Постанова
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 369/12151/16-ц
провадження № 61-10772св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «БМ Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 вересня 2017 року у складі судді Волчка А. Я. та рішення Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Сліпченка О. І.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з індексації заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2008 року він працював в ПАТ «БМ Банк» на різних посадах, а остання посада, яку він обіймав - начальник відділу по роботі з правоохоронними органами Управління внутрішньої безпеки Департаменту безпеки. Наказом від 21 листопада 2016 року № 640-К його було звільнено із займаної посади з 05 грудня 2016 року на підставі статті 38 КЗпП України.
Вважає звільнення незаконним, а наказ протиправним з тих підстав, що заяву про звільнення з роботи за власним бажанням від 21 листопада 2016 року він написав внаслідок здійснення на нього неодноразового психологічного тиску з боку в.о. директора Департаменту безпеки ПАТ «БМ Банк» ОСОБА_5 Внаслідок такого психологічного тиску у нього погіршився стан здоров'я, у зв'язку з чим з 14 по 18 листопада 2016 року він перебував на лікарняному, про що 14 листопада 2016 року письмово повідомив Голову Правління ПАТ «БМ Банк». Зазначає, що 21 листопада 2016 року він написав заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням та відкликання заяви про надання відпустки на 14 календарних днів, які залишив секретарю в приймальні для голови правління ПАТ «БМ Банк». Однак 05 грудня 2016 року у відділі кадрів позивачу повідомили, що наказ про його звільнення з роботи не скасований. Вказує, що оскаржуваний наказ про звільнення видано у день написання ним заяви про звільнення за власним бажанням, що, на його думку, є порушенням вимог статті 38 КЗпП України.
Крім того, при його звільненні 05 грудня 2016 року відповідачем проведено розрахунок не в повному розмірі, оскільки у період з лютого 2008 року по грудень 2016 року при виплаті йому заробітної плати не проводилась передбачена чинним законодавством індексація заробітної плати, розмір якої становить 23 829,44 грн. Крім того, у вказаний період відповідачем проводилась виплата заробітної плати з порушенням строків її виплати.
На підставі вищевикладеного, збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив визнати протиправним та скасувати наказ Голови Правління акціонерного товариства «БМ Банк» від 21 листопада 2016 року № 640-К про звільнення; поновити його на роботі; стягнути з ПАТ «БМ Банк» середній заробіток за час вимушеного прогулу; заборгованість з індексації заробітної плати за період з лютого 2008 року до 05 грудня 2016 року у розмірі 23 829,44 грн; компенсацію втрати частини доходу та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 05 грудня 2016 року по день ухвалення судового рішення).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що в.о. директора Департаменту безпеки ПАТ «БМ Банк» чинив на нього психологічний тиск та примусив подати заяву про розірвання трудового договору. Оскільки не підтверджено факт порушення відповідачем прав ОСОБА_4 щодо звільнення, підстави для його поновлення на роботі відсутні, отже і правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, відсутні.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині.
Позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «БМ Банк» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 06 грудня 2016 року до 02 червня 2017 року у розмірі 14 904,67 грн.
У задоволенні решти позовних відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач правомірно з дотриманням встановленого порядку звільнив ОСОБА_4 за власним бажанням на підставі його заяви відповідно до статті 38 КЗпП України. При цьому, відповідач провів розрахунок суми індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, який ґрунтується на розмірах і строках отриманої позивачем заробітної плати. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд виходив з того, що відповідач при звільненні ОСОБА_4 не виплатив частину заробітної плати у вигляді індексації, що свідчить про порушення ПАТ «БМ Банк» статті 116 КЗпП України щодо виплати ОСОБА_4 всіх сум, що належали йому в день звільнення. Тому, враховуючи розмір спірної суми, на яку позивач мав право та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, приймаючи до уваги істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, суд з урахуванням принципу співмірності визначив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 14 904,67 грн.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги наданий позивачем розрахунок індексації в сумі 23 829,44 грн, який здійснювався аудиторською компанією. Крім того, не врахували, що належну позивачу заробітну плату ПАТ «БМ Банк» не сплачувало протягом кількох років, порушуючи Закони України «Про оплату праці» і «Про індексацію грошових доходів населення», в день звільнення відповідач не виплатив усі належні кошти, а лише після звернення до суду з цим позовом, відповідач нарахував суму індексації у значно меншому розмірі.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому у квітні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ «БМ Банк» зазначає, що відповідно до норм трудового законодавства у цій справі, в якій оспорюється незаконне звільнення, воно як роботодавець довело, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що з 05 лютого 2008 року ОСОБА_4 працював в ПАТ «БМ Банк» на різних посадах, з 01 березня 2013 року його було переведено на посаду начальника відділу по роботі з правоохоронними органами управління внутрішньої безпеки Департаменту безпеки.
Наказом в.о. Голови Правління ПАТ «БМ Банк» від 21 листопада 2016 року № 384-в позивачу надано частину щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 22 листопада 2016 року до 05 грудня 2016 року на підставі його письмової заяви від 21 листопада 2016 року. З цим наказом позивач ознайомився 21 листопада 2016 року, що підтверджується його особистим підписом на вказаному наказі про надання відпустки.
Того ж дня, ОСОБА_4 подав в.о. Голови Правління ПАТ «БМ Банк» письмову заяву від 21 листопада 20106 року, в якій просив звільнити його із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 05 грудня 2016 року.
Наказом в.о. Голови Правління ПАТ «БМ Банк» від 21 листопада 2016 року № 640-к ОСОБА_4 було звільнено з посади начальника відділу по роботі з правоохоронним органами управління внутрішньої безпеки Департаменту безпеки з 05 грудня 2016 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. З цим наказом про звільнення позивач ознайомився 21 листопада 2016 року, про що свідчить його особистий підпис.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Установлено, що позивача звільнено з 05 грудня 2016 року за власним бажанням на підставі його заяви відповідно до статті 38 КЗпП України з дотриманням встановленого законом порядку.
21 листопада 2016 року позивач ОСОБА_4 написав заяву про відкликання своєї заяви про звільнення із займаної посади у зв'язку з відсутністю бажання звільнитись.
Згідно з розрахунковими листками за листопад 2016 року та грудень 2016 року, які позивач отримав під особистий підпис, в день звільнення позивача 05 грудня 2016 року ПАТ «БМ Банк» провів розрахунок.
Однак, 28 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до ПАТ «БМ Банк» із заявою про виплату йому індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходу, який було отримано відповідачем 03 травня 2017 року.
06 червня 2017 року ПАТ «БМ Банк» письмово повідомило ОСОБА_4 про те, що банком здійснено обчислення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів за час перебування позивача у трудових відносинах з банком за період з 05 лютого 2008 року до 05 грудня 2016 року. Сума індексації заробітної плати за цей період склала 5 016 грн, а сума компенсації втрати частини доходу склала 735,81 грн.
02 червня 2017 року сума коштів у загальному розмірі 4 630,25 грн перерахована банком на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_4, що відкритий у ПАТ «БМ Банк», за винятком виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, місцевий суд з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку про те, що оскільки позивача звільнено за власним бажанням на підставі його заяви відповідно до статті 38 КЗпП України з дотриманням встановленого трудовим законодавством процедури вивільнення працівника, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд встановив, що ПАТ «БМ Банк» при звільненні ОСОБА_4 не виплатило частину заробітної плати у вигляді індексації, що свідчить про порушення відповідачем статті 116 КЗпП України щодо виплати ОСОБА_4 всіх сум, що належали йому в день звільнення.
Отже, вирішуючи спір в цій частині позовних вимог, апеляційний суд врахував розмір спірної суми, на яку позивач мав право та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, а також приймаючи до уваги істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, правильно визначив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо наданого ним розрахунку індексації в сумі 23 829,44 грн, який здійснювався аудиторською компанією, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки відповідачем проведений розрахунок суми індексації заробітної плати відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, який ґрунтується на розмірах і строках отриманої позивачем заробітної плати у вказаний вище період. Отже, наданий позивачем розрахунок наведеного не спростовує, а тому обґрунтовано не брався апеляційним судом до уваги.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої, у нескасованій частині, та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 вересня 2017 року, у нескасованій частині, та рішення Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк