20 листопада 2018 року
м. Рівне
Справа № 569/249/18
Провадження № 22-ц/4815/70/18
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Бондаренко Н. В.
секретар судового засідання - Шептицька С. С.
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2018 року у складі судді Тимощука Я. О., ухвалене в м. Рівне о 9 годині 45 хв., дата складання повного тексту 29 травня 2018 року,
05 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовними вимогами до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» (далі РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал»), які змінила під час провадження справи в суді, про:
- зміну формулювання звільнення з роботи у зв»язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України;
- зобов»язання внести зміни у трудову книжку;
- стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації у зв»язку з затримкою термінів виплати заробітної плати з травня 2014 року по листопад 2017 року;
- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
В обґрунтування позову зазначала, що працювала у відповідача з червня 2005 року, однак, після її поновлення на роботі за рішенням суду у жовтні 2016 року, ставлення до неї зі сторони адміністрації змінилося. Вона була переведена на нижчу посаду та на робоче місце в іншому населеному пункті. У зв»язку з порушенням строків виплати заробітної плати та не нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв»язку з порушенням строків її виплати 01.12.2017 р. подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України з 04.12.2017 року, виплату вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного заробітку та компенсації втрати частини заробітної плати. Однак відповідачем безпідставно відмовлено у її звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП Україниі і вона з 05 грудня 2017 року припинила виходити на роботу. Із наказами про накладення дисциплінарних стягнень у виді догани №377 від 17 листопада 2017 року та №394 від 04 грудня 2017 року її ознайомлено 4 грудня 2017 року. Відповідач не відібрав у неї пояснення перед накладенням дисциплінарних стягнень, хоча ніяких порушень трудової дисципліни вона не допускала.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
- визнано незаконними та скасувано накази РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності від 17.11.2017 року №377 та від 04.12.2017 року №394.
- змінено формулювання звільнення з роботи ОСОБА_1 та визнано її звільненою з посади начальника Абонентського відділу служби обліку і реалізації води Рівненського району РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» 4 грудня 2017 р. на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у звязку із порушенням роботодавцем трудового законодавства та зобов»язано РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» внести відповідні зміни у її трудову книжку, а саме в запис 16, вказавши правову підставу звільнення ч.3 ст. 38 КЗпП України;
- стягнуто з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 27978,81 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв»язку із затримкою термінів її виплати за період з травня 2014 року по листопад 2017 року в розмірі 5401,84 грн., стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв»язку із затримкою видачі трудової книжки в розмірі 19520,10 грн.;
-стягнуто з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1409,60 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції дана неправильна оцінка доказам, які підтверджують законність накладення адміністративних стягнень. Так, у мотивувальній частині рішення суд зазначив, що у наказах відповідача про накладення дисциплінарних стягнень на позивача за № 377 від 17.11.2017 р. та за №394 від 04.12.2017 р. відсутні правові підстави їх винесення, не зазначено конкретних фактів неналежного виконання позивачем її посадових обов'язків, передбачених посадовою інструкцією, не конкретизовано: які саме її обов'язки є невиконаними і не вказано з чого вбачається, що за їх невиконання несе відповідальність саме позивач. Ухвалюючи рішення в цій частині, суд не взяв до уваги як підставу накладення дисциплінарного стягнення Акт службового розслідування від 04.10.-10.11.2017 р., Суд помилково вказав, що Акт не містить конкретних фактів вчинення позивачкою дисциплінарного проступку і проведений комісією за межами Плану перевірки, визначеного наказом № 337 від 04.10.2017 р. Суд не дав оцінку службовим запискам начальника служби обліку і реалізації води від 02.10.2017 року та від 13.11.2017 року. Дані документи містять вказівки про вчинення позивачем дисциплінарних проступків.
Поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_1 постійно порушувала вимоги посадової інструкції, і це підтверджено належними та допустимими доказами, що є в матеріалах справи. Про систематичне невиконання позивачкою своїх посадових обов»язків, а також доручень керівництва свідчать подані службові записки начальника служби обліку і реалізації води від 02.10.2017р. та від 13.11.2017р. , які були підставами для наказів № 377 від 17.11.2017р. та № 394 від 04.12.2017р. про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Позивачка відмовилась від надання пояснень на службову записку начальника служби обліку і реалізації води №603/сл від 13.11.2017р. і про це в приміщенні абонентського відділу Рівненського району служби обліку і реалізації води в смт. Квасилів було складено акт відмови та акти про відмову від ознайомлення з наказами № 377 від 17.11.2017р. та № 394 від 04.12.2017р.
Суд прийшов до передчасного висновку, що відповідачем порушувались строки виплати заробітної плати позивачці. Порушень трудового законодавства щодо ОСОБА_1 не було допущено, як і порушень строків виплати заробітної плати. Навпаки ОСОБА_1 не виконувала робіт, передбачених посадовою інструкцією.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 після 4 грудня 2017 року на роботу не вийшла без поважних причин, хоча їй було відмовлено у звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. Позивачці направлялись повідомлення з»явитись на роботу, однак вимогу вона не виконала і 18 грудня 2017 року директором РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» направлено подання голові профспілкового комітету працівників РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 через відсутність на роботі. Після надання згоди профкомітетом на звільнення, наказом № 32-к- ВД -0000065 ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі п. 3, 4 ст.40 КЗпП України.
З цих підстав просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на те, що суд першої інстанції повно та об»єктивно дослідив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено: ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» з 10 червня 2005 року відповідно до наказу № 24-к.
Наказом № 112-к від 18.04.2016 року позивачка була звільнена з роботи з посади заступника начальника абонентної служби на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Наказом № 279-к від 05.10.2016 р. поновлена на роботі згідно рішення Рівненського міського суду від 03.10.2016 року у справі № 569/6199/16.
З 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відповідно до наказу № 296-к переведена з посади заступника начальника абонентної служби на посаду начальника відділу по роботі із споживачами Рівненського району РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", а наказом від 30.06.2017р. №139-к переміщено на посаду начальника абонентського відділу Рівненського району служби обліку і реалізації води РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал".
Наказом №377 п.2 від 17.11.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за допущені недоліки у роботі, неналежне виконання службових обов»язків, порушення вимог трудової дисципліни, вимог посадової інструкції, неналежну організацію, несвоєчасне та неякісне виконання доручення керівництва про проведення обстеження та приєднання споживачів села до централізованої системи водопостачання та водовідведення РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», створення конфліктної ситуації на підприємстві.
1 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала письмову заяву в якій просила звільнити її з роботи з 4 грудня 2017 року за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв»язку з порушенням умов трудового договору та законодавства про працю, зокрема порушення ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», щодо строків виплати заробітної плати(затримка зарплат). Заява зареєстрована 01.12.2017 року за вх. №1444/з.
4 грудня 2017 року РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» за вих. № 4329 направило ОСОБА_1 відповідь про відмову у звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та запропоновано подати заяву про звільнення за власним бажанням.
Наказом №394 від 04.12.2017 року начальника відділу Рівненського району служби обліку і реалізації води РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани за допущені недоліки у роботі, неналежне виконання службових обовязків, порушення трудової дисципліни, неналежне виконання завдань і обовязків, визначених посадовою інструкцією, ухилення від виконання доручень безпосереднього керівника.
З 5 грудня 2017 року ОСОБА_1 припинила виходити на роботу і 18 грудня 2017 року директор РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» направив подання голові профспілкового комітету працівників РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 через відсутність на роботі без поважних причин.
Рішенням профспілкового комітету працівників РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» № 11 від 30 січня 2018 року профкомітет надав згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України.
Наказом № 32-к- ВД -0000065 від 31 січня 2018 року ОСОБА_1 звільнена з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов»язків, покладним на неї трудовим договором та за прогул без поважних причин.
За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.
Так, звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 зазначала про порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема, невиплату заробітної плати у строк передбачений статтею 115 КЗпП України, однак будь-яких вимог про стягнення заборгованої заробітної плати позивачка не пред»явила.
Відповідач заперечив факт невиплати заробітної плати позивачці. Аргументи про відсутність порушень ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» підтверджено доказами, що є в матеріалах справи. Дані із виписки по банківському рахунку ОСОБА_2 свідчать про перерахування заробітної плати на її картковий рахунок відповідно до довідки про нараховану заробітну плату за 2017 рік.
Суд першої інстанції у своїх висновках про наявність факту неповної виплати заробітної плати зазначив, що при порівнянні вписки ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в якій відображено суми та дати зарахування заробітної плати ОСОБА_1, та довідки РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» від 26.12.2017 р. за № 00000000257 про доходи за 2017 рік, встановлено, що розмір доходів відрізняється від розміру зарахованої заробітної плати. Разом з тим, суд не дав оцінки тому, що доходи за 2017 рік, зазначені у довідці від 26.12.2017 р. за № 00000000257 без відрахування обов»язкових платежів.
Таким чином встановлено відсутність передбачених трудовим законодавством підстав для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки відповідно до виписки з банківського рахунку на виплату грошей будь-яка затримка виплати заробітної плати підсутня.
Відтак, не встановивши вини у виплаті позивачу заробітної плати поза межами строків, встановлених ст.115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» обґрунтовано надав ОСОБА_3 відповідь про відсутність підстав для звільнення її за ч.3 ст. 38 КЗпП України і запропонував подати заяву про звільнення з роботи на підставі ч. 1 ст.38 КЗпП України.
В постанові від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 Верховний Суд України зазначив, що у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового
законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджуються, або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що позивачка не вправі була з 5 грудня 2017 року не виходити на роботу без поважних причин.
ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі п. 3, 4 ст 40 КЗпП України наказом № 32-к- ВД -0000065 від 31 січня 2018 року.
Позивачка наказ про звільнення не оспорювала і у своїх позовних вимогах не просила визнати незаконним її звільнення.
Визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд може на прохання працівника, який у зв'язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем. При цьому суд може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону(ч. 3 ст. 235 КЗпП України).
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Оскільки судом не встановлено вини відповідача у порушенні ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» при виплаті заробітної плати позивачці, то зазначене свідчить про відсутність підстав для зміни формулювання звільнення на частину третю статті 38 КЗпП Україн і з цих підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленняи нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог про зміну формулювання звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України та зобов»язання внести зміни у трудову книжку.
Вимоги позивачки про стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації у зв»язку з затримкою термінів виплати заробітної плати є похідними та залежать від вирішення позову щодо зміни формулювання причин звільнення. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни формулювання причин звільнення, позивачка не вважається такою, що припинила трудові відносини з відповідачем з підстав, зазначених у позові, тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації у зв»язку з затримкою термінів виплати заробітної плати також підлягає скасуванню.
Відсутні підстави для застосування до виниклих між сторонами правовідносин положення статтей 116, 117 КЗпП України, які передбачають можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні працівника.
Як видно з матеріалів справи, позивачка у день звільнення не перебувала на роботі, а відповідач в день звільнення повідомив її про необхідність з»явитись у відділ кадрів для отримання трудової книжки.
Ухвалюючи рішення про задоволення вимог про визнання скасування наказів відповідача про накладення дисциплінарних стягнень за № 377 від 17.11.2017 року та за №394 від 04.12.2017 року, суд першої інстанції заначив, що вини є незаконними оскільки в наказах не зазначено конкретних фактів неналежного виконання позивачем її посадових обов'язків, передбачених посадовою інструкцією, не конкретизовано: які саме її обов'язки є невиконаними і не вказано з чого вбачається, що за їх виконання несе відповідальність саме позивач. Тобто, відсутні докази вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який пов'язаний з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов»язків без поважних причин.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції, окрім встановлених порушень трудового законодавства, в своїх висновках не зазначив, що відповідачем при видачі оскаржуваних наказів про накладення адміністравтиних стягнень не зазначено порушення відповідачем вимог ст. 148, 149 КЗпП України.
Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно зі ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Судом встановлено, що оскаржувані накази не містять відомостей про дату вчинення позивачкою дисциплінарних проступків. Відсутні також докази того, що відповідачем вживались заходи про надання можливості ОСОБА_1 надати пояснення щодо конкретних дій, які роботодавець вважав порушенням трудової дисципліни. А тому, на думку апеляційного суду, накази про накладення дисциплінарних стягнень на позивача за № 377 від 17.11.2017 року та за №394 від 04.12.2017 року видані з порушенням, окрім встановленого судом першої інстанції, вимог, вказаних у ст. ст.148,149 КЗпП України.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були не правильно та не повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які не підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає скасуванню, як ухвалене без додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими ; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2018 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівне- облводоканал» про зміну формулювання звільнення з роботи та зобов»язання внести зміни у трудову книжку, стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації у зв»язку з затримкою термінів її виплати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ №377 від 17 листопада 2017 року Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Визнати незаконним та скасувати наказ від №394 від 4 грудня 2017 року Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текстпостанови складено 26 листопада 2018 року
Головуючий підпис Ковальчук Н. М.
Судді: підпис Гордійчук С.О.,
підпис Бондаренко Н. В.
Згідно:суддя Ковальчук Н. М.