Справа № 456/1574/18
Провадження № 2/456/988/2018
"20" листопада 2018 р. м. Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Шрамка Р. Т.
з участю секретаря: Панилик О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Стрию цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житлом, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Ухвалою суду від 21 травня 2018року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житлом.
Позивач посилався на те, що їй, позивачці, згідно свідоцтва про право на спадщину, на праві власності належить однокімнатна квартира житловою площею 16.8кв.м., загальною площею 24.8кв.м., що розташована у м. Стрию, майдан ОСОБА_3, 15/3, Львівської області. Після оформлення права власності на квартиру позивач зареєструвала у ній місце проживання, на той час свого чоловіка ОСОБА_2, з яким зареєструвала шлюб 08.11.2007року. Від даного шлюбу у них народилося троє дітей: ОСОБА_4, 21.01.2008р.н., ОСОБА_5, 02.10.2009р.н., та ОСОБА_6, 19.01.2012р.н. На підставі рішення Стрийського міськрайонного суду шлюб було розірвано. Відповідач веде протиправний спосіб життя, зловживає алкоголем. Він періодично влаштовує вдома сварки, скандали, дебоші, що змушує позивача звертатись за допомогою (усно, письмово) до правоохоронних органів. Часто свідками таких подій стають діти, що негативно впливає на їх психологічний стан та спричиняє душевні переживання. Окрім зазначеного, відповідач має психічні та поведінкові розлади, про що свідчить направлення на госпіталізацію в психіатричну лікарню, видана поліклінічним відділенням Стрийської центральної міської лікарні 2018 року. Підтвердженням, того, що між ними існують неприязні відносини і постійно виникають конфлікти, є заяви, які неодноразово були предметом розгляду у Стрийському відділі поліції ГУ НП у Львівській області та щодо яких були проведені перевірки. Вони не пов'язані спільним побутом, не ведуть спільного господарство. Відповідач, користуючись будинком, не несе витрат на його утримання, не сплачує комунальних послуг. Позивач, як власник квартири, не може користуватись, розпоряджатись нею на свій розсуд. Враховуючи, що позивач виховує малолітніх дітей, потребую з дітьми спокою. Відповідач обмежує в користуванні квартирою, створивши нестерпні умови для проживання. Відносини, що склалися, виключають спільне проживання в одній квартирі. Відповідач є забезпечений житлом в м. Стрию, майдан ОСОБА_3, 22/5, Львівської області, де власником квартири є його матір - ОСОБА_7, тому змушена звернутись до суду.
В судовому засіданні позивач, свої позовні вимоги підтримала та просила їх задоволити, а саме: визнати ОСОБА_2, таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням.
Відповідач в судовому засіданні в задоволенні позову заперечив та суду пояснив, що зареєстрований та проживає у спірній квартирі. Оскільки інколи дружина його не пускає, він змушений ночувати на коридорі. Крім того, спірна квартира є його єдиним житлом для проживання, у випадку виселення зі спірної квартири відповідач стає бездомною особою, оскільки не має іншого житла. В квартиру, яка належить його матері, його не пускають. Крім того, зазначає, що весь час проживаючи у квартирі, частково давав гроші дружині на оплату комунальних послуг, давав гроші дітям, а тому просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та приходить до наступного.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи наступні факти.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2007р., яке зареєстровано в реєстрі за №7698, позивач ОСОБА_1, є власником квартири.
Згідно виписки з домової книги про склад сім?ї та прописку, виданої КП «Світанок» від 02.4.2018р., №329, в квартирі по вул. м-н Ринок, 15/3 в м. Стрий Львівської області, зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_8
Як встановлено судом та не заперечувалось учасниками справ, відповідач ОСОБА_2, є колишнім чоловіком позивача, про що також свідчить рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08.04.2013р., згідно якого шлюб між ОСОБА_1, та ОСОБА_2, зареєстрований 08.11.2007р., у відділі реєстрації актів цивільного стану міста Стрия Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області - розірвано.
Також, судом встановлено, що позивач та відповідач зареєстровані та проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, вул. м-р. Ринок, 3/5.
Так дійсно, згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Разом з цим, згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим жилим приміщенням може виникати та існувати лише у осіб, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство або при їх вселенні була інша угода про порядок користування цим приміщенням. У разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік він втрачає право на користування цим будинком. Такі ж вимоги стосуються і колишніх членів сім'ї власника житла.
Вирішуючи даний спір суд, вважає необхідним врахувати наступне.
Відповідно до положення статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_3 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2, не має іншого житла, спірна квартира є єдиним житлом для проживання. Твердження позивача, про те, що відповідач веде протиправний спосіб життя, зловживає алкоголем, влаштовує сварки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки будь яких письмових доказів, щодо звернення в поліцію суду не надано, а саме направлення на госпіталізацію в психіатричну лікарню, яке видано поліклінічним відділенням Стрийської центральної міської лікарні в 2018 році, не свідчить про протиправний спосіб життя відповідача.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилалися на те, що реєстрація відповідача фактично позбавляє його розпоряджатися своїм майном та порушено його конституційне право на житло.
Суд вважає зазначити, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).
Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім'ї. Тому в даному в випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
При вирішенні даної справи, встановлюючи баланс між інтересами позивача та відповідача, оцінивши у сукупності з іншими доказами у справі та доводи про те, що відповідач не проживає у квартирі, не сплачує витрати на її утримання, з'ясувавши зв?язок відповідача із спірною квартирою як із житлом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання ОСОБА_2, таким, що втратив право користування жилим приміщенням є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.
У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст.7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст.317, 319, 391, 405 ЦК України суд, -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житлом у квартирі №3 будинку №15 майдан ОСОБА_3 в м.Стрию Львівської області відмовити.
Судові витрати залишити за ОСОБА_1.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Повне рішення суду складено 28 листопада 2018 року.
Суддя: ОСОБА_9