Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 568/494/16-ц
провадження № 61-14297св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області, Радивилівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які діються в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9,
треті особи: приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», служба у справах дітей Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року в складі судді Мельник Д. В. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., та касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року,
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - Радивилівський РВ ДВС ГТУЮ), ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_7, треті особи: приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», служба у справах дітей Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області, про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, застосування правових наслідків недійсності правочину, виселення та стягнення з державного бюджету України спричиненої матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у жовтні 2006 року ОСОБА_4 дізналася про реалізацію на прилюдних торгах (03 червня 2005 року) належного їй домоволодіння на АДРЕСА_1. Вказані торги відбулися з порушенням вимог чинного законодавства, що підтверджується вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2013 року, яким державних виконавців ОСОБА_10., ОСОБА_11. визнано винними у вчиненні порушень (перевищенні повноважень) під час реалізації спірного майна та призначено їм покарання. Отже, внаслідок вчинення державними виконавцями ОСОБА_10. та ОСОБА_11 злочину ОСОБА_4 позбавлено права власності. Вказувала, що лише після ухвалення вироку було встановлено протиправність проведених торгів та осіб, причетних до їх проведення, тому саме з цього часу виникло право на звернення до суду цим позовом.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просила: поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду; визнати недійсними прилюдні торги, які відбулися 03 червня 2005 року, щодо реалізації раніше належного їй на праві власності домоволодіння на АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 11 липня 2005 року № 1674 про придбання ОСОБА_6 з прилюдних торгів вказаного домоволодіння; застосувати правові наслідки недійсності правочину, шляхом повернення ОСОБА_4 у власність цього домоволодіння; виселити відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з будинку АДРЕСА_1 стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 42 743 грн матеріальної шкоди та 2 600 000 грн моральної шкоди.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 550 000 грн спричиненої їй службовою особою органу державної влади моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок бездіяльності ОСОБА_5, як службової особи органу державної влади, ОСОБА_4 були спричинені душевні страждання та порушено звичний порядок її життя. З огляду на інтенсивність, тривалість та ступінь негативного впливу душевних страждань, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 550 000 грн. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд взяв до уваги, що позивачем не було надано інших належних доказів, які б підтверджували причинний зв'язок між протиправними діями ОСОБА_5 та будь-якими негативними змінами у її фізичному стані.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено. Зменшено суму стягнутої моральної шкоди з 550 000 грн до 150 000 грн. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, а також дійшов висновку про зменшення визначеного місцевим судом розміру моральної шкоди з 550 000 грн до 150 000 грн, що буде відповідати характеру правопорушення, тривалості та ступеню негативного впливу глибини душевних страждань потерпілої, а також вимогам розумності і справедливості.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суди не надали обґрунтування заподіяння моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру та розрахунків, які б підтверджували факт заподіяння моральних та фізичних страждань позивачу. Судами не встановлена наявність моральної шкоди, в чому саме вона полягає, а також обґрунтування саме такого розміру моральної шкоди, що суперечить вимогам законодавства.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Касаційна скарга Головного територіального управління юстиції у Рівненській області мотивована тим, що позивач дізналася про порушення свого права у жовтні 2006 року, тому вона пропустила строк позовної давності. Визначений розмір грошового відшкодування моральної шкоди є завищеним, та не відповідним характеру правопорушення, тривалості та ступеню негативного впливу. Позивачем не було надано належних доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача та будь-якими негативними змінами у її стані.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду в частині визначення розміру моральної шкоди та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що внаслідок злочинних дій державних виконавців вона протиправного була позбавлена житла, внаслідок чого зазнала моральних страждань, пов'язаних з безповоротною втратою власності, відновити право власності на будинок є неможливим. Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідачів позивач, повернувшись з Республіки Польща, змушена була шукати собі житло в сторонніх осіб, а в подальшому винаймати його. ОСОБА_4 зазнає душевних страждань внаслідок докладання додаткових зусиль для організації свого особистого житла, у порушенні нормальних життєвих умов, які були до порушення права власності. Також позивач зазнала моральної шкоди під час кримінального провадження, оскільки будинок було неправомірно відчужено 03 червня 2005 року, а обвинувальний вирок ухвалено 07 лютого 2013 року. Внаслідок неправомірних дій відповідачів у позивача погіршився стан здоров'я. Суд першої інстанції вірно визначив розмір завданої моральної шкоди.
Судові рішення оскаржуються в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, тому в решті судом касаційної інстанції не переглядаються.
У червні 2018 року Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, вказуючи на те, що вона є необґрунтованою та безпідставною. Позивачем не подано доказів, які б підтверджували причинний зв'язок між протиправними діями відповідача та будь-якими негативними змінами у її житті.
30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 липня 2009 року, з урахуванням рішення Апеляційного суду Рівненської області від 28 вересня 2009 року, відмовлено у задоволенні позову прокурора в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та Радивилівського РВ ДВС ГТУЮ про визнання недійсним акту про придбання ОСОБА_6 майна з прилюдних торгів від 08 червня 2005 року, а саме домоволодіння АДРЕСА_1
Відповідно до вироку Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2013 року, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 05 липня 2013 року, ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.
Указаним вироком, який набрав законної сили 05 липня 2013 року та має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено, що ОСОБА_5, як начальник Радивилівського РВ ДВС ГТУЮ, у травні 2005 року, шляхом неналежного виконання, як службовою особою, своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, грубо порушуючи статтю 8 Закону України «Про виконавче провадження», підписав та затвердив гербовою печаткою Радивилівського РВ ДВС ГТУЮ заявку на реалізацію майна від 16 травня 2005 року адресовану директору Спеціалізованого державного підприємства «Укрспец'юст» по передачі Радивилівським РВ ДВС ГТУЮ на реалізацію майна належного ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, яке на той час знаходилось під забороною відчуження та перебувало під іпотекою.
Шляхом неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, ОСОБА_5 допустив грубе порушення вимог частини другої статті 62-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої на майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями, згідно із Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», за відсутності виконавчого напису нотаріуса та рішення суду, в якому б вказувалось про звернення стягнення на іпотечне майно чи на майно на АДРЕСА_1, без згоди і відома іпотекодавця ОСОБА_4 та іпотекодержателя - Закритого акціонерного товариства «ПриватБанк», достовірно знаючи про те, що спірний будинок, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4, перебуває у заставі по кредитному договору. ОСОБА_5 ініціював реалізацію зазначеного майна.
У подальшому ОСОБА_5, підписавши та затвердивши гербовою печаткою складений ОСОБА_10 акт про придбання майна з прилюдних торгів від 08 червня 2005 року у м. Радивилові Рівненської області, як начальник Радивилівського РВ ДВС ГТУЮ, не виконуючи належним чином свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них по контролю за діями підпорядкованого державного виконавця ОСОБА_10., не перевіривши згідно статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» законність, повноту та правильність виконавчого провадження та виконавчих дій державним виконавцем ОСОБА_10., затвердив складений останнім розподіл коштів на суму 26 401 грн, що надійшли на депозитний рахунок державної виконавчої служби від реалізації будинку ОСОБА_4, без дозволу банку та самої ОСОБА_4, що призвело до зняття заборони на відчуження спірного майна, подальшого переоформлення права власності на це майно новими набувачами, які придбали його у відповідності до результатів прилюдних торгів. У вказаному кримінальному провадженні позивачка ОСОБА_4 визнана потерпілою.
Суди встановили, що внаслідок дій ОСОБА_5 як службової особи органу державної влади ОСОБА_4 як фізичній особі була спричинена шкода її правам та інтересам.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Крім того, відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_5 як службової особи органу державної влади ОСОБА_4 була завдана моральна шкода.
Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд обґрунтовано враховував обставини справи, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо), тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому апеляційний суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг Державної казначейської служби України та Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_5 як службової особи органу державної влади, оскільки такі доводи спростовуються зібраними у справі доказами, зокрема виром суду, який набрав законної сили та має преюдиційне значення для вирішення цієї справи.
Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо пропуску строку позовної давності, оскільки вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2013 року, яким встановлено обставини щодо неправомірного позбавлення позивача її житлового будинку, а також осіб, винних у вчиненні таких дій, набрав законної сили 05 липня 2013 року, а до суду з цим позовом ОСОБА_4 звернулася у червні 2016 року, тобто в межах визначеного статтею 257 ЦК України строку.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо неправильного визначення апеляційним судом розміру моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції правильно визначено розмір немайнової шкоди з урахуванням обставин справи та наведено відповідні мотиви.
Касаційний суд не має повноважень щодо переоцінки доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду першої інстанції у незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року, постанову Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року та касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року залишити без задоволення.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, законних представників неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», служба у справах дітей Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області, про стягнення з державного бюджету України моральної шкоди, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
В. С. Висоцька
В.В. Пророк