Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 201/8774/15
провадження № 61-37305св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-наукове підприємство «МАТЕКО»,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Циганенко Ганна Ігорівна,
заінтересована особа (стягувач) - публічне акціонерне товариство «АКТА Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукове підприємство «МАТЕКО» на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-наукове підприємство «МАТЕКО» (далі - ТОВ ВНП «МАТЕКО») звернулося до суду зі скаргою на дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Циганенко Г. І. (далі - державний виконавець), заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «АКТА Банк» (далі - ПАТ «АКТА Банк»).
Скарга мотивована тим, що 23 травня 2017 року директора ТОВ ВНП «Матеко» ОСОБА_3 під час керування автомобілем марки Honda CR-V, державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності товариству, було зупинено співробітниками поліції і вказаний автомобіль було поміщено на штрафмайданчик. Вказувало, що на автомобіль державним виконавцем було накладено арешт у зв'язку із винесеною нею постановою про стягнення з ТОВ ВНП «Матеко» виконавчого збору у сумі 21 491 грн. Оскільки автомобіль був необхідний директору товариства ОСОБА_3 для здійснення фінансово-господарської діяльності, то ним добровільно був сплачений виконавчий збір у сумі 21 491 грн.
Вважали, що вказана постанова про стягнення з товариства виконавчого збору є протиправною, винесена державним виконавцем у виконавчому провадженні щодо стягнення з ТОВ ВНП «Матеко» боргу на користь ПАТ «АКТА БАНК» за виконавчим листом № 201/8774/15, виданим на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2015 року по справі № 201/8774/15-ц.
Вказували, що зазначений борг був відступлений ПАТ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ТЕХНОЛОГІЇ». У подальшому право вимоги було переведено на ОСОБА_3, який вказаний борг придбав за 35 000 грн, на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 26 січня 2017 року.
09 березня 2017 року стягувач - ПАТ «АКТА БАНК» подав заяву державному виконавцю про повернення виконавчого документа. Отже, сторони врегулювали спір поза межами виконавчого провадження. За нормами Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не може стягувати виконавчий збір за відсутності факту стягнення хоча б якоїсь частини суми боргу за виконавчим документом.
Таким чином, вважали, що дії державного виконавця були вчинені у порушення Закону та призвели до порушення прав товариства.
Вказували, що оскільки товариство вже сплатило кошти на користь державної виконавчої служби, то ці кошти слід повернути з Державного бюджету України на користь товариства як безпідставно отримані кошти.
Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнення, ТОВ ВНП «МАТЕКО» просило суд: визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Циганенко Г. І. про стягнення виконавчого збору з ТОВ ВНП «Матеко» у розмірі 21 491 грн; зобов'язати державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Циганенко Г. І. повернути на користь ТОВ ВНП «Матеко» 21 491 грн з розрахункового рахунку Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2017 року у складі судді Антонюка О. А. скаргу ТОВ ВНП «МАТЕКО» задоволено частково.
Визнано незаконними дії і бездіяльність державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Циганенко Г. І. щодо стягнення виконавчого збору з ТОВ ВНП «МАТЕКО» у розмірі 18 967,65 грн.
Зобов'язано державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Циганенко Г. І. повернути на користь ТОВ ВНП «МАТЕКО» 18 967,65 грн з розрахункового рахунку Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої чи повернутої суми. Повернення виконавчого документа стягувачу не є поверненням суми у розумінні Закону України «Про виконавче провадження» та не може бути підставою для стягнення виконавчого збору, якщо фактично не стягнуто чи повернуто кошти, що передбачені у виконавчому документі чи їх частину. У цьому випадку державним виконавцем не було стягнуто з боржника кошти, тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.
Суд дійшов висновку, що державний виконавець порушив норми виконавчого провадження, закріплені у статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об'єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Дії державного виконавця були вчинені не відповідно до Закону та призвели до порушення прав товариства, тому достатні підстави визнати дії державного виконавця незаконними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору.
Разом з тим, оскільки товариство вже сплатило кошти на користь державної виконавчої служби, то суд вважав, що ці кошти слід повернути з Державного бюджету України на користь товариства як безпідставно отримані кошти.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області задоволено.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2017 року скасовано.
У задоволенні скарги ТОВ ВНП «МАТЕКО» відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що виходячи із правил частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню лише у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, що мало місце у цьому випадку, не є поверненням суми у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», тому не може бути підставою для повернення виконавчого збору.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що заявник необґрунтовано оскаржив дії державного виконавця Циганенко Г. І., оскільки виконавче провадження знаходилось на виконанні державного виконавця Донченко Є. М., а постанову про стягнення виконавчого збору виносив державний виконавець Лисенко Д. Б.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ ВНП «МАТЕКО», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що державний виконавець не може стягувати виконавчий збір за відсутності факту стягнення хоча б частини суми боргу за виконавчим документом, виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої чи повернутої суми, у цьому ж випадку сторони вирішили питання поза примусовим виконанням.
Вважає, що посилання апеляційного суду на те, що постанову про стягнення виконавчого збору виносив інший державний виконавець давали підстави для залучення його до участі у справі, а не для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, доводи касаційної скарги стосуються лише оскарження судового рішення апеляційної інстанції в частині дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору. В іншій частині судове рішення відповідно до вимог статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається.
У липні 2018 року начальник Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вважав судове рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги такими, що не впливають на правильність вирішення спору апеляційним судом.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині оскарження дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору не відповідають.
Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «АКТА БАНК» у 2015 році звернулося до суду з позовом до ТОВ ВНП «МАТЕКО» про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2015 року позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто заборгованість, рішення набрало законної сили і по ньому видані виконавчі листи й направлені для виконання, які надійшли для виконання до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
23 травня 2017 року директора ТОВ ВНП «МАТЕКО» ОСОБА_3 під час керування автомобілем марки Honda CR-V, державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ТОВ ВНП «МАТЕКО», було зупинено співробітниками поліції і вказаний автомобіль був поміщений на штрафмайданчик, оскільки на нього державним виконавцем був накладений арешт у зв'язку із винесеною нею постановою про стягнення з ТОВ ВНП «МАТЕКО» виконавчого збору у сумі 18 967,65 грн.
У зв'язку із необхідністю використовувати автомобіль для здійснення фінансово-господарської діяльності директор ТОВ ВНП «МАТЕКО» ОСОБА_3 добровільно сплатив виконавчий збір у сумі 21 491 грн, що підтверджують платіжні доручення від 16 травня 2017 року № 151 на суму 16 000 грн, від 17 травня 2017 року № 152 на суму 3 217,65 грн, від 17 травня 2017 року № 153 на суму 1 896,75 грн, від 17 травня 2017 року № 154 на суму 376,6 грн.
Незважаючи на те, що вказана постанова виконана, представник заявника стверджував, що це відбулося вимушено і під впливом певних обставин (необхідність виконання роботи), тому заявник вважав, що постанова державного виконавця про стягнення з товариства виконавчого збору є протиправною.
Вказана постанова винесена державним виконавцем у виконавчому провадженні щодо стягнення з ТОВ ВНП «МАТЕКО» боргу на користь ПАТ «АКТА БАНК» за виконавчим листом № 201/8774/15, виданим на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2015 року по справі № 201/8774/15-ц.
09 березня 2017 року стягувач ПАТ «АКТА БАНК» подав заяву державному виконавцю про повернення виконавчого документа, що підтверджується відповідною заявою стягувача та поштовим повідомлення про вручення цієї заяви. Отже сторони врегулювали спір поза межами виконавчого провадження і виконавчий лист було повернуто.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
На час виникнення спірних правовідносин був чинним Закон № 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Аналогічна норма закріплена у статті 1 Закону № 1404-VIII, який був чинний на час звернення ОСОБА_5 до суду.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
Аналогічна норма була передбачена у статті 17 Закону № 606-XIV.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Згідно зі статтею 383 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою).
Аналогічна норма передбачена статтями 447, 448 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою).
Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
При цьому частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
На час звернення ТОВ ВНП «МАТЕКО» до суду першої інстанції набув чинності Закон № 1404-VІІІ. Відповідно до пункту 10 перехідних положень цього Закону в порядку, що діяв до набрання ним чинності, розглядаються скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання ним чинності.
Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною другою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З аналізу наведених норм вбачається, що Законом № 1404-VІІІ встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц (провадження № 14-266цс18).
Вказаний правовий висновок також узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16//14-г/15 (провадження № 14-93гс18).
Суди попередніх інстанцій, розглянувши по суті скаргу ТОВ ВНП «МАТЕКО» у частині оскарження дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, не звернули уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а його слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу частини другої статті 414 ЦПК України є підставою для їхнього скасування із закриттям провадження у справі.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукове підприємство «МАТЕКО» задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року в частині оскарження дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору скасувати, провадження у справі у цій частині закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
С. Ф. Хопта
Ю. В.Черняк