Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 454/908/16-ц
провадження № 61-31778св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області у складі судді Веремчук О. А. від 20 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Шандри М. М., Левика Я. А. від 15 серпня 2017 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що він з 2000 по 2009 роки проживав та офіційно працював у Португальській Республіці, а зароблені кошти залишав у будинку своєї матері ОСОБА_6, яка на той час проживала із відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_7
У 2005 році за усною домовленістю відповідач ОСОБА_3 придбав для нього деревообробне обладнання на загальну суму у розмірі 89 099 грн, що на той час складало 14 849 Євро.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 забороняє йому користуватися вказаним обладнанням, позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на свою користь верстати та технічну документацію на них.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належні ОСОБА_1 деревообробні верстати та технічну документацію на: 1) верстат рейсмусовий СР6-2К; 2) верстат горизонтально-сверлильний СВПГ-1Р; 3) верстат фугувальний СФ4-1К; 4) верстат плоскошліфувальний ШЛПС1; 5) верстат мод. ФСШ-1А; 6) верстат кругло пильний універсальний Ц6-2Д; 7) відсмоктувальну систему (стружкопилосос) мод. СФД2-3500. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено договір в усній формі щодо отримання відповідачем від позивача коштів на придбання деревообробних верстатів та в подальшому купівлю відповідачем цих верстатів, проте враховуючи заборону відповідача на використання цього обладнанням позивачем, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду із віндикаційним позовом в порядку статті 387 ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач захищає свої майнові права, у зв'язку із чим його вимоги підлягають задоволенню.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки місцевого суду про задоволення позову відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки укладення письмового договору на купівлю рухомого майна нормами ЦК України не передбачено.
У вересні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов не врахували, що ціна договору перевищує у двадцять разів і більше розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, у зв'язку із чим договір на купівлю майна мав бути укладеним у письмовій формі, а рішення суду не можу ґрунтуватися на свідченнях свідків та припущеннях, а тому суд фактично позбавив його права власності на законно придбане майно без законних на те підстав.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких просив відхилити касаційну скаргу, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд установив, що ОСОБА_1 з 2000 року по 2009 рік був офіційно працевлаштований у Португальській Республіці.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач ОСОБА_3 у 2005 році придбав для нього деревообробне обладнання за його кошти на суму 14 849 Євро.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач ОСОБА_3 посилався на те, що спірне майно є його власністю і було придбано ним за власні кошти, і доказів зворотного позивачем не надано, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження вартості майна саме у розмірі 14 849 Євро, або доказів, які б могли охарактеризувати майно, яке він просить витребувати.
З матеріалів справи вбачається, що 14 березня 2016 року ОСОБА_3 повідомив позивача ОСОБА_1 про те, що він є власником спірного майна і приміщення, в якому це майно зберігається, у зв'язку із чим заборонив позивачу користуватися зазначеним обладнанням.
23 березня 2016 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_3 про те, що спірне майно було придбано за його кошти, а тому саме він є його власником та запропонував відповідачу повернути вказане майно до 25 березня 2016 року, а саме: верстат рейсмусовий СР6-2К; верстат горизонтально-сверлильний СВПГ-1Р; верстат фугувальний СФ4-1К; верстат плоскошліфувальний ШЛПС1; верстат мод. ФСШ-1А; верстат кругло пильний універсальний Ц6-2Д; відсмоктувальну систему (стружкопилосос) мод. СФД2-3500.
В матеріалах справи наявна довідка ПФ «Поліс» № 15 від 11 березня 2016 року, видана ОСОБА_3, про те, що він за період з 2005 року придбав наступні деревообробні верстати: 1) по видатковій накладній № 925 від 30 червня 2005 року - верстат мод. СВПГ-1Р - 1 шт. - 12 900 грн з ПДВ; верстат мод. СР6-2К - 1 шт. - 31 200 грн з ПДВ; по видатковій накладній № 926 від 30 червня 2005 року - верстат мод. ФСШ-1А - 1 шт. - 16 149 грн 97 коп. з ПДВ; верстат мод. Ц6-2Д - 1 шт. - 15 820 грн 99 коп. з ПДВ; стружкопилесос мод. СФД2-3500 - 1 шт. - 3 539 грн 04 коп. з ПДВ; по видатковій накладній № 1383 від 22 вересня 2005 року - верстат мод. СФ4-1К - 1 шт. - 16 260 грн з ПДВ; верстат мод. ШЛПС1-2 - 1 шт. - 11 000 грн з ПДВ; по видатковій накладній № 49 від 30 січня 2008 року - вентилятори ВО8- 2шт. на суму 5 600 грн з ПДВ; по видатковій накладній № 19 від 22 січня 2014 року - верстат мод. ФСШ-1К - 1 шт. - 38 000 грн з ПДВ; по видатковій накладній №38 від 26 лютого 2015 року - верстат мод. Ц6-2Д - 1 шт. - 42 000 грн з ПДВ; по видатковій накладній № 1678 від 17 листопада 2005 року - дереворізальний інструмент на суму 2 871 грн 41 коп., комплект д/в дверей №157 - 1 шт., комплект д/в склопакету № 351 - 1 шт., фреза четвертна 090.07 - 1 шт.; по видатковій накладній № 1706 від 22 листопада 2005 року - дереворізальний інструмент на суму 2460 грн 55 коп., фреза д/в штапіка дверного 020.03 - 1 шт., фреза д/в налічника Ф12-02 - 1 шт., фреза д/в плінтуса ІН.13.03.140.32 - 1 шт.; по видатковій накладній № 413 від 31 березня 2006 року - дереворізальний інструмент на суму 3 884 грн 84 коп., каретку копіювальну 150 мм - 1 шт, комплект універсальний МДВ №203 - 1 шт.
Задовольняючи позов та витребовуючи спірне майно на підставі статті 387 ЦК України, суди врахували покази свідків та виходячи з того, що ОСОБА_1 з 2005 року перебував та офіційно отримував прибуток у Португальській Республіці, дійшли висновку, що він міг придбати деревообробні верстати, проте оскільки він продовжував працювати за кордоном, тому купівлю спірного обладнання для нього здійснив відповідач ОСОБА_3
Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У свою чергу, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, при цьому, віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.
Змістом віндикаційного позову є витребування саме того майна, яке вибуло із законного володіння власника. Підставою відникаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його у відповідача.
З контексту вказаної правової норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.
Частиною другою статті 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами частини третьої статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном та підтвердити своє право власності на спірне майно.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLNDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
За змістом статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зміст наведеної норми процесуального закону покладає й на позивача (незалежно від категорії спору) обов'язок підтвердити обґрунтованість заявлених ним вимог. Відсутність спростування підстав позову відповідачем не має наслідком безумовне задоволення позову, який не підтверджений доказами.
Ухваливши рішення про витребування у відповідача деревообробні верстати та технічну документацію на них, суди попередніх інстанцій не вказали доказів, на підставі яких ними встановлено право власності позивача ОСОБА_1 на спірне майно, враховуючи, що в матеріалах справи наявна довідка ПФ «Поліс» № 15 від 11 березня 2016 року, видана відповідачу ОСОБА_3, про те, що саме він за період з 2005 року придбав деревообробні верстати.
При цьому покази свідків у справах щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, не можуть підтверджувати право власності позивача на це майно.
Разом з тим, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проте, всупереч наведеним вимогам процесуального права рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях, зокрема, що позивач, перебуваючи та офіційно отримуючи прибуток у Португальській Республіці, міг на зароблені кошти придбати спірне майно.
При цьому судами не враховано, що не підтверджував обґрунтованість вимог про витребування майна із посиланням на докази й позивач. Підстави позову в цій частині ґрунтуються на припущенні щодо придбання спірного майна за кошти позивача, надані відповідачу їх матір'ю.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що позивач не довів належними засобами доказування підстав позову, а саме, що деревообробні верстати належать позивачеві, чи придбані за його особисті кошти.
Згідно частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що доказів на підтвердження позову не подано, а під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень у справі із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову на підставі статті 412 ЦПК України.
Згідно підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 979 грн, понесений ОСОБА_3 у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції та у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 661 грн 44 коп. необхідно покласти на ОСОБА_1
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 661 грн 44 коп.та за подачу апеляційної скарги - у розмірі 979 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило