Справа № 826/10569/18 Суддя першої інстанції: Літвінова А.В.
27 листопада 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Кузьмишиної О.М. та Шелест С.Б.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
представника відповідача: - Гайдая В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2017 року № 00003711402 та № 00003721402,
У липні 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп - 1» звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позов до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2017 року № 00003711402 та № 00003721402, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06.04.2018 року №00003711402 та №00003721402.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано дані податкового обліку, підписані ОСОБА_3, як керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Калабрія плюс», яку, відповідно до вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року №755/4734/17, визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, правова кваліфікація якого визначена як фіктивне підприємництво, а тому надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» первинні документи не відображають реального руху господарських операцій, на підставі яких ним сформовані дані свого податкового обліку.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції правомірним з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Калабрія Плюс» за серпень, вересень, жовтень 2016 року.
Перевіркою встановлено наступні порушення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1»:
- пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1 статті 198, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена податок на додану вартість періоді, що перевірявся, на загальну суму 171 640, 00 грн.
- пункту 44.1, пункту 44.3, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, в результаті незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.
За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 20.03.2018 року №141/26-15-14-023-02/36274018 (далі - Акт перевірки).
Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, позивач подав до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві заперечення на Акт перевірки.
За результатами розгляду заперечення, поданого товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1», відповідачем було прийнято рішення від 04.04.2018 року №14000/10/26-15-14-02-02, яким висновки Акту перевірки залишено без змін та прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- від 06.04.2018 року №00003711402, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 214 550, 00 грн., у тому числі: 171 640, 00 грн. - основний платіж та 42 910, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції;
- від 06.04.2018 року №00003721402, яким до позивача застосовано адміністративний штраф у розмірі 510, 00 грн.
Позивач, скориставшись правом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом звернувся до Державної фіскальної служби України з відповідною скаргою.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 11.06.2018 року №19989/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги, скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.
Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з:
- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції на час спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Так, як вбачається з акта перевірки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.03.2018 року №141/26-15-14-023-02/36274018 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» не було надано контролюючому органу жодних первинних документів, які містять відомості про господарські операції та підтвердження їх здійснення. Також, з посиланням на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017, контролюючий орган зазначив, що перевіркою не підтверджено надання послуг з розміщення реклами на адресу позивача від контрагента - товариства з обмеженою відповідальністю «Калабрія Плюс», що свідчить про те, що на підтвердження виконання послуг оформлювались лише окремі документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій.
Разом з тим, із матеріалів, наданих позивачем до суду першої інстанції вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Калабрія Плюс» (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» (замовник) було укладено договір про надання рекламних послуг від 11.07.2016 року №16-072, за умовами якого виконавець за дорученням замовника зобов'язується проводити рекламні компанії в інтересах замовника у порядку та спосіб, визначений у додатках до цього договору, що є його невід'ємною частиною, а замовник зобов'язується приймати й оплачувати такі послуги виконавця в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копію вказаного договору, акти здачі-прийняття робіт та рахунки-фактури.
У свою чергу, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві зазначено, що позивачем не було надано первинних документів по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Калабрія Плюс». Відповідач наголошує, що позивачем не надано документів, які б підтверджували наявності у контрагента спеціальних дозволів на розміщення реклами, наявність відповідних виробничих можливостей для провадження відповідного виду господарської діяльності.
Також, контролюючий орган на спростування реальності господарських операцій, здійснених між приватним акціонерним товариством «Агенція Груп-1» та товариством з обмеженою відповідальністю «Калабрія плюс» вказано на те, що 12.04.2017 року Дніпровським районним судом міста Києва винесено вирок у справі №755/4734/17 (кримінальне провадження №3201700040000018) по обвинуваченню ОСОБА_3, у вчинені кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України.
Так, згідно вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року №755/4734/17, ОСОБА_3 визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, правова кваліфікація якого визначена як фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
З матеріалів справи вбачається, що первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано дані податкового обліку, підписані саме ОСОБА_3, як керівником товариства з обмеженою відповідальністю «Калабрія плюс».
Таким чином, первинні документи, які стали підставою для формування даних податкового обліку та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції та контролюючого органу, що надані позивачем первинні документи не відображають реального руху господарських операцій, на підставі яких ним сформовані дані свого податкового обліку.
Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року справа №804/8189/15, в якій судом касаційної інстанції зазначено, що «наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди. Отже, за умови набрання законної сили вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 26.01.2015 (кримінальне провадження № 1-кп/642/12) встановлені у межах судового процесу обставини фіктивності підприємницької діяльності ТОВ «Пріоритет-ВЛ» нівелюють висновки про товарність господарських операцій позивача з цим товариством, а отже і правомірність формування позивачем валових витрат за цими операціями».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Груп-1» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: О.М.Кузьмишина
С.Б. Шелест
Повний текст виготовлено 27 листопада 2018 року.
v