Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 757/10682/17-ц
провадження № 61-32592св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_4,
відповідач - дочірнє підприємство «Науково-виробниче підприємство «Укрприборсервіс»,
третя особа - генеральний директор дочірнього підприємства «Науково-виробниче підприємство «Укрприборсервіс» Онуфрик Володимир Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року в складі судді Батрин О. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року в складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Науково-виробниче підприємство «Укрприборсервіс» (далі - ДП «НВП «Укрприборсервіс»), в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати його звільнення з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України незаконним та поновити його на роботі у ДП «НВП «Укрприборсервіс»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з січня 2016 року по березень 2017 року в розмірі 24 тис. грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з квітня 2017 року по день ухвалення судового рішення у даній справі та 48 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначав про те, що в лютому 2017 року йому стало відомо про наказ генерального директора ДП «НВП «Укрприборсервіс» Онуфрика В. В. від 14 січня 2016 року, яким його звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Уважаючи своє звільнення незаконним, оскільки його не ознайомлено зі змістом оскаржуваного наказу та не відібрано пояснень з цього приводу, а факт прогулу не підтверджено належними та допустимими доказами, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю предмета спору, оскільки оспорюваний наказ про звільнення позивача відповідач скасував. Інші позовні вимоги ОСОБА_4 пов'язані з вимогою про скасування оспорюваного наказу, а тому також задоволенню не підлягають.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
У касаційній скарзі, поданій 08 серпня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скасовуючи наказ про його звільненні відповідач не вирішив його питання про поновлення на роботі, а тому його позов є обґрунтованим.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
31 серпня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ДП «НВП «Укрприборсервіс» на касаційну скаргу мотивовані тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Оспорюваний наказ скасовано відповідачем, а тому він не спричиняє для позивача жодних наслідків.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди встановили, що ОСОБА_4 працював у ДП «НВП «Укрприборсервіс» на посаді інженера за сумісництвом з 01 квітня 2013 року.
Наказом ДП «НВП «Укрприборсервіс»від 14 січня 2016 року ОСОБА_4 звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, який було скасовано наказом відповідача від 21 січня 2016 року.
Висновок судів попередніх інстанцій про те, що скасувавши наказ про звільнення позивача із займаної посади, позивач є автоматично поновленим на роботі з моменту його звільнення, є обґрунтованим.
Нормами чинного законодавства не передбачена можливість стягнення за один і той самий період середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості із заробітної плати.
Наказом ДП «НВП «Укрприборсервіс» від 01 червня 2016 року ОСОБА_4 звільнено з посади за власним бажанням з підстав передбачених статтею 38 КЗпП України, на підставі його заяви від 17 травня 2016 року.
На розгляді Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 757/35051/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ДП «НВП «Укрприборсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з січня по травень 2016 року.
Ураховуючи, що позивача звільнено з роботи за власним бажанням і питання про стягнення заборгованості із заробітної плати є предметом розгляду в іншій цивільній справі, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи відсутність спору про поновлення на роботі позивача, його вирішення відповідачем шляхом скасування наказу про звільнення, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4, які ґрунтуються на незгоді з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не заслуговують на увагу, спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та положеннями законодавства.
В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат