Справа № 826/14030/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
21 листопада 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря: Тищенко Н.В.,
розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2018 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -
ФОП ОСОБА_2 звернувся з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 351-1305 від 14.04.2016.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач використовував приміщення по вул. Еспаладній, 32 для провадження ним господарської діяльності, що є підставою для звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку відповідно до пп. 297.1.4 пп. 297 ПК України.
Згідно заперечення відповідача на адміністративний позов: власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує земельний податок на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, з урахуванням прибудинкової території і податок сплачується відповідно до цільового (господарського) призначення на підставі даних державного земельного кадастру.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2018 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 351-1305 від 14.04.2016.
Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За матеріалами справи: на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.08.2000 позивачу належать на праві власності нежиле приміщення в літері А вбудоване в будівлю під АДРЕСА_1, загальною площею 40,6 кв.м, що складає 2/100 ідеальних часток від всього домоволодіння і 9/100 від нежилих приміщень площею 441,7 кв.м.
ОСОБА_2 з 17.07.2000 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група), що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку № НОМЕР_1 від 03.09.2014, та не заперечувалось відповідачем.
14.04.2016 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 351-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку у розмірі 24 838,06 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з висновком відповідача про те, що фізична особа - власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує земельний податок на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, з урахуванням прибудинкової території і податок сплачується відповідно до цільового (господарського) призначення на підставі даних державного земельного кадастру.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно п. п. 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За правилами пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно частин першої та другої ст. 120 Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001 (в редакції від 03.04.2016) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статей 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Тобто, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Таке правозастосування відповідає висновку Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, викладеному в постанові від 27.02.2018 у справі № 826/8675/17.
З огляду на встановлені обставини, а також беручи до уваги вимоги наведені норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правомірності здійсненого контролюючим органом донарахування з земельного податку, зважаючи на те, що позивач був власником нежилого приміщення, що знаходилось в багатоквартирному будинку та був землекористувачем земельної ділянки, на якій було розташоване належне йому на праві власності приміщення, яке використовувалося у його власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки на якій воно розташоване.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 26.11.2018.
Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна