Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 753/13696/15-ц
провадження № 61-14390 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2017 року у складі судді Шклянка М. П. та постанову Апеляційного суду міста Києва від
11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Рейнарт І. М.,
Кирилюк Г. М.,
У липні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулася до суду за позовом до
ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 23 травня 2008 року між
Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі -
ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та
ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 200/П/23/2008-840, за умовами якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 52 734 дол. США з терміном погашення до 23 травня 2028 року, із сплатою за користування кредитом
14,49 відсотків річних. Відповідно до підпункту 3.3.3. кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язалася щомісячно до 10 числа поточного місяця сплачувати мінімальний платіж у сумі 680 дол. США.
На забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань, 23 травня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов'язалися відповідати перед банком як солідарні боржники, що надає право ВАТ «КБ «Надра» вимагати виконання зобов'язання повністю (чи у будь-якій його частині), як від обох відповідачів разом, так і від кожного окремо.
21 липня 2009 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду
№ 1 до кредитного договору № 200/П/23/2008-840 від 23 травня 2008 року, згідно якої сторони дійшли згоди щодо викладення у новій редакції кредитного договору:
на період з липня 2009 року по червень 2011 року позичальнику встановлюється відсоткова ставка за кредитом у розмірі 8,4 відсотків річних.
на період з липня 2011 року по серпень 2028 року позичальнику встановлюється відсоткова ставка за кредитом у розмірі 14,49 відсотків річних.
позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 10 числа поточного місяця. Кінцевий термін повернення Кредиту - 23 травня
2028 року.
на період з серпня 2009 року по липень 2011 року щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає не менше 506,12 дол. США.
на період з серпня 2011 року по липень 2014 року щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає не менше 706,82 дол. США.
на період з серпня 2014 року по травень 2028 року включно щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає не менше 661, 51 дол. США.
Ураховуючи порушення позичальником умов кредитного договору, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 27 травня
2015 року у сумі 90 713,94 дол. США та заборгованість за пенею та штрафом у розмірі 317 431,35 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом, у тому числі простроченої - 51 782,94 дол. США, що еквівалентно 1 109 370,37 грн; заборгованості по відсоткам, у тому числі простроченими 38 931,00 дол. США, що еквівалентно 834 037,19 грн; пені за прострочення сплати кредиту -
259 129,12 грн; штрафу за порушення умов додаткової угоди до кредитного договору - 58 302,23 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2017 року позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 200/П/23/2008-840 від 23 травня 2008 року у розмірі 90 713,94 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 1 943 407,56 грн та пеню і штраф у розмірі 317 431,35 грн, а всього 2 260 838,91 грн.
У задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник починаючи з
11 серпня 2009 року в порушення підпунктів 3.3.7 та 3.3.8. кредитного договору належним чином зобов'язання не виконувала, у зв'язку з чим у банка виникло право дострокової вимоги погашення нею кредиту у повному обсязі, а також сплати процентів за фактичний час використання кредиту та нарахованих штрафних санкцій. Ураховуючи, що позичальник здійснила останній платіж у рахунок погашення заборгованості 17 грудня 2012 року, позовна давність щодо вимог до ОСОБА_1не спливла. Зобов'язання ОСОБА_2 за договором поруки припинилися, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, а тому заявлені до нього вимоги є безпідставними.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року скасовано у частині стягнення штрафу, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволення таких вимог.
Зменшено загальний розмір заборгованості за кредитним договором, стягнутої з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра», з 2 260 838,91 грн до
2 202 536,68 грн.
Змінено розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив обставини неналежного виконання позичальником зобов'язань з повернення кредиту, а також обгрунтовано не застосував щодо вимог до ОСОБА_1 наслідки спливу позовної давності, проте не урахував, що одночасне стягнення штрафу та пені з позичальника призвело до покладення на неї подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення грошового зобов'язання, що є недопустимим, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку штрафу слід відмовити.
У лютому 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року у частині задоволених позовних вимог та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тобто, у разі несплати позичальником суми необхідного щомісячного платежу до 10 числа поточного місяця, з 11 числа такого місяця починається перебіг позовної давності для стягнення відповідного платежу Разом з тим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказані обставини не перевірив та не надав їм належної оцінки, стягнувши з позичальника на користь банку заборгованість, до складу якої були включені несплачені щомісячні платежі за період з 13 червня 2008 року по
11 липня 2012 року, щодо стягнення яких спливла позовна давність, про що зазначав відповідач у заяві про застосування позовної давності. З указаних підстав, включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, також не є обгрунтованим.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
21 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 не оскаржується, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України у цій частині у касаційному порядку не переглядається.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Судами установлено, що 23 травня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 200/П/23/2008-840, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 52 734 дол. США з терміном погашення до 23 травня
2028 року, із сплатою за користування кредитом 14,49 відсотків річних.
Відповідно до підпункту 3.3.3. кредитного договору, позичальник вносить черговий мінімальний платіж у сумі 680 дол. США, щомісячно до 10 числа поточного місяця.
Умовами додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 200/П/23/2008-840 від 23 травня 2008 року, укладеної між банком та позичальником, кредитний договір у частині розрахунку банком відсотків за користування кредитом та нарахування щомісячного платежу викладено у новій редакції, та установлено, що:
на період з липня 2009 року по червень 2011 року позичальнику встановлюється відсоткова ставка за кредитом у розмірі 8,4 відсотків річних.
на період з липня 2011 року по серпень 2028 року позичальнику встановлюється відсоткова ставка за кредитом у розмірі 14,49 відсотків річних.
позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 10 числа поточного місяця. Кінцевий термін повернення Кредиту - 23 травня
2028 року.
на період з серпня 2009 року по липень 2011 року щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає не менше 506,12 дол. США.
на період з серпня 2011 року по липень 2014 року щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає не менше 706,82 дол. США.
на період з серпня 2014 року по травень 2028 року включно щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає не менше 661,51 дол. США.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань станом на 27 травня 2015 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 90 713,94 дол. США та заборгованість по пені та штрафу в розмірі
317 431,35 грн, що складається із: заборгованості за кредитом, у тому числі простроченої - 51 782,94 дол. США, що еквівалентно 1 109 370,37 грн; заборгованості по відсоткам, у тому числі простроченими 38 931,00 дол. США, що еквівалентно 834 037,19 грн; пені за прострочення сплати кредиту -
259 129,12 грн; штрафу за порушення умов додаткової угоди до кредитного договору - 58 302,23 грн.
Статтею 526 ЦК України установлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення його виконання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення повернення позичальником позики визначено статтею 1050 ЦК України, згідно з частиною другою якої, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
У справі, що переглядається судами установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та у строки, визначені договором і щомісяця сплачувати відсотків за користування кредитом, нарахування яких здійснюється за фактичну кількість днів у періоді.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Про застосування позовної давності заявлено представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у суді першої інстанції.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку Згідно частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.
Установивши, що останній платіж за кредитним договором здійснено
ОСОБА_1 17 грудня 2012 року суди не з'ясували чи перевищував розмір такого платежу суму мінімально необхідного щомісячного платежу установлену за умовами кредитного договору та додаткової угоди № 1 до нього, а відтак не надали належної оцінки тому чи свідчать такі дії позичальника про визнання нею боргу за період, що передував сплаті такого платежу.
Неповно з'ясувавши фактичні обставини у справі, оскільки умовами кредитного договору передбачено, що погашення кредиту повинно здійснюватися певними щомісячними платежами, суди не врахували наведених норм матеріального права і обставин справи, та не встановили обгрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками у межах трирічного строку для пред'явлення позову, а заборгованості по сплаті пені - у межах річного строку.
Без з'ясування указаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обгрунтування, та відповідач, як на підставу заперечення проти них, висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення вищевказаного позову до ОСОБА_1 не можна вважати обгрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ з метою ефективного захисту порушених прав.
При цьому посилання на неможливість визначення строку позовної давності, який сплинув за кожною вимогою є безпідставним та таким, що не грунтуються на матеріалах справи, оскільки з метою визначення розміру заборгованості позичальника перед кредитором по сплаті щомісячних платежів за період з
25 липня 2012 року по 25 липня 2017 року судом першої інстанції було призначено судово-економічну експертизу, за наслідками якої надано висновок № 6234/19386/19387/16-45 від 30 листопада 2016 року, проте суд першої інстанції відповідної оцінки зазначеному доказу не надав, а відтак не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте усупереч положенням статті 367 ЦПК України не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, не навів обгрунтованих мотивів їх відхилення, а тому оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатися законними і обгрунтованими, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Згідно приписів частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необгрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог
ПАТ «КБ «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1, із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статями 400, 402, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року у частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
О.В. Ступак
Г.І. Усик