Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 500/4127/16-ц
провадження № 61-22142св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя - доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») про визнання зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки припиненими.
Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 35 200 дол. США зі сплатою 7,1-12,5 % річних з кінцевим строком повернення до 08 листопада 2022 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 09 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якої була квартира АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2013 року за спадкоємцями ОСОБА_5 визнано право на спадщину, а саме: за ОСОБА_1 - на 4/9 частини, за ОСОБА_2 - на 3/9 частини; за ОСОБА_3 - на 2/9 частини вказаної квартири, яка є предметом іпотеки.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2014 року, стягнуто на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором від 09 листопада 2007 року з ОСОБА_1 - 135 801,08 грн; з ОСОБА_2 - 101 850,81 грн; із ОСОБА_3 - 67 900,53 грн.
Отже, цим рішенням стягнуто заборгованість зі спадкоємців (позивачів) померлого позичальника/боржника, відповідно до статті 1282 ЦК України, в межах вартості майна, одержаного в спадщину.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року, у задоволенні позову АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили визнати іпотечний договір від 09 листопада 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України») та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 припиненим; визнати зобов'язання припиненим; виключити з Державного реєстру іпотек укладений між відповідачем та ОСОБА_5 договір іпотеки від 09 листопада 2007 року; виключити з Державного реєстру заборон на відчуження майна цю квартиру.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року (у складі судді Баннікової Н. В.) позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання іпотечного договору припиненим та виключення запису з державного реєстру в частині до центру надання адміністративних послуг Ізмаїльської міської ради Одеської області залишено без розгляду.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 грудня 2016 року (у складі судді Баннікової Н. В.) позов задоволено частково.
Визнано зобов'язання за кредитним договором від 09 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є АТ «Укрексімбанк», та ОСОБА_5 припиненим.
Визнано іпотечний договір від 09 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу ОСОБА_6, укладений між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 припиненим.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заборгованість за кредитним договором погашена ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відповідно до їх часток у спадковому майні. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року, яке набрало законної сили, та яким відмовлено у задоволенні позову АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, було встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 09 листопада 2007 року погашена. Тому кредитне зобов'язання припинилося, що відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» зумовлює припинення іпотеки з огляду на її похідний характер.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заборгованість основного боргу за кредитом, на момент смерті ОСОБА_5, у розмірі 26 008,68 дол. США була стягнута в національній валюті за курсом Національного банку України станом на 16 червня 2014 року судовим рішенням, ухваленим 17 червня 2014 року. Вказане рішення спадкоємці шляхом одноразового платежу невідкладно не виконали, як наслідок примусове виконання рішення лише у березні 2015 року призвело до того, що після зарахування стягнутої у гривневому еквіваленті грошової суми в рахунок заборгованості, непогашеною залишилася сума основного боргу за кредитом 12 996,31 дол. США.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 червня 2014 року, яке набрало законної сили, стягнуто з позивачів на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором від 09 листопада 2007 року в повному обсязі. Це судове рішення спадкоємці ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 виконали, заборгованість сплатили повністю, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Відсутність заборгованості також підтверджується судовим рішенням, яким банку відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки. Доказів щодо наявності заборгованості за тілом кредиту та жодних розрахунків банк не надав.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, АТ «Укрексімбанк» зазначає, що має банківську ліцензію на здійснення валютних операцій, тому суд, встановивши вказану обставину, повинен стягувати грошову суму в іноземній валюті. Оскільки надходження коштів на погашення заборгованості здійснювалось у гривнях, то залишилась не погашеною сума основного боргу за кредитом у розмірі 12 996,31 дол. США.
15 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 09 листопада 2007 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є АТ «Укрексімбанк», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 35 200 дол. США зі сплатою 7,1 - 12,5 % річних з кінцевим строком повернення до 08 листопада 2022 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 09 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, предметом якої була квартира АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.
З 16 листопада 2011 року припинено обслуговування заборгованості за кредитом та розпочате нарахування пені за прострочену заборгованість.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2013 року за спадкоємцями ОСОБА_5 визнано право на спадщину, а саме: за ОСОБА_1 - на 4/9 частини, за ОСОБА_2 - на 3/9 частини; за ОСОБА_3 - на 2/9 частини вказаної квартири, яка є предметом іпотеки.
Якщо спадкоємець прийняв спадщину, то кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.
У зв'язку з цим банк звернувся до суду з вимогами про стягнення станом на 16 червня 2014 року суми заборгованості за кредитом у гривневому еквіваленті зі сплати основного боргу за кредитом - 305 552,42 грн, з яких 232 033,78 грн - строкова основна заборгованість, 73 518,64 грн - прострочена заборгованість; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 105 029,02 грн, з яких 1 697,48 грн - строкові проценти, 103 331,54 грн - прострочена заборгованість; пеня за прострочену заборгованість за основним боргом - 14 068,94 грн; пеня за прострочені проценти - 19 840,05 грн, всього - 444 490,43 грн.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 червня 2014 року, яке набрало законної сили, стягнуто на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором від 09 листопада 2007 року з ОСОБА_1 - 135 801,08 грн; з ОСОБА_2 - 101 850,81 грн; із ОСОБА_3 - 67 900,53 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки згідно з оцінкою квартири № АДРЕСА_1 вартість становить 326 910 грн, отже заборгованість не перевищує вартість спадкового майна, тому суд дійшов висновку про задоволення позову.
Отже, установлено, що цим рішенням стягнуто заборгованість зі спадкоємців (позивачів) померлого позичальника/боржника, у силу статті 1282 ЦК України в межах вартості майна, одержаного в спадщину.
Рішення суду, яке набрало законної сили, у цій справі є преюдиційним згідно з частиною першою статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).
Вказане рішення було виконано в примусовому порядку (виконавчі провадження № 45841215, № 45845216, № 46112384) 13 березня 2015 року, 19 березня 2015 року та 27 березня 2015 року, відповідно, внаслідок чого Відділ державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області прийняв постанову про закінчення виконавчих проваджень у зв'язку з фактичним виконанням ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення суду у повному обсязі.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Це рішення обґрунтоване тим, що сума заборгованості за кредитним договором ОСОБА_5 встановлена зазначеним вище рішенням суду, а згідно з даними виконавчої служби рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 червня 2014 року виконано в повному обсязі ще в березні 2015 року. Строк пред'явлення вимог до спадкоємців кредиторами закінчився.
У частині третій статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, також в силу вимог статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, має преюдиційне значення, оскільки ним встановлено відсутність невиконаного зобов'язання ОСОБА_5 перед кредитором за договором кредиту від 09 листопада 2007 року.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, місцевий суд встановив, що основне зобов'язання за кредитним договором від 09 листопада 2007 року виконано.
Стаття 1 Закону України «Про іпотеку» визначає іпотеку як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 593 ЦК України, статтями 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека як забезпечувальне зобов'язання, що має похідний характер від основного зобов'язання, зокрема, припиняється у разі припинення виконанням зобов'язання, виконання якого забезпечене іпотекою.
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Установлено, що спадкоємці ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнили вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою статті 1282 ЦК України.
Вирішуючи спір, місцевий суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені судом, дійшов правильного висновку про те, що основне зобов'язання за кредитним договором від 09 листопада 2007 року виконано у зв'язку з фактичним повним виконанням судового рішення про дострокове стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 всієї суми заборгованості за цим договором, отже, таке зобов'язання припинилось на підставі статті 559 ЦК України, внаслідок чого припинилось право застави (іпотеки).
Виходячи з викладеного, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором, оскільки наданими позивачами доказами підтверджено виконання ними зобов'язання за кредитним договором від 09 листопада 2007 року, а відповідач не довів шляхом подання відповідних доказів свої заперечення щодо наявності невиконаних зобов'язань за кредитним договором.
Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України.
Апеляційний суд не навів умотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин, не звернув уваги, що у вказаній вище справі банк як кредитор відповідно до статей 6, 627 ЦК України, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 09 листопада 2007 року, визначивши заборгованість у валюті - гривні України.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 червня 2014 року стягнуто на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за цим кредитним договором. Рішення набрало законної сили і виконавче провадження з виконання цього рішення закінчене 27 березня 2015 року у зв'язку із стягненням боргу в повному обсязі.
Отже, кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті - гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржниками/спадкоємцями сплачено таку заборгованість у повному обсязі (в межах вартості майна, одержаного в спадщину), не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Зазначені висновки узгоджуються з висновками про застосування норм права, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що заборгованість не погашена, оскільки вони спростовуються встановленими місцевим судом обставинами справи про відсутність боргу та безпідставність стягнення курсової різниці, яка є упущеною вигодою, наявність якої відповідач не довів.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з позивача на користь ОСОБА_1 слід стягнути 661,44 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року скасувати, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 грудня 2016 року залишити в силі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 661,44 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська