Постанова
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 636/779/16-к
провадження № 51-2621км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 02 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220440000241, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Чугуїв Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз, 29 січня 2002 року Апеляційним судом Харківської області за п.п. «а», «і» ст.93, ч.3 ст.142, ч.2 ст.42, ч.2 ст. 189, ч.3 ст.355 КК України до покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 16 липня 2014 року звільнений від відбування покарання умовно-достроково на невідбутий строк покарання 1 рік 8 місяців 10 днів;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 02 липня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч.1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2002 року, та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 , 09 лютого 2016 року близько 14 години 30 хвилин, використавши дублікат ключів, проник до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить його колишній співмешканці ОСОБА_8 , звідки викрав газовий балон з редуктором, вартістю 375,00 грн., завдавши потерпілій майнову шкоду на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, в частині кваліфікації дій обвинуваченого, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити. Зазначає, що ОСОБА_6 не проникав до квартири, оскільки володів ключами і мав вільний доступ, а тому його дії слід кваліфікувати за ст.186 КУпАП, як самоуправство. Крім того,стверджує, що призначене засудженому покарання є занадто суворим, оскільки сума завданого збитку складає лише 375 грн..
Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 є аналогічними.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 вимоги касаційних скарг підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Прокурор вважав касаційні доводи необґрунтованими та заперечив проти їх задоволення.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яким його засуджено, судові рішення вмотивовані.
Доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину та заперечення його винуватості були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції .
Поряд з іншими доказами, суд обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_8 , яка заперечила право ОСОБА_6 на перебування у її житлі та право розпорядження її майном. Показання потерпілої беззаперечно узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_9 ; протоколом огляду місця події, у якому зафіксовано сліди деформації дерев'яних дверей комори у квартирі потерпілої та відсутність майна; показаннями свідка ОСОБА_10 про зламаний замок комори; показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які підтвердили продаж ОСОБА_6 газового балона з редуктором.
Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні крадіжки, поєднаної із проникненням у житло, оскільки ці докази доповнюють один одного та у своїй сукупності разом з іншими доказами є достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.
Щодо правомірності знаходження ОСОБА_6 у квартирі та, як наслідок, відсутність у його діях складу інкриміновано злочину, то слід виходити з того, що проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
Для правильної кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 185 КК України важливим є встановлення спрямованості умислу особи. Так, для основного складу крадіжки характерним є наявність у особи умислу на заволодіння чужим майном. Саме тому така кваліфікуюча ознака, як «проникнення», має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.
У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як крадіжка, поєднана із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що ОСОБА_6 шляхом використання дублікату ключа безперешкодно потрапив до квартири потерпілої, в той час, коли на момент вчинення злочину разом із нею спільно не проживав, згоди власника квартири на перебування у житлі та розпорядження майном не отримував. Заслуговує на увагу також те, що газовий балон з редуктором знаходились у коморі, щоб заволодіти майном засуджений зламав навісний замок та пошкодив двері, що беззаперечно свідчить про незаконність проникнення .
Доводи сторони захисту щодо суворості призначеного засудженому покарання є необґрунтованими.
Виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.Згідно із ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання суд урахував те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, був звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково та у період невідбутого строку покарання вчинив новий злочин, який, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів. Обґрунтовано судом взято до уваги те, що ОСОБА_6 негативно характеризується за місцем проживання, зловживає спиртними напоями, своєї вини у вчиненому не визнав, не розкаявся, тому висновок суду першої інстанції про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі цілком відповідає як вимогам закону, так і обставинам справи та особі винного. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно неспівмірним вчиненим протиправним діянням внаслідок суворості.
Суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Апеляційний суд у межах своїх повноважень та із дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційні скарги обвинуваченого, його захисника та прокурора, надав в ухвалі, відповідно до вимог ст. 419 цього Кодексу вмотивовані відповіді на усі доводи, наведені в скаргах, які є аналогічними доводам, наведеним у касаційних скаргах захисника та засудженого, та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та засудженого слід залишити без задоволення. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України,п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII),колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 02 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3