Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 2024/2-1893/11 (642/2181/14-ц)
провадження № 61-34426св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.
(суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О.,
Кіся П. В., Кружиліної О. А.,
Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2008 року ОСОБА_1 позичила ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 35 200 грн з терміном повернення до 19 грудня 2009 року та сплатою 22 % річних, що підтверджується розпискою.
Позивач вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_6 помер, про що вона дізналася від знайомих 23 січня 2011 року, а спадщину після його смерті у повному обсязі прийняла його дружина
ОСОБА_2
Посилаючись на те, що з метою урегулювання спору вона зверталася до відповідача про повернення боргу та надсилала претензію кредитора до Другої Харківської державної нотаріальної контори, проте відповідач ухиляється від покладених на неї обов'язків, у зв'язку із чим ОСОБА_1 просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з ОСОБА_5 на свою користь грошові кошти у розмірі
75 409 грн, з яких: сума основного боргу - 35 200 грн; суму нарахування 22 % річних за користування грошима - 16 188 грн.; суму нарахування 3 % річних - 5 951 грн; суму знецінювання грошей, у зв'язку з інфляцією, - 12 333 грн; суму судових витрат у справі - 5 737 грн.
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року (у складі судді Бондаренка В. В.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 63 721 грн, з яких: сума простроченої заборгованості - 35 200 грн; проценти за користування коштами -
16 188 грн; інфляційними витрати - 12 333 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 768,32 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2015 року
(у складі колегії суддів: Крилової Т. Г., Пилипчук Н. П., Трішкової І. Ю.) рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року змінено в частині розміру суми боргу та судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 57 557,30 грн та судові витрати - 695 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року (у складі колегії суддів: Юровської Г. В., Леванчука А. О., Мазур Л. М., Нагорняка В. А., Писаної Т. О.) рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року
(у складі колегії суддів: Гальянової І. Г., Колтунової А. І., Круглової С. С.) рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 грудня 2008 року в розмірі 51 388,14 грн, з яких: сума основного боргу - 35 200 грн; відсотки за користування позикою - 16 188,14 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 614,09 грн, з яких: витрати зі сплати судового збору - 893 грн; витрати на правову допомогу - 2 721,09 грн; витрати, пов'язані з розглядом справи - 1 126,35 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь з ОСОБА_5 судові витрати у справі в розмірі 1 393,91 грн, з яких: витрати зі сплати судового збору - 257,92 грн; витрати з оплати судової експертизи - 1 135,99 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року (у складі колегії суддів: Кузнєцов В. О., Євграфової Є. П., Євтушенко О. І., Кадєтової О. В.,
Карпенко С. О.) рішення Апеляційного суду Харківської області
від 02 березня 2016 року в частині нарахування 3 % річних та інфляційних витрат скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Апеляційного суду Харківської області
від 02 березня 2016 року залишено без змін.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року
(у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Кружиліної О. А.,
Хорошевського О. М.) рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року в частині нарахування 3 % річних та інфляційних витрат змінено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3 % річних
у розмірі 5 951 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних витрат залишено без змін.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Заява мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не вирішено питання щодо судових витрат за розгляд справи та за подання касаційної скарги.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 відхилено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вимоги щодо стягнення судових витрат при новому розгляді судом апеляційної інстанції не переглядались. Крім того, відповідно до пункту 8 частини першої
статті 345 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою)
в ухвалі суду касаційної інстанції зазначаються наслідки розгляду касаційної скарги, які формулюються у резолютивній частині із зазначенням висновку суду касаційної інстанції, розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутись до суду касаційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для ухвалення додаткового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що в результаті неодноразового перегляду справи судами апеляційної і касаційної інстанцій, позовні вимоги
ОСОБА_1 були задоволені у повному обсягу, проте, змінюючи рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд Харківської області в рішенні
від 22 серпня 2017 року не зазначив про розподіл судових витрат.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
04 червня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Встановлено, що 30 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила розподілити судові витрати, а саме: 576 грн - за сплату судового збору; 120 грн - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 1 154 грн - доплата судового збору; 62,22 грн - доплата судового збору; 121,80 грн - за сплату судового збору за подання апеляційної скарги; 11 грн - доплата судового збору; 170,52 грн - за сплату судового збору за подання касаційної скарги № 1; 317,18 грн - доплата судового збору за подання касаційної скарги № 1; 155,74 грн - за сплату послуг КП «Харківське БТІ»; 4 000 грн - за оплату юридичних послуг; 1 500 грн - за оплату за виконання оцінки успадкованого майна; 836,06 грн - за сплату судового збору за подання касаційної скарги № 2; 8,27 грн - доплата судового збору.
Відхиляючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року рішення апеляційного суду Харківської області
від 02 березня 2016 року скасовано в частині нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції
від 02 березня 2016 року ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права та рішення Апеляційного суду Харківської області
від 02 березня 2015 року залишено без змін. Вимоги щодо стягнення судових витрат при новому розгляді судом апеляційної інстанції не переглядались.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 220 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою) суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно зі частиною другою статті 220 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою) заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Скасовуючи рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року в частині нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції лише в цій частині вирішення позовних вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 88 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою), якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення
від 22 серпня 2017 року не виконав та не здійснив нового розподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам щодо стягнення
3 % річних та інфляційних витрат.
Отже, у ОСОБА_1 виникло право на звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення на підставі пункту 4 частини першої статті 220 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою) в частині розподілу судових витрат.
Апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі, з огляду на таке.
Ухвалюючи останнє рішення, суд апеляційної інстанції змінив рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року в частині нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, стягнувши з
ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 5 951 грн, а також залишив рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних витрат без змін.
При цьому апеляційний суд не здійснив новий розподіл судових витрат відповідно до частини п'ятої статті 88 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою).
Так, оскільки позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат задоволено, судові витрати підлягають зміні та задоволенню пропорційно, а саме: на користь позивача необхідно стягнути 1 075,84 грн (893 грн + 182,84 грн) витрат зі сплати судового збору, 3 689,25 грн
(2 721,09 грн + 968,17 грн) витрат на правову допомогу, 1 527,11 грн
(1 126,35 грн + 400,76 грн) витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Крім того, на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги від 18 березня 2016 року
на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року пропорційно задоволеним вимогам, а саме: 631,09 грн.
Інші вимоги про стягнення витрат зі сплати судового збору за звернення із апеляційними та касаційними скаргами задоволенню не підлягають, оскільки були предметом судового розгляду та були розподілені пропорційно в рішенні Апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року. Вказане рішення апеляційного суду в цій частині залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року. Тому, незгода із судовим рішенням, яке набрало законної сили, не може бути підставою для ухвалення додаткового рішення.
Разом з тим, на користь позивача підлягають стягненню частково витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі
110,87 грн, оскільки апеляційний суд не врахував і не здійснив їх розподіл при ухваленні рішення суду від 02 березня 2016 року. Отже, вимога
ОСОБА_1 в заяві про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково.
Разом з тим, вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат за виконання робіт з оцінки майна у розмірі 1 500 грн, витрат зі сплати послуг КП «Харківське МБТІ» щодо надання інформації зареєстрованого за спадкодавцем права власності на нерухоме майно в розмірі 155,74 грн, є необґрунтованими, оскільки питання про їх стягнення було розглянуто апеляційним судом при ухваленні рішення від 02 березня 2016 року, яке набрало законної сили, та залишено в цій частині без змін судом касаційної інстанції. Отже, вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1 075,84 гривень судового збору за розгляд позовної заяви, 3 689,25 гривень - витрат на правову допомогу, 1 527,11 гривень - витрат, пов'язаних з розглядом справи, 110,87 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 631,09 гривень - витрат за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
У задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення 898,63 гривень судових витрат відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 320 гривень за розгляд касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська