Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 554/11484/14-ц
провадження № 61-31918св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
представники відповідача: Курбатова Наталія Олександрівна, Бухонкін Євген Володимирович, КостенкоВолодимир Олександрович, Чух Юрій Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді: Січиокно Т. О. від 21 вересня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Панченка О. О., Пікуля В. П. від 31 липня 2017 року, а також касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Панченка О. О., Пікуля В. П. від 31 липня 2017 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про стягнення відсотків за банківським вкладом.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 квітня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «РайффайзенБанк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого банк прийняв від неї 26 500 доларів США зі сплатою 25 % річних за користування вкладом та з кінцевим терміном повернення коштів - 10 квітня 2009 року.
Позивачка вказувала, що у визначений строк кошти їй не було повернуто, у зв'язку із чим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2013 року стягнуто з відповідача на її користь депозитний вклад у розмірі 26 500 доларів США, відсотки за користування грошовим вкладом у розмірі 6 627,75 доларів США, пеню у розмірі 251,75 доларів США, 3 % річних у розмірі 41,38 доларів США, а всього - 33 417,88 доларів США, що еквівалентно 267 109 грн.
Посилаючись на те, що вказане рішення суду було виконано відповідачем лише 30 квітня 2013 року, тобто з 11 квітня 2009 року по 29 квітня 2013 року банк фактично користувався її депозитом, ОСОБА_4 просила стягнути з останнього на її користь проценти за вказаний період у сумі 26 844,86 доларів США.
Справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що договір банківського вкладу від 10 квітня 2008 року не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії, а тому враховуючи закінчення терміну дії цього договору 10 квітня 2009 року, суд дійшов висновку, що проценти у розмірі 25 % річних за період з 11 квітня 2009 року по 29 квітня 2013 року не підлягають стягненню з відповідача.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року апеляційні скарги представників позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» на користь ОСОБА_4 проценти за користування грошовими коштами за вкладом «Універсальний» № 20/02-02/24 від 10 квітня 2008 року з 11 квітня 2009 року по 29 квітня 2013 року в сумі 268,24 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 31 липня 2017 року еквівалентно 6 951 грн 57 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу 10 квітня 2009 року, зобов'язальні правовідносини сторін трансформувались в охоронні, а тому з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
У серпні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що зобов'язальні правовідносини сторін по договору не трансформувалися в охоронні, оскільки згідно з пунктом 5.2 цього договору він втрачає свою силу за згодою сторін з моменту виплати банком вкладнику всієї суми вкладу і відсотків за цим вкладом, отже станом на 10 квітня 2009 року строк дії договору на вклад «Універсальний» не закінчився, а тому з банку на користь позивача підлягають стягненню проценти на банківські вклади за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику на підставі частини п'ятої статті 1061 ЦК України.
Крім того, у серпні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 мотивована тим, що судами не враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-544цс16, відповідно до якої відсотки стягуються по день фактичного повернення вкладу, а також не надано належної оцінки відсутності доказів стосовно відсоткових ставок за користування тимчасово вільними коштами на поточних рахунках фізичних осіб.
Також у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подав касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у якій,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» мотивована тим, що судом не враховано, що банк не користувався коштами банківського вкладу та не утримував кошти ОСОБА_4, зазначені кошти позивачем до каси банку не вносились та вкладні рахунки на ім'я позивача у банку не відкривались, а факт укладення договору був встановлений лише рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2013 року, яке набуло чинності 23 квітня 2013 року. З огляду на вказане банк не знав та не міг знати про наявність зобов'язань перед позивачем до ухвалення цього рішення, а вже 30 квітня 2013 року він перерахував стягнуті рішенням суду грошові кошти на користь позивачки, у зв'язку із чим не може вважатися таким, що прострочив, у сенсі статті 612 ЦК України. Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин частину другу статті 1070 ЦК України суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок відсотків за вкладом за період з 11 квітня 2009 року по 29 квітня 2013 року, виходячи із ставки 0,25% річних, помилково не врахувавши, що з 02 квітня 2010 року ставка за вкладами на вимогу становила 0,01% річних. Також посилався на пропуск позивачем строку позовної давності.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вказана справа передана до Верховного Суду.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Суд установив, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено договір банківського вкладу «Універсальний» № 20/02-02/24, за умовами якого банк прийняв від ОСОБА_4 кошти в сумі 26 500 доларів США строком на 12 місяців зі сплатою 25% річних за користування грошовим вкладом та з кінцевим терміном повернення коштів 10 квітня 2009 року.
Договором не передбачено його автоматичної пролонгації та зміни умов в односторонньому порядку. Договір визначає, що строк його дії не продовжується, а сторони після закінчення строку вкладу можуть укласти новий договір (пункт 6.2 договору).
Після закінчення терміну дії договору 10 квітня 2009 року банк коштів позивачці не повернув.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2013 року, яке набрало законної сили 23 квітня 2013 року, стягнуто з банку на користь ОСОБА_4 депозитний вклад у розмірі 26 500 доларів США, відсотки за користування грошовим вкладом за договором у розмірі 6 624,75 доларів США, пеню в розмірі 251,75 доларів США, 3% річних у розмірі 41,38 долар США, а всього 33 417,88 доларів США, що еквівалентно 267 109 грн.
Вказану суму коштів за договором банківського вкладу по рішенню суду банк сплатив позивачці 30 квітня 2013 року.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу 10 квітня 2009 року зобов'язальні правовідносини сторін трансформувались в охоронні, що містять обов'язки відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому, згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Встановлено, що договір банківського вкладу сторін не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за цим договором після закінчення терміну його дії.
Вказані висновки судів відповідають фактичним обставинам справи та правовій позиції Верховного Суду України у цій справі, викладеній у постанові від 11 травня 2016 року.
З огляду на вказане апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про обов'язок банку сплатити позивачці проценти за користування грошовими коштами у розмірі, встановленому за вкладами на вимогу.
Судом встановлено, що за рішенням № 7/1 Комітету з управління активами та пасивами банку від 01 лютого 2007 року, що діяло на час закінчення строку договору банківського вкладу «Універсальний» № 20/02-02/24 від 10 квітня 2008 року, встановлено граничні відсоткові ставки за користування тимчасово вільними коштами на поточних рахунках фізичних осіб (окрім карткових) по вкладам «До запитання» у доларах США - 0,25% річних.
Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку, що за час користування грошовими коштами за вкладом Універсальний № 20/02-02/24 від 10 квітня 2008 року у сумі 26 500 доларів США з 11 квітня 2009 року по 29 квітня 2013 року, банк зобов'язаний сплатити позивачці 268,24 доларів США процентів за процентною ставкою 0,25% річних.
При цьому судом вмотивовано зазначено, що встановлення банком відсоткової ставки по рахунках фізичних осіб «До запитання» у розмірі 0,01% у всіх валютах з 2 квітня 2010 року правового значення по справі не має, оскільки відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1061 ЦК України у разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів на вклади на вимогу застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, що по справі відносно позивача ОСОБА_4 не встановлено.
З огляду на вказане доводи касаційної скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо незастосування судом з 02 квітня 2010 року ставки за вкладом на вимогу у розмірі 0,01% річних є безпідставними.
Також є необґрунтованими доводи скарги банку і щодо неотримання коштів від ОСОБА_4, оскільки факт укладення договору був встановлений рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2013 року, яке набуло чинності 23 квітня 2013 року.
У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».
Доводи банку щодо пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки у 2012 році ОСОБА_4 зверталася до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом про стягнення суми вкладу, процентів, пені та 3 % річних, у зв'язку із чим позовна давність перервалась відповідно до частини другої статті 264 ЦК України.
Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня та 04 вересня 2017 року було зупинено виконання рішення апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» та представників ОСОБА_4 - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:В. М. Коротун
В. П. Курило