Номер провадження: 22-ц/785/7730/18
Номер справи місцевого суду: 523/16478/17
Головуючий у першій інстанції Шепітко І.Г
Доповідач Комлева О. С.
22.11.2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого-судді Комлевої О.С.
суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.
з участю секретаря Бєляєвої А.О.
імена (найменування) сторін:
скаржник - ОСОБА_2
суб'єкт оскарження -Суворовський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області
заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність державних виконавців Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2018року (суддя Шепітко І.Г.)
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державних виконавців Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гринь А.Д. та Главацького Ю.А., заінтересована особа ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на те, що 16.06.2016 р. головним державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гринь А. Д. винесена постанова в рамках виконавчого провадження ВП №45331317 про повернення виконавчого документа стягувачові, відповідно до якої виконавчий лист №2-4017/11, виданий 03.02.2012 р. Суворовським районним судом м. Одеси, повернуто стягувачу. В порушення норм чинного законодавства, державними виконавцями Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гринь А.Д., Главацьким Ю.А., під час прийняття постанов про повернення виконавчого документа стягувачові, арешти, накладені на майно боржника ОСОБА_2, зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, зняті не були, чим були порушені майнові права скаржника.
На підставі вищевикладеного, заявниця просила суд зобов'язати Суворовський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області зняти арешт та заборону, накладені на майно ОСОБА_2, в тому числі накладений відповідно до постанови 45331317 від 04.02.2015 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, прийнятої Головним державним виконавцем Суворовського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гринь А.Д. та скасувати запис про арешт нерухомого майна за номером запису про обтяження 9103764, а також зобов'язати Суворовський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області зняти арешт та заборону, накладені на майно ОСОБА_2, в тому числі накладений відповідно до постанови 32399492 від 23.04.2012 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження прийнятої Державним виконавцем Суворовського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Главацьким Ю.А. та скасувати запис про арешт нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 12460996.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2018року скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити постанову, якою задовольнити скаргу в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що суд приймаючи оскаржувану ухвалу, як однією та основною підставою для відмови у задоволенні скарги зазначив те, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язку державного виконавця знімати арешт у випадку повернення виконавчого документу стягувану, однак цей висновок суду першої інстанції не відповідає дійсності та говорить про те, що справа була розглянута поверхово, в зв'язку з чим ухвала підлягає скасуванню.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.
В судове засідання, призначене на 21 листопада 2018 року сторони не з'явились, всі були сповіщені належним чином.
ОСОБА_6, представник ОСОБА_2 за довіреністю подала до суду заяву, в якій просила провести розгляд апеляційної скарги за відсутністю апелянта ОСОБА_2 та її представника.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Залишаючи скаргу ОСОБА_2 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що порушень закону при поверненні виконавчого документу стягувачеві за їх заявою судом не встановлено, державний виконавець діяв виключно в межах ст.ст.47, 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05.12.2011 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму кредитної заборгованості у розмірі 731 890,04 грн., а також суму державного мита у розмірі 1700,00 грн. та суму витрат на формаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250,00 грн. (справа №2-4017/11), 03.02.2012 року Суворовським районним судом м. Одеси виданий виконавчий лист у справі №2-4017/11.
Під час проведення виконавчих дій з виконання виконавчого листа №2-4017/11, Суворовським відділом ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеської області було накладено арешти на майно, що належить ОСОБА_2, та оголошено заборону його відчуження:номер запису про обтяження 9103764, накладений на підставі постанови Першого Суворовського відділу ДВС Одеського міського управління, юстиції ВП №45331317 від 04.02.2015 року старшим держаним виконавцем Гринь А.Д., а також номер запису про обтяження 12460996, накладений на підставі постанови Першого Суворовського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції ВП №32399492 від 23.04.2012 року державним виконавцем Главацьким Ю.А.
16.06.2016 року головним державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гринь А.Д. винесена постанова в рамках виконавчого провадження ВП №45331317 про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до якої виконавчий лист №2-4017/11, виданий 03.02.2012 року Суворовським районним судом м. Одеси, повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: «якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними».
Таким чином, суд дійшов вірного висновку про залишення скарги ОСОБА_2 без задоволення, оскільки у своїй скарзі ОСОБА_2 зазначала, що при винесенні постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, державний виконавець повинен був зняти арешти, накладені на майно боржника під час здійснення виконавчих дій та посилається на ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження». Даною нормою чітко передбачено, за яких підстав державний виконавець зобов'язаний зняти арешт у випадку повернення виконавчого документу, а саме: у випадку повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Разом з тим, норми даної статті Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають обов'язок державного виконавця знімати арешт у випадку повернення виконавчого документу стягувачу.
Також судом встановлено, що зі скаргою до суду на постанови державних виконавців про накладення арештів на все майно та заборону його відчуження або із заявою у порядку, визначеному ч.3 статтею 60 цього Закону, ОСОБА_2 не зверталася.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд приймаючи оскаржувану ухвалу, зазначив те, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язку державного виконавця знімати арешт у випадку повернення виконавчого документу стягувану, який не відповідає дійсності та говорить про те, що справа була розглянута поверхово, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки скарга ОСОБА_2 була розглянута у відповідності до норм діючого законодавства, на підставі тих доказів, які містяться в матеріалах справи та які були прийняті судом до уваги.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 надано не було.
Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2018 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ О.Г. Журавльов
______________________________________ Ю.І. Кравець