Справа № 758/6279/18
Провадження: № 2/368/599/18
Рішення
Іменем України
"27" листопада 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі:
Головуючий суддя - Закаблук О.В.
При секретарі судового засідання - Гембар В.В.
За участі учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1
Відповідач - ОСОБА_2
- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд, -
26.09.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якій позивач просить суд винести рішення, на підставі якого:
- розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2, укладений 31 травня 2008 у відділі реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції м. Києва, актовицй запис за № 308 від 31.05.2008 р.
26.09.2018 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.
05.11.2018 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу, на підставі якої відкрито провадження, прийнято процесуальне рішення про проведення слухання справи в порядку загального позовного провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання на 27.11.2018 року.
В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 27.11.2018 року, позивач ОСОБА_1 позов підтримав в повному обсязі.
Зазначив, що з відповідачкою по справі, - ОСОБА_2 не проживає як чоловік і дружина близько 5 років, окрім того, на протязі вже близько 2 років вони взагалі проживають в різних населених пунктах.
Майнових спорів у них немає, спору щодо місця проживання малолітньої дитини у них також немає, - вона буде проживати з матір»ю, - відповідачкою по справі.
Категорично заперечував на пропозицію суду щодо надання терміну на примирення, так як вважає такий термін безперспективним з огляду на тривалий час відсутності сім»ї.
Судові витрати не бежеє стягувати з відповідачки.
В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 27.11.2018 року, відповідачка ОСОБА_2 позов визнала в повному обсязі.
Зазначила, що з позивачем по справі вже близько 2 років не проживає взагалі, позивач іноді лише приїздить до дитини та надає грошові кошти на її утримання.
Взагалі, як сім»я, вони не проживають близько 5 років.
Спору щодо місця проживання неповнолітньої дитини у них немає, - вона залишається проживати з нею.
Майнових спорів у них з позивачем немає.
Категорично заперечувала проти надання терміну на примирення, так як вважає, що існування даного шлюбу суперечить не лише її інтересам, а й суперечить інтересам неповнолітньої дитини, так як коли вона проживала спільно з відповідачем, між ними існували тривалі неприязні відносини, на грунту чого виникали сварки, споглядання яких дитиною, на її думку, негативно впливає на моральний розвиток дитини.
Відповідно, з огляду на заяву відповідачки ОСОБА_2 про визнання позову, суд вважає, що в даному випадку можливо застосувати положення ч. 3 ст. 200 ЦПК України.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового засідання суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Отже, на підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України суд приходить до висновку щодо можливості винесення судового рішення по результатам підготовчого судового засідання, не призначаючи судове засідання до основного судового розгляду по суті.
Суд, вислухавши сторони по справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення позову, обгрунтовуючи своє рішення наступним.
Підсудність.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред»являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Як вбачається з довідки, яка видана 12.11.2018 року відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання територіального органу ДМС УДМС України в Київській області, відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована з 26.02.2001 року за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно, з огляду на місцепроживання відповідачки, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, як суду першої інстанції загальної юрисдикції на підставі ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні.
31 травня 2008 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
Даний факт підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3, яке видане 31 травня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського райцонного управління юстиції в м. Києві, в якому зазначено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Київ, Україна, громадянин України, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка село Димер Вишгородського району Київської області, Україна, громадянка України, зареєстрували шлюб 31 травня 2008 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів 31 травня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за № 308.
Прізвище після реєстрації шлюбу:
Чоловіка - ОСОБА_1.
Дружини - ОСОБА_2.
Від спільного шлюбу сторони мають одну неповнолітню дитину, - ОСОБА_3, 2008 року народження.
Даний факт підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4, яке видане 08 жовтня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції в місті Києві, в якому зазначено, що ОСОБА_3 народилася 03 жовтня 2008 року в місті Київ, про що в Книзі реєстрації народжень 08 жовтня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за № 1855.
В графі «мати» зазначена ОСОБА_2, - відповідачка по справі.
В графі «батько» зазначений ОСОБА_1, - позивач по справі;
Обставини справи, що характеризують обставини сімейного життя сторін.
Як встановлено судом під час судового засідання та з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 мали та мають напружені, неприязні відносини тривалий час, внаслідок взагалі не підтримують шлюбно - сімейних відносин тривалий час, - більше 5 - ти років.
Як вбачаєтьсмя з матеріалів справи, між сторонами по справі існують тривалі, усталені неприязні відносини, які склалися на грунті розбіжностей поглядів на подружнє життя, понять про спільне проживання та піклування один про одного, поняття про сім»ю, відповідно, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають, проживають протягом тривалого часу, - більше 2 - ох років на різних житлових площах, в різних населених пунктах України, відповідно, сторони шлюбно - сімейних стосунків взагалі не підтримують поза розумними строками.
Малолітня дитина проживає з матір»ю, - спору щодо проживання малолітньої дитини у сторін немає.
Майнових спорів між сторонами немає.
Відповідно, як вбачається з матеріалів справи, які встановлені судом в судовому засіданні з письмових доказів, позивач ОСОБА_1 категорично наполягає на розірванні шлюбу, окрім того, суд наголошує на тій обставині, що з метою збереження сім»ї, суд мав можливість надати сторонам термін на примирення строком до 6 - ти місяців, проте, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні категорично відмовивися від надання терміну на примирення, так як вважає, що зберегти сім»ю неможливо, і немає жодного сенсу.
Також в судовому засіданні відповідачка по справі, - ОСОБА_2 також наполягала на розірванні шлюбу, категоричноо заперечувала проти надання терміну на примирення, так як вважає, що з огляду на тривалий час існування сім»ї лише на папері, такий термін немає сенсу, окрім того, зазначила, що існування такого шлюбу суперечить не тільки її інтересам, а й інтересам неповнолітньої дитини.
Здійснивши аналіз доказів по справі, ( позовна заява, додані до неї документи,позицію сторін в судовому засіданні), суд приходить до висновку щодо того, що між сторонами існують такі відносини, які є об»єктивною, непереборною обставиною, яка виключає подальше існування шлюбу між сторонами.
Що ж стосується застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору, то суд при винесенні рішення керувався наступним.
Норми Конституції України.
Згідно ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є не відчужуваними та непорушними.
Згідно ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов»язки у шлюбі та сім»ї.
Слід зазначити, що ч. 1 ст. 51 Конституції України закріплює принципове положення, за яким шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, набуває юридичної сили за умови, що він грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Це положення повністю відтворено в ч. 1 ст. 24 С К України.
Слід також зазначити, що згода не може вважатися вільною, коли вона дається під впливом фізичного чи психічного насильства з боку інших осіб.
Відповідно, як вбачається з обставин, встановлених судом в судовому засіданні, відсутня згода на продовження існування даного шлюбу обох сторін, - що є беззаперечною підставою для розірвання такого шлюбу, так як продовження існування даного шлюбу суперечить інтересам обох сторін, та інтересам неповнолітньої дитини.
Норми галузевого права, - норми СК України.
Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.
Як встановлено судом в даному випадку між сторонами тривалий час відсутні почуття взаємної поваги та любові, підтримки, даний шлюб існує лише формально, - завдяки його державній реєстрації, хоча фактичних - шлюбно - сімейних відносин немає, відсутнє поняття сім»ї як в розумінні норм СК України, так і в розумінні норм звичаєвого права, яке, також, на думку суду повинно враховуватися в справах даної категорії, так як воно основане на загальнолюдських поняттях, що стосуються сім»ї, напроти, між сторонами існують усталені неприязні відносини, які з часом лише посилюються в силу небажання обох сторін продовжувати шлюбно - сімейні відносини, та дій сторін, які направлені не на відновлення шлюбно сімейних відносин, а навпаки, - на руйнацію сім»ї.
Згідно ч. 3 ст. 2 СК України Сімейний Кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між подружжям.
Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані спільним побутом, мають взаємні права та обов»язки.
Як судом вказано вище, під час слухання справи встановлено, що, зглядаючись на обставини проживання сторін, їхнє спільне проживання не утворює поняття «сім»я» в розумінні положень СК України, так як судом вже зазначалося вище, сторони по справі більше 2 - ох років проживають на різних житлових площах, у них відсутнє бажання підтримувати шлюбно - сімейні відносини один з одним.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 18 СК України суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способом захисту сімейних прав та інтересів є припинення правовідношення.
Отже, припинення правовідношення, - антипод встановлення правовідношення, який має випадки, коли інтересам особи, права якої порушені значною мірою, відповідає саме припинення існуючого сімейного правовідношення.
Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Щодо відсутності згоди сторін на продовження шлюбу судом вказано вище, при обгрунтуванні застосування положень ст. 51 Конституції України до даного спору.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає положенню ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Аасамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно якої чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь - яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім»ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка та дружини та збереження шлюбу буде суперечити як інтересам чоловіка, так і інтересам дружини.
Суд задовольняє позовні вимоги позивача про розірвання шлюбу, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, як це зазначено в абз. 3 ч. 2 ст. 1 СК України, чого в даному шлюбі, на думку суду, немає.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Отже, шлюб може бути припинено шляхом його розірвання за життя подружжя внаслідок волевиявлення обох або одного з них у суді або в органах РАЦСу. Відповідно, згідно з законом розірвання шлюбу має місце у випадках, коли подружжя або один із них вважають, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу не можливе і бажають його розірвати.
Можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення одного або обох подружжя є проявом принципу свободи шлюбу і рівності подружжя, відповідно, припинення шлюбу внаслідок його розірвання має суб»єктивну підставу, яку судом слід ретельно дослідити в судовому засіданні, з метою недопущення безпідставного розірвання шлюбу, застосування можливих засобів для збереження сім»ї, як основи суспільства.
Для розірвання шлюбу потрібна воля подружжя або одного із них, спрямована на юридичне закріплення відсутності шлюбу між сторонами.
Суд наголошує, що в даному випадку має місце пряма воля як позивача, яка виражена у позовній заяві, та в судовому засіданні, так і відповідачки на розірвання шлюбу в судовому засіданні, що зводить нанівець намагання суду на примирення подружжя, яке, на думку суду, в даному випадку неможливе, з огляду на тривалий час існування шлюбу лише документально, без наявності фактичних взаємовідносин подружжя, та інших обставин справи, які судом вказано вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Слід зазначити, що позов про розірвання шлюбу може бути пред»ялений одним із подружжя у будь - який час, окрім того, одностороннє подання позовної заяви про розірвання шлюбу виникає у випадках, коли один із подружжя ініціює розірвання шлюбу, а другий вважає за можливе збереження сімейних стосунків або просто ухиляється від подачі спільної заяви до суду або від розірвання шлюбу в органах ДРАЦС.
Відповідно до ч. 1 ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Як вказано судом вище, сторони не підтримують шлюбно - сімейних відносин тривалий час, - більше 5 - ти років, не проживають на одній житловій площі більше 2 - ох років, спору щодо місцепроживання неповнолітньої дитини у сторін немає, - вона залишається проживати з матір»ю, - відповідачкою по справі, майнового спору між сторонами немає, шлюб розривають вперше.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При застосуванні положень ст. 112 СК України суд змушений надавати приорітет інтересам другого з подружжя, який наполягає на розірванні шлюбу на шкоду інтересам другого з подружжя.
Так, судом встановлено, що існування даного шлюбу суперечить інтересам як позивача, так і відповідачки, та інтересам неповнолітньої дитини, так як суд вважає, що споглядання конфліктних ситуацій дитиною може негативно вплинути на її психологічний розвиток, уявлення про сім»ю в цілому.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при розгляді справ, які виникають у зв'язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних відносин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України від 23 червня 2005 р. N 2709-ІУ «Про міжнародне приватне право» та інших нормативно-празових актів, що регулюють сімейні відносини.
Питання про зміну прізвища судом не вирішується, так як відповідачка після реєстрації шлюбу прізвища не змінювала.
Що стосується порядку та способу виконання даного рішення, то згідно ч. 2 ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовиму записі про шлюб.
Згідно ч. 3 ст. 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 214 ЦПК України приходить до наступного висновку:
- обставини, якими обґрунтовував позовну заяву позивач ОСОБА_1, - мали місце;
- із встановлених обставин випливають сімейні правовідносини, - особисті немайнові відносини між подружжям, які регулюються нормами СК України, що закріплено, зокрема, в ч. 1 ст. 2 СК України;
- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, - ст.ст. 21, 51 Конституції України, абз. 3 ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 110, ст. 112, 113 Сімейного кодексу України, ч. 1 ст. 3, ст.. 4, 88, 107, 118, 119, 120, 215, 218, ч. 1 ст. 224 ЦПК України, п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»;
- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, позов підлягає до задоволення;
- судові витрати слід залишити за позивачем;
- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;
- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.
Відповідно, даний шлюб на думку суду має лише формальний характер, при його фактичному розпаді протягом тривалого часу, зважаючи на обставини справи, примирення між стронами не можливе, продовження існування даного шлюбу суперечить інтересам сторін, інтересам малолітньої дитини, а тому має бути розірваний на підставі рішення суду.
Судові витрати.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов»язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов»язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.
В матеріалах справи містяться:
- квитанція, яка засвідчує той факт, що позивачем при подачі позовної заяви сплачено 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судового збору, проте, позивач в прохальній частині не просить стягувати понесені ним судові витрати з відповідачки, також не просив стягувати судові витрати на його користь в судовому засіданні, відповідно, суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому залишає судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1, - за позивачем, - не стягуючи їх з відповідачки ОСОБА_2
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 21, 51 Конституції України, абз. 3 ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 110, ст. 112, 113, ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 3, ч. 1 ст. 4, ст. 5, ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 23, ст. 29, ч.ч. 1, 3 ст. 133, ч.ч. 1, 2 ст. 144, ч. 3 ст. 200, ст. 280 - 283, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263, 263, 265, 268, ЦПК України, п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 31 травня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції в м. Києві між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Київ, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_5, виданий 1999 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка село Димер Вишгородського району Київської області, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_6, виданий 26 січня 2001 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_7, яке видане 31 травня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис № 308, - розірвати.
Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого воно після набрання законної сили є підставою для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб про його розірвання органом державної реєстрації актів цивільного стану (відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ч. 2 ст. 115 СК України).
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно п. 15.5) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.
Суддя: О.В. Закаблук