Ухвала
Іменем України
27 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 753/21131/16-к
провадження № 51-9923 ск 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року відносно засудженої ОСОБА_5 ,
встановив:
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2018 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Прип'яті Київської області та жительки м. Києва визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Вироком районного суду ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона 5 липня 2016 року близько 17:30, знаходячись на території школи № 302 по вул. Ревуцького, 35 у м.Києві повторно, діючи умисно, з корисливих мотивів шляхом зняття обома руками з шиї неповнолітньої ОСОБА_6 , відкрито викрала ланцюжок з хрестиком 585 проби загальною вагою 4, 9 г, вартістю 6199 грн, що належить останній, спричинивши потерпілій майнову шкоду на вказану суму.
При перегляді справи 12 вересня 2018 року Апеляційний суд м. Києва змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_5 . На підставі ст. 75 КК звільнив останню від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки, поклавши обов'язки відповідно до ст. 76 КК.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК порушує питання про скасування оспорюваної ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом закону, який не підлягав застосуванню - ст. 75 КК, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої через м'якість. При цьому прокурор посилається на ту обставину, що апеляційним судом повною мірою не враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_5 злочину, який згідно ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких. Крім того, на думку прокурора, приймаючи рішення про звільнення засудженої від відбування призначеного районним судом покарання, з випробуванням на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд належним чином не мотивував своє рішення, пославшись на ті самі обставини, що були враховані судом першої інстанції при обранні виду та розміру покарання, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Як випливає із положень ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
Як убачається зі змісту оспорюваної ухвали, апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, не порушив указаних норм права.
Дотримуючись принципу індивідуалізації, згаданий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а із особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Водночас апеляційний суд, погодившись із судом першої інстанції, урахував особу ОСОБА_5 , яка визнала вину повністю, щиро розкаялась, раніше судима за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_7 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Обставиною, що пом'якшує покарання відповідно до вимог ст. 66 КК було визнано щире каяття, а відповідно до ст. 67 КК обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо малолітньої.
Разом із цим, апеляційним судом враховано обставину, що засуджена під час судового розгляду в суді першої інстанції добровільно частково відшкодувала заподіяну злочином шкоду, що також є обставиною, яка пом'якшує покарання.
Поряд із цим, судом апеляційної інстанції було взято до уваги і та обставина, що ОСОБА_5 самотужки виховує малолітнього сина, який у разі застосування до неї реального покарання у виді позбавлення волі, залишиться без материнського піклування, оскільки інших рідних, які б взяли на себе обов'язок виховання її дитини, немає.
Окрім цього, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив про пост кримінальну поведінку ОСОБА_5 , яка займається волонтерською діяльністю, а також стан її здоров'я та виявлення у неї тяжкого захворювання грудних залоз, підтверджене відповідними медичними документами, наданими під час апеляційного розгляду.
Урахувавши всі обставини, апеляційний суд умотивовано прийшов до висновку про можливість виправлення засудженої ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, застосувавши до неї положення ст. 75 КК.
Така позиція апеляційного суду не суперечить положенням указаної норми матеріального права, а призначене ОСОБА_5 покарання відповідає його меті, загальним засадам та є справедливим.
Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено відповідні мотиви з яких виходив суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду та вмотивованість його висновків з питань неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор у касаційній скарзі не навів, і таких даних із змісту судового рішення не вбачається.
З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає необхідним відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 статті 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року відносно засудженої ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3