Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 126/303/17
провадження № 61-33977св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,
Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, відповідачі: Прокуратура Вінницької області, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, Державна казначейська служба України,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області
на рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Луценка В. В., Сопруна В. В.,
Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Вінницької області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУ НП у Вінницькій області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями досудового слідства, прокуратури, суду при розгляді кримінальної справи.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з 16 серпня 2005 року
по 15 серпня 2016 року знаходився під оперативно-розшуковими заходами із застосуванням оперативно-технічних пристроїв досудового розслідування, судових переслідувань протягом 10 років 11 місяців, тобто 131 місяць. Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області
від 15 серпня 2016 року кримінальне провадження про його обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Посилаючись на те, що незаконними діями досудового слідства, прокуратури, суду при розгляді кримінальної справи йому завдано моральної шкоди, ОСОБА_4 просив суд стягнути на його відшкодування з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 2 000 000 грн, витрати за надання правової допомоги в сумі 10 000 грн, понесені за період з березня 2013 року
по серпень 2016 року.
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 було закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, такий випадок закриття кримінального провадження не передбачений статтею 2 Закону України від 01 грудня
1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон України № 266/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) як такий, що дає право на відшкодування шкоди за рахунок держави, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 липня 2017 року рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 08 червня
2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКСУ на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 380 800 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальним переслідуванням, незаконним застосуванням запобіжного заходу, позивачу заподіяно моральну шкоду, у зв'язку з чим останній має право на її відшкодування на підставі статті 23, 1176 ЦК України та Закону України
№ 266/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Вінницької області просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що, оскільки кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 було закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, тому висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для відшкодування йому моральної шкоди не узгоджується зі змістом статті 2 Закону України № 266/94-ВР, яка не передбачає подібної правової підстави для відшкодування шкоди за рахунок держави.
У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що, оскільки обвинувальний вирок стосовно нього відсутній, пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення не знайшло свого підтвердження, тому рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
05 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків судів не спростовують.
Суди встановили, що постановою прокурора Бершадського району Вінницької області від 12 вересня 2006 року порушено відносно
ОСОБА_4 кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частинами третьою, п'ятою статті 27 і частиною першою статті 369 КК України. У постанові зазначено, що протягом вересня-листопада 2005 року ОСОБА_4 організував шляхом надання допомоги у вигляді порад, вказівок, особистих знайомств, чим сприяв ОСОБА_5 в даванні хабара інспектору Відділу громадянства, імміграції та громадянства фізичних осіб Бершадського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ (далі - ВГІРФО Бершадського РВ УМВС) ОСОБА_6, у вигляді 1 000 доларів США за виготовлення ним фіктивних паспортів громадянина України та закордонного паспорта на ім'я громадянки
ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про народження, виданого на ім'я
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 20 червня 2006 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 369, частиною третьою
статті 358 КК України і призначено покарання на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів у вигляді 3 500 грн. штрафу в дохід держави.
Постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 08 листопада 2006 року, скаргу ОСОБА_4 на постанову прокурора Бершадського району про порушення кримінальної справи за частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України від 12 вересня 2006 року, залишено без задоволення.
27 вересня 2006 року помічником прокурора Бершадського району Вінницької області винесена постанова про притягнення обвинуваченим ОСОБА_4 і пред'явлено йому обвинувачення в злочині, передбаченому частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, кваліфікуючою ознакою якого є організація та пособництво в даванні хабара.
12 лютого 2007 року прокурором Бершадського району Вінницької області затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 за частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України.
Постановою Чечельницького районного суду Вінницької області
від 05 лютого 2009 року кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_4 у скоєні злочину, передбаченого частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України направлено для проведення додаткового розслідування прокурору Бершадського району Вінницької області зі стадії судового розгляду.
Постановою Чечельницького районного суду Вінницької області
від 18 лютого 2010 року кримінальна справа за обвинуваченням
ОСОБА_4 за частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України направлена прокурору Бершадського району Вінницької області на додаткове розслідування. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд, залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 квітня 2010 року задоволено апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи. Постанову Чечельницького районного суду Вінницької області від 18 лютого 2010 року про повернення кримінальної справи за обвинуваченням
ОСОБА_4 за частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України прокурору для організації додаткового розслідування скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Постановою Чечельницького районного суду Вінницької області
від 22 грудня 2010 року кримінальну справу щодо ОСОБА_4 за частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України провадженням закрито, виходячи із того, ОСОБА_4 вчинив злочин невеликої тяжкості, з вчинення якого пройшло п'ять років, тому він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а справа провадженням має бути закрита у зв'язку із закінченням строків давності. Міра запобіжного заходу - підписка про невиїзд, скасовується після вступу постанови в законну силу.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2011 року апеляцію ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Чечельницького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2010 року про закриття провадження у кримінальній справі стосовно ОСОБА_4 у зв'язку з закінченням строків давності скасовано, а справу направлено на новий розгляд в той же суд, але іншим суддею.
Вироком Чечельницького районного суду Вінницької області від 23 лютого 2012 року ОСОБА_4 визнано невинним в скоєні злочину, передбаченого частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України за відсутністю в його діях складу злочину та по суду виправдано за вказаними статтями. Міру запобіжного заходу - підписка про невиїзд, скасовано.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2012 року частково задоволено апеляцію прокурора. Вирок Чечельницького районного суду Вінницької області від 23 лютого 2012 року, яким
ОСОБА_4 виправданий за частинами третьою, п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд, але іншим суддею.
Вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2013 року, визнано ОСОБА_4 винним в скоєні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України і призначено йому покарання у вигляді штрафу в сумі
3 400 грн.
Звільнено ОСОБА_4 від покарання на підставі пункту 5 статті 74, пункту 2 частини першої статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області судові витрати за проведення почеркознавчої експертизи в сумі 612 грн і за проведення експертизи відеозапису в сумі 5 295,45 грн. Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 27 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2013 року щодо ОСОБА_4 скасовано, а справу направлено на нове розслідування.
Також установлено, що 28 липня 2014 року Прокуратура Бершадського району Вінницької області до ЄРДР внесла відомості про вчинення злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, та розпочала досудове розслідування, проведення якого доручено Слідчому відділу Бершадського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - СВ Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області).
11 березня 2015 року старший слідчий СВ Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області виніс повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_4 про те, що він підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого частинами четвертою, п'ятою статті 27 і частиною першою 1 статті 366 КК України (у редакції 2001 року), кваліфікуючими ознаками якого є: підбурення до службового підроблення та пособництво в службовому підробленні офіційних документів, тобто складанні службовою особою завідомо неправдивих документів.
13 травня 2015 року заступник прокурора Бершадського району Вінницької області затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частинами четвертою, п'ятою статті 27 і частиною першою 1 статті 366 КК України.
Ухвалами Апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2015 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами четвертою, п'ятою статті 27 і частиною першою 1 статті 366 КК України, направлено для розгляду до Крижопільського районного суду Вінницької області.
14 липня 2016 року Бершадська місцева прокуратура Вінницької області винесла постанову, погоджену з Прокуратурою Вінницької області 12 серпня 2016 року, про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 за частинами четвертою, п'ятою статті 27 і частиною першою 1 статті 366 КК України.
Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 15 серпня
2016 року кримінальне провадження, яке внесено до ЄРДР від 28 липня 2014 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами четвертою, п'ятою статті 27
і частиною першою 1 статті 366 КК України, закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Установлено, що пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення не знайшло свого підтвердження. Під час судового слідства не здобуто доказів, що
ОСОБА_4 був обізнаний з тим, що жінка, для якої виготовляються документи на прохання його знайомого ОСОБА_9, насправді не ОСОБА_7, а ОСОБА_5
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Статтями першою, другою Закону України № 266/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту
на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян відшкодовується
у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 2 Закону України № 266/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з частинами першою, шостоб статті 4 Закону України № 266/94-ВР
(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи
в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частини друга, третя статті 13 Закону України № 266/94-ВР).
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України № 266/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Аналогічна правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року.
Установлено, що ОСОБА_4 знаходився під слідством та судом з моменту порушення прокурором Бершадського району Вінницької області відносно нього кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частинами третьою, п'ятою статті 27 і частиною першою статті 369 КК України -
12 вересня 2006 року по день постановлення Теплицьким районним судом Вінницької області ухвали про закриття кримінального провадження про його обвинувачення - 15 серпня 2016 року, 9 років 11 місяців, тобто
119 місяців.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:
з 01 січня - 3 200 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 15 серпня 2016 року кримінальне провадження щодо обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Встановивши, що пред'явлене обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину не підтверджується, та врахувавши, що такі мотиви відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення з послідуючим закриттям кримінального провадження відповідають вимогам пункту частини 2 статті 3 Закону України № 266/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди з урахуванням її доведеності позивачем та принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Доводи касаційної скарги про те, що закриття кримінального провадження у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення не узгоджується зі змістом статті 2 Закону України № 266/94-ВР, яка не передбачає подібної правової підстави для відшкодування шкоди за рахунок держави, не є обґрунтованими з огляду на наступне.
Ухвалою Теплицького районного суду від 15 серпня 2016 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Зі змісту ухвали суду вбачається, що в ході судового розгляду кримінального провадження прокурор Собчук В. В., який підтримував державне обвинувачення, оголосив постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, в якій виклав мотиви такої відмови, які полягають у тому, що пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення не знайшло свого підтвердження; у судовому засіданні не здобуто доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_4 будь-яких дій до підбурення службової особи до вчинення злочину. Отже, пред'явлене обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину не підтверджується.
Такі мотиви відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення з послідуючим закриттям кримінального провадження відповідають вимогам частини 2 статті 3 Закону України № 266/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка за таких підстав дає громадянинові право на відшкодування шкоди в порядку і в розмірі, передбаченому цим законом, оскільки кримінальне провадження закрито у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк