пунктом 4 Кредитного договору передбачено, що у разі повного або часткового прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 50,00 грн за кожне допущене позичальником прострочення платежу, що триває від одного до чотирьох календарних днів. У випадку прострочення платежу більше ніж 5 календарних днів, додатково до вказаного вище штрафу, позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 150,00 грн за кожний випадок порушення.
Згідно з положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що забороняється саме притягнення до юридичної відповідальності одного й того ж виду за одне правопорушення. Однак встановлення в договорі умов про відповідальність за порушення зобов'язання не свідчить про фактичне притягнення до всіх видів такої відповідальності.
Посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Верховного суду України від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17 є безпідставним, оскільки у зазначеній справі розглядалися позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не про визнання договору недійсним, як у цій справі.
Пунктом 6 Кредитного договору сторонами встановлено третейське застереження, яке є третейською угодою в розумінні ст. 12 Закону України «Про третейські суди». Позивач вважає, що в цій частині спірний договір суперечить ст. 6 вказаного закону, а тому підлягає визнанню його недійсним.
Відповідно до ст. 17 ЦПК України (в редакції до 15.12.2018) сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно із діючим ЦПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Згідно з частиною 1 ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
За таких умов посилання позивача на недійсність кредитного договору в цій частині є безпідставними.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем в свою чергу не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, що могли б бути підставою для визнання недійсним Кредитного договору №500965485 від 25.11.2014.
Беручи до уваги вищенаведені вище мотиви та проаналізувавши доводи сторін, суд у сукупності з дослідженими доказами дійшов висновку про безпідставність вимог позивача ОСОБА_1, оскільки такі вимоги суперечать доказам дослідженим судом та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Відповідачем було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача у цій справі.
У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності, у відповідності до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини, які існували і були відомі позивачу станом на час укладення спірного договору, оскільки ці умови зафіксовані в тексті договору і обставини щодо ознайомлення з умовами кредитування існували саме на час його укладення і підписання. За таких умов позивач довідалась (могла довідатись) про порушення свого права, як вона вважає, саме в дату укладення спірного договору. А тому за правилом ст. 261 ЦК України строк позовної давності в даному випадку до вимог позивача про визнання Кредитного договору недійсним має відраховуватися з дати укладення цього договору, а саме з 25.11.2014 року.
Як свідчить відмітка про отримання позовної заяви у цій справі, позов було подано позивачем 14.09.2018, тобто поза межами строку позовної давності. Також суд зазначає про те, що позовна заява була подана позивачем безпосередньо перед настанням строку повернення кредиту, яке має відбутися 26.11.2018 при тому, що про порушення своїх прав, як позивач вважає, вона знала ще з часу укладення Кредитного договору.
Однак суд враховує, що відмова в позові з мотивів пропуску позовної давності можлива лише за умови наявності у позивача суб'єктивного права, про захист якого він просить, факту його порушення відповідачем та пропущення позивачем позовної давності без поважних причин. В даному ж випадку судом встановлено безпідставність позовних вимог та відсутність порушення відповідачем прав та інтересів позивача.
В зв'язку з цим суд відмовляє у позові за безпідставністю позовних вимог, а не внаслідок застосування наслідків пропуску строку позовної давності, як того просить відповідач.
Керуючись ст. 203, 204, 215, 627, 638 ЦК України, ст. 12, 19, 81, 141, ст. 258-260, 263-265, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд -
В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк» про захист права споживача та визнання недійсним кредитного договору - відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким рішення не було вручене в день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рушення суду.
Суддя К.А. Васалатій