Ухвала
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 152/1133/16-ц
провадження № 61-26445 ск18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., ХоптиС. Ф.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_5, на рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 березня 2018 року у складі судді Хитрука В. М. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності за набувальною давністю,
У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності за набувальною давністю, посилаючись на таке.
У серпні 1991 року між позивачем та ОСОБА_6 було досягнуто домовленості, за якою позивач купує належну відповідачу квартиру АДРЕСА_1. На виконання цієї угоди позивач сплатила 2 500 дол. США, однак договір купівлі-продажу не було оформлено у встановленому законом порядку, натомість15 серпня 1991 року сторони уклали договір оренди вказаної квартири строком на п'ять років. З того часу позивач разом із сім'єю вселилася у вищевказану квартиру, де зареєстрована і проживає до цього часу. Відповідач дій по оформленню договору купівлі-продажу не вчиняв, вимог про виселення не заявляв, позивач протягом 25 років добросовісно і відкрито володіє спірною квартирою. Просила на підставі статті 344 ЦК України визнати за нею право власності за набувальною давністю на вказану квартиру, вартість якої становить 209 470,00 грн.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено наявності сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачено положеннями статті 344 ЦК України
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки суди не врахували, щоправо володіння, яке виникло у позивача на підставі договору оренди, закінчилося ще в 1996 році. З 01 січня 2001 року вона добросовісно, безперервно та відкрито володіє спірною квартирою, ніхто вимог щодо повернення спірного нерухомого майна не заявляв, тому має право на визнання за нею права власності на квартиру за набувальною давністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Суди встановили, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_2, у якій з 15 серпня 1991 року проживаєОСОБА_4 на підставі договору оренди, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_6 передав в оренду ОСОБА_4 вищевказану квартиру строком на п'ять років.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 січня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі № 152/34/17 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про виселення із вказаної квартири.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки вона достовірно знала, що спірна квартира належить ОСОБА_6, вона не придбала цю квартиру у встановленому законом порядку і з січня 2017 року триває судовий спір про її виселення з цієї квартири на вимогу ОСОБА_6, а сама по собі відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на неї за правилами статті 344 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про добросовісність заволодінням спірною квартирою, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддівдійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_5, на рішення Барського районного судуВінницької області від 22 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності за набувальною давністю.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
Є.В. Синельников
С.Ф. Хопта