Справа №463/2161/17
Провадження №2-к/463/1/18
судового засідання
20 листопада 2018 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Гирич С. В.
при секретарі судового засідання Попович Х.І.
за участі представника заявника ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника боржника ОСОБА_3
в м. Львові
у відкритому судовому засіданні,
розглянувши справу за заявою ЗАТ «Хоптранса» про надання дозволу на виконання на території України рішення литовського суду про стягнення коштів з ОСОБА_4, -
заявник звернувся до суду із клопотанням про надання дозволу на виконання на території України рішення Каунаського окружного суду Литовської Республіки від 13.09.2016 року про стягнення коштів з ОСОБА_4 в розмірі 463, 39 євро, 5% річних від задоволеної суми, починаючи з моменту початку судового розгляду (10 червня 2016 року) і до повного виконання судового рішення, а також процесуальні витрати в розмірі 63,60 євро.
Представник заявника в судовому засіданні заявлене клопотання підтримав, суду пояснив, що рішенням Каунаського окружного суду Литовської Республіки від 13.09.2016 року стягнено з ОСОБА_4 кошти в розмірі 463, 39 євро, 5% річних від задоволеної суми, починаючи з моменту початку судового розгляду (10 червня 2016 року) і до повного виконання судового рішення, а також процесуальні витрати в розмірі 63,60 євро. Вище вказане рішення суду надіслано до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, яке надіслало подане клопотання до Личаківського районного суду м.Львова. Просить таке задоволити та надати дозвіл на виконання на території України рішення Каунаського окружного суду Литовської Республіки від 13.09.2016 року. Крім цього зазначив, що згідно із ст.42 Договору між Україною та Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і криміцнальних справах від 07.07.1993 року таке рішення підлягає до виконання.
Представник боржника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення клопотання надання дозволу на виконання на території України рішення Каунаського окружного суду Литовської Республіки від 13.09.2016 року про стягнення коштів з ОСОБА_4 заперечила. Суду пояснила, що рішення від 13.09.2016 року винесено поза межами повноважень суду, спір про стягнення з нього коштів розглянуто судом не за підсудністю, оскільки він не мав права перебувати на час суду на території Литовської республіки із-за відсутності у нього візи. Окрім того за адресою, що вказна стягувачем він ніколи не проживав, а суд не перевірив цю обставину. Також просить врахувати, що ОСОБА_4 ніхто не повідомляв належним чином про розгляд спору, документ який засвідчує що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участь в судовому процесі була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, а сааме підтвердження про вручення судової повістки, стягувачем не долучено, що є підставою для відмови у заявленому клопотанні. Окрім того, просить врахувати, що вказане клопотання подане не іноземним судом, а стягувачем, а тому також підстав для його задоволення не має, оскільки це протирічить положенням угоди укладеної між двома державами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані у справі докази та враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що в заяві слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 465 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або, відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).
Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори» визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
У частинах першій та другій статті 43 Договору про правову допомогу та правові відносини цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеного між Україною і Литовською Республікою 17 грудня 1993 року, визначено, що розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень належить до компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання. Клопотання про дозвіл виконання подається до суду, що виніс рішення у справі в першій інстанції, який супроводжує його до суду, компетентного винести рішення по клопотанню.
Окрім того, статтею 12 Договору визначено, що виклик сторони до суду Договірної сторони , у випадку якщо особа перебуває на території іншої Сторони здійснюється шляхом звернення з дорученням до іншої Сторони.
Отже, міжнародним договором передбачено, що клопотання про дозвіл на виконання рішення суду подається до суду, що виніс рішення у справі в першій інстанції, який супроводжує його до суду, компетентного винести рішення по клопотанню. Договір не передбачає альтернативної (визначеної нормами національного права Договірної Сторони) процедури подання клопотання до українського суду безпосередньо стягувачем і вказаний Договір має пріоритет у випадку колізій з національним законодавством України. На відміну від положень частини першої статті 465 ЦПК України, частини перша та друга статті 43 Договору є спеціальними нормами, які регулюють відносини за участю суб'єктів права, які зареєстровані або проживають в Україні та Литовській Республіці.
Окрім того, з долученої копії паспорта боржника вбачається, що на час розгляду справи Каунаським окружним судом Литовської Республіки від 13.09.2016року боржник вже не мав візи, залишив Литовську Республіку і перебував в Україні. А тому його виклик в суд мав бути здійснений у відповідно до ст.12 Договору укладеного між Україною і Литовською Республікою 17 грудня 1993 року.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.468 ЦПК України визначено, що якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання ЗАТ «Хоптранса» про надання дозволу на виконання на території України рішення литовського суду про стягнення коштів з ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись ст. 259 ЦПК України, суд
в задоволенні заяви ЗАТ «Хоптранса» про надання дозволу на виконання на території України рішення Каунаського окружного суду Литовської Республіки від 13.09.2016 року про стягнення коштів з ОСОБА_4 - відмовити за безпідставністю.
Ухвала суду у відповідності до ст.261 ЦПК України набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим кодексом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення через місцевий суд до Апеляційного суду Львівської області.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду згідно ст.354 ЦПК України.
Ухвала суду складена та підписана суддею 26.11.2018 року.
Суддя: Гирич С. В.