Постанова
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 686/1953/17
провадження № 61-32451св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Ожга Євгеній Вікторович,
відповідач - ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки і піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Ожга Євгенія Вікторовича на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року в складі судді Салоїд Н. М., та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року в складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
У січні 2017 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» (далі - ПАТ «КБ «Даніель») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Ожга Є. В., звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив на підставі статей 387,391, 405 ЦК України, статті 156 ЖК України визнати ОСОБА_5 і ОСОБА_6, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2015 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, на користь
ПАТ «КБ «Даніель», шляхом визнання за останнім права власності на зазначену квартиру. ПАТ «КБ «Даніель» у встановленому законом порядку зареєстрував право власності на вказану квартиру, і є її безпосереднім власником. 26 жовтня 2016 року ПАТ «КБ «Даніель» звернувся до ОСОБА_5 із вимогою про виселення із квартири, проте така вимога залишилася без виконання. Відтак, вважав, що його право власності на майно було порушене відповідачем.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 29 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач невірно обрав спосіб захисту його порушеного права, оскільки відповідачі постійно проживають у квартирі, а відтак, підстав для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням не має.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 29 березня 2017 року залишено без змін.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд, посилаючись на положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 ЖК України, додатково зазначив, що підстав для звільнення житлового приміщення немає, з огляду на заборону виселення осіб з іпотечного майна без надання іншого жилого приміщення.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «КБ «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Ожга Є. В. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи судом невірно встановлено правовідносини, та визначено норми матеріального права, що підлягали застосуванню до цих правовідносин, зокрема, суд не застосував норму статті 391 ЦК України як підставу для захисту права власника на усунення перешкод у користуванні власністю.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд установив, що у рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 24 березня 2011 року, укладеного між ПАТ «КБ «Даніель» та ОСОБА_5, було також укладено договір іпотеки
від 24 березня 2011 року, предметом якого сторони визначили належну
позичальнику на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 13 липня 2015 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2011 року в сумі 216 961, 08 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 шляхом визнання за кредитором права власності на зазначену квартиру. Визнано за ПАТ «КБ «Даніель» право власності на вказану квартиру. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
26 жовтня 2016 року ПАТ «КБ «Даніель» направив на адресу ОСОБА_5 вимогу про виселення із спірної квартири.
Відповідно до довідки Центру адміністративних послуг Хмельницької міської ради від 07 березня 2017 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5 та її неповнолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 58).
Суд установив, що квартира АДРЕСА_1 набута у власність ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 02 березня 2010 року. Надані
ПАТ «КБ «Даніель» кредитні кошти для придбання спірної квартири не використовувалися. Квартира є постійним місцем проживання відповідачів.
За приписами статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Відповідно до статті першої Протоколу до Конвенції про захист прав людн і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Правовідносини з приводу визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Житлового кодексу Української РСР, а правовідносини щодо виселення з іпотечного житла також Законом України «Про іпотеку» тощо.
Так, відповідно до положень частини першої статті 316 ЦК України право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Разом з тим, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 4 статті 9 ЖК Української РСР).
За положенями частини другої статті 405 ЦК України, на яку, як на підставу позову посилався позивач, член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником.
Отже, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що підстав для задоволення позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у зв'язку з переходом права власності до кредитора, як на іпотечне майно і такий висновок відповідає нормі матеріального права на яку посилався позивач, як на підставу позову.
Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі положень статті 391 ЦК України також не передбачено змістом зазначеної норми права.
Додаткове посилання суду апеляційної інстанції на процедуру виселення іпотекодавця та членів його сім'ї з житлового приміщення, переданого в іпотеку, хоча і не стосується змісту позовних вимог позивача, однак є додатковою характеристикою правового регулювання правовідносин, що виникли між сторонами, а тому на правильність висновків суду не впливає і не свідчить про порушення норм матеріального права при вирішенні зазначеного спору.
Доводи касаційної скарги ПАТ «КБ «Даніель» про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було невірно встановлено правовідносини, що виникли між сторонами, а судом апеляційної інстанції зазначено ті обставини, які судом першої інстанції не встановлювались, не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального і процесуального права, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно визначили права та обов'язки сторін, і встановили всі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому підстав для скасування судового рішення, і направленя справи на новий розгляд, у відповідності до статті 411 ЦПК України, немає.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції та ухала суду апеляційної інстанції постановлені з порушенням норм матеріального та без додержання норм процесуального права.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Ожго Євгенія Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 29 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В.С. Висоцька
В.В. Пророк
І.М. Фаловська