21 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 2а-598/11/1370 (К/9901/57258/18)
Провадження № 11-1063апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанови Львівського окружного адміністративного суду (у складі судді Гулкевич І. З.) від 05 жовтня 2012 року та Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Попка Я. С., суддів Сеника Р. П., Обрізка І. М.) від 12 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», третя особа - Перша Львівська державна нотаріальна контора, за участю прокуратури м. Львова, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У січні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати незаконними дії Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО») щодо надання інформації для оформлення спадщини про об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 у частині включення в цей список, як узаконених об'єктів самовільного будівництва, приміщення під літ. 1-5, площею 17,80 м2, веранду під літ. 1-6, пл. 10,4 м2, під літ. 1-7 пл. 4,3 м2, цегляного сараю під літ. «Б», цегляної вбиральні під літ. «В»;
- зобов'язати відповідача виключити зазначені вище самовільно збудовані об'єкти з реєстру права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та технічного паспорта на будинок;
- визнати протиправними дії відповідача щодо невключення в довідку-характеристику від 28 березня 1989 року № 103 четверту кімнату під літ. 2-2 площею 19, 50 м2, яка відображена на поверховому плані від 08 січня 1966 року, при наданні інформації для оформлення спадщини про об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2012 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_3 від 03 березня 2009 року про виготовлення технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та від 14 липня 2009 року про надання відомостей. Зобов'язав відповідача розглянути звернення ОСОБА_3 повторно. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 червня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про: зобов'язання відповідача виключити самовільно збудовані об'єкти з реєстру права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та технічного паспорта на будинок; визнання протиправними дій відповідача щодо невключення в довідку від 28 березня 1989 року № 103 четверту кімнату під літ. 2-2 площею 19,50 м2, яка відображена поверховому плані від 08 січня 1966 року, та закрив провадження у зазначеній частині на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на спірний об'єкт нерухомості між учасниками справи виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси позивачка повинна у спосіб, визначений Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) у порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанов Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року і просила передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що оскаржувані нею дії відповідача призвели до негативних наслідків - прийняття спадщини ОСОБА_4, ОСОБА_5 за наявності інших співвласників майна, зокрема позивачки, й нібито позбавили її речових прав на спірне нерухоме майно.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 6 ст. 346 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), оскільки скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 24 жовтня 1964 року будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності батьку позивачки - ОСОБА_6, який помер у 1988 році.
Після смерті ОСОБА_6 власниками будинковолодіння АДРЕСА_1 стали його дочки: ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке було видано Першою Львівською державною нотаріальною конторою 01 червня 1989 року.
Вказані обставини встановлені й рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2012 року у цивільній справі № 2-3259/2010, за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до виконкому Львівської міської ради, треті особи: ОКП «БТІ та ЕО», Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання права власності на реконструйовані та збудовані приміщення. Зокрема, зазначеним судовим рішенням визнано право власності ОСОБА_5, ОСОБА_4 на реконструйовані та збудовані приміщення будинку АДРЕСА_1 та зобов'язано ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» зареєструвати за останніми перераховані у рішенні приміщення та будівлі.
Право спільної часткової власності ОСОБА_5, ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується й витягами з реєстру про державну реєстрації прав від 28 січня 2011 року № 28816452 та № 28816388, які містяться в матеріалах справи.
З матеріалів справи також вбачається, що Сихівський районний суд м. Львова рішенням від 04 жовтня 2006 року у цивільній справі № 2-77/2006, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2007 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Перша Львівська державна нотаріальна контора, ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО», про встановлення факту проживання та прийняття спадщини, визнання права власності на 1/3 частину будинку по АДРЕСА_1 та грошових вкладів в Ощадбанку України № 6316, скасування реєстрації права власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 на 1/3 частину вказаного житлового будинку, визнання права власності на добудову.
Крім того, в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2012 року зазначено, що ОСОБА_3, як донька померлого ОСОБА_6, не є і не була співвласником спірного житлового будинку, оскільки після смерті власника будинку вона не брала участі в успадкуванні.
03 березня 2009 року позивачка та її представник ОСОБА_9 повторно звернулися до ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» із заявою про виготовлення технічного паспорту, проте відповіді на це звернення не отримали.
14 липня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача із заявою про надання відомостей, а саме відповіді на вказані у заяві запитання.
23 липня 2009 року ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» повідомило позивачку про неможливість надання інформації за її заявою, оскільки ОСОБА_3 не є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 або його уповноваженою особою.
Вважаючи, що ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» порушило її право на визнання і подальше оформлення технічної документації на належну їй частину спірного нерухомого майна, ОСОБА_3 звернулася до суду із цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом про: зобов'язання відповідача виключити самовільно збудовані об'єкти з реєстру права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та технічного паспорта на будинок; визнання протиправними дій відповідача щодо невключення в довідку від 28 березня 1989 року № 103 четверту кімнату під літ. 2-2 площею 19,50 м2, яка відображена поверховому плані від 08 січня 1966 року. Позивачка стверджує, що відповідач своїми протиправними діями нібито порушив її права та інтереси, як спадкоємиці майна померлого ОСОБА_6, та позбавив її права на визнання і подальше оформлення технічної документації на належну їй частину спірної нерухомості (житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1).
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно (житловий будинок) за адресою: АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_5, ОСОБА_4 (у рівних частках), що підтверджується витягами з реєстру про державну реєстрації прав від 28 січня 2011 року № 28816452 та № 28816388.
Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО», як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивачки щодо набуття права власності на об'єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України(у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 ЦК Україниодним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_3 про: зобов'язання відповідача виключити самовільно збудовані об'єкти з реєстру права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та технічного паспорта на будинок; визнання протиправними дій відповідача щодо невключення в довідку від 28 березня 1989 року № 103 четверту кімнату під літ. 2-2 площею 19,50 м2, яка відображена поверховому плані від 08 січня 1966 року, не належать до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки спір у цій частині має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Водночас, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині: визнання протиправною бездіяльності ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_3 від 03 березня 2009 року про виготовлення технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та від 14 липня 2009 року про надання відомостей; зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_3 з огляду на таке.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі ст. 15 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
За приписами ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
За таких обставин відповідач допустив порушення вимог Закону № 393/96-ВР у зв'язку з ненаданням ОСОБА_3 та її представнику ОСОБА_9 відповіді на звернення від 03 березня та 14 липня 2009 року, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправною бездіяльності ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» щодо неналежного розгляду звернень ОСОБА_3 та зобов'язання відповідача повторно розглянути її звернення, є обґрунтованим і законним, а тому відсутні правові підстави для скасування судових рішень у цій частині.
Відповідно до .1 ч. 1 ст. 349,ст. 350 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанови залишити без задоволення.
Постанови Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді:
Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С.Князєв