Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 208/6147/14-ц
провадження № 61-27437св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ПророкаВ. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4 (правонаступник позивача - ОСОБА_5),
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
треті особи: Заводський районний відділ Державної міграційної служби в м. Дніпродзержинську Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області, ОСОБА_8,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року у складі судді Ричка С. О. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У липні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи - Заводського районного відділу Державної міграційної служби в м. Дніпродзержинську Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області (далі - Заводський РВ ДМС в м. Дніпродзержинську), про визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, усунення перешкод у користуванні майном, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у 1999 році її чоловік ОСОБА_9 та свекруха ОСОБА_10 придбали на товарній біржі «Українська» квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_10, спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_9 Позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та звернулась до нотаріальної контори для прийняття спадщини після його смерті. Проте нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право власності на квартиру у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Від нотаріуса вона також довідалась, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 30 лютого 2012 року. Стверджувала, що її чоловік за життя не укладав договір відчуження квартири та не міг цього зробити, оскільки не оформив у встановленому законом порядку право власності на квартиру. До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення шахрайських дій щодо неї, під час проведення досудового розслідування вона довідалась, що ОСОБА_6 придбала квартиру у ОСОБА_7, яка набула право власності на спірну квартиру на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11 січня 2012 року у справі № 2-156/12. Зазначала, що на запит правоохоронного органу Голова Заводського районного суду м. Дніпродзержинська повідомив, що станом на 06 вересня 2012 року ОСОБА_7 до суду не зверталась і справа № 2-156/12 у журналі реєстрації цивільних справ не зареєстрована. За викладених обставин вважала, що спірна квартира вибула з володіння її чоловіка поза його волею.
Із цих підстав ОСОБА_4 просила: визнати в порядку спадкування за законом право власності на квартиру № АДРЕСА_2) Дніпропетровської області; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та передати квартиру в належному стані шляхом передання ключів; скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_7 та ОСОБА_6; визнати такими, що втратили право користування житлом, та виселити ОСОБА_6, членів її сім'ї та інших осіб, що проживають або зареєстровані в квартирі та зобов'язати їх не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні власністю; зобов'язати Заводський РВ ДМС в м. Дніпродзержинську зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_6, членів її сім'ї та інших осіб, які зареєстровані у квартирі; стягнути з ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.
У липні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7, за участю третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_8, про визнання добросовісним набувачем та залишення майна у власності.
Позовна заява мотивована тим, що 30 березня 2012 року вона придбала спірну квартиру у ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна. Зазначала, що вона є добросовісним набувачем квартири, яка не може бути у неї витребувана, оскільки ОСОБА_4 не підтвердила доказами, що квартира загублена, викрадена чи вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом, крім того, ОСОБА_11 на день смерті був зареєстрований та постійно проживав у спірній квартирі.
Із урахуванням уточнених під час розгляду справи позовних вимог ОСОБА_6 просила: визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1, визнати право власності на квартиру; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями щодо відчуження нерухомого майна у розмірі 150 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_7 на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.
У решті вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_6 добросовісним набувачем квартири № АДРЕСА_1 загальною площею 30,2 кв. м, житловою площею 15,0 кв. м.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок незаконних дій, у розмірі 150 000,00 грн.
У решті вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем майна відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ), тому спірна квартира не може бути витребувана у неї, оскільки ОСОБА_4 не надала доказів на підтвердження наявності підстав для витребування майна від добросовісного набувача, передбачених статтею 388 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано.
Позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 право власності на квартиру № АДРЕСА_1.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру № АДРЕСА_1.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на момент смерті ОСОБА_9 прийняв спадщину після смерті матері, проте не оформив право власності та не отримував документів на квартиру, тому не мав права розпоряджатись цим майном. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_6 та інших осіб такими, що втратили право користування квартирою, та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, суд виходив з того, що ОСОБА_4 не надала доказів на підтвердження реєстрації та проживання у спірній квартирі осіб, яких не було залучено до участі у справі. Пославшись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 січня 2011 року у справі № 6-13839св10, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_6 про визнання добросовісним набувачем квартири не можуть бути предметом позову. Відмовляючи у стягненні на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд виходив з того, що вона є третьою особою у справі, тому такі вимоги не підлягають вирішенню.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_6 просить скасувати заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, зокрема коло спадкоємців після смерті ОСОБА_9, наявність у спадкодавця права власності на квартиру. Також суд не встановив, що вона володіє спірною квартирою незаконно; чи було скасовано або визнано недійсним заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11 січня 2012 року у справі № 2-156/12, чи притягалась ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності; вважає, що договір купівлі-продажу від 30 березня 2012 року, укладений між нею та ОСОБА_7, залишається дійсним. Крім того, суд першої інстанції не витребував у Бюро технічної інвентаризації для ознайомлення зазначене заочне рішення та не встановив результатів розгляду двох кримінальних проваджень, які внесені до ЄДРДР щодо обставин, пов'язаних з розглядом цієї справи, відхилив заявлені нею клопотання щодо з'ясування цих обставин справи.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції справу. Зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу № 208/6147/14-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року призначено справу до розгляду, залучено до участі у справі ОСОБА_5 як правонаступника ОСОБА_4
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 26 березня 1999 року ОСОБА_9 разом з матір'ю ОСОБА_10 придбали на товарній біржі «Українська» квартиру № АДРЕСА_3.
21 липня 2000 року ОСОБА_9 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_10
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_9 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, проте за життя не звернувся до нотаріальної контори щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину на зазначену квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_9, заяву про прийняття спадщини після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року до Третьої державної нотаріальної контори подала ОСОБА_4
20 липня 2012 року державний нотаріус роз'яснив ОСОБА_4, що не може видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 зв'язку з неподанням правовстановлювальних документів на квартиру.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Зазначене стосується й судового захисту права власності на спадкове майно.
Відповідно до статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Угоди, зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, однак якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
ОСОБА_9 за життя придбав квартиру АДРЕСА_1, залишався її володільцем, проте не зареєстрував право власності на квартиру і така реєстрація після його смерті є неможливою.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
В абзаці другому пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Установивши, що правовстановлювальних документів на спірну квартиру немає і втрачена можливість отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 має право на визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку.
З огляду на зазначене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили кола спадкоємців та право власності спадкодавця на квартиру.
Доводи касаційної скарги щодо законності відчуження спірної квартири у 2012 році не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_9 на момент смерті (грудень 2011 року) не отримував правовстановлювальних документів на квартиру, тобто не міг розпоряджатись цим майно, дійшов обґрунтованого висновку, що у такому разі спірна квартира вибула з його володіння незаконно, тому відповідно до статті 387 ЦК України підлягає витребуванню у ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_9 на користь його спадкоємця.
У частині вирішення вимог зустрічного позову рішення суду апеляційної інстанції також ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього судового рішення.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання (дію) рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька
Судді:С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
С. П. Штелик