Постанова
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 405/5362/16-ц
провадження № 61-22634св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: СтупакО. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтек Групп»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Групп» ? Ковальова ЮріяВолодимировича на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Гайсюка О. В., Карпенка О. Л.,
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Групп» (далі - ТОВ «Інтек Групп») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 жовтня 2013 року він прийнятий на роботу у ТОВ «Інтек Групп» на посаду слюсаря-електромонтажника. 05 травня 2015 року на підставі наказу ТОВ «Інтек Груп» № 51-ос його звільнено із роботи із 05 травня 2015 року у зв'язку з призовом на військову службу до Збройних сил України відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 07 травня 2015 року він призваний на військову службу відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», затвердженого Верховною Радою України 20 січня 2015 року. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки він призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до вимог частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», частини третьої статті 119 КЗпП України за ним зберігається місце роботи (посади) та середній заробіток.
Враховуючи наведене, позивач просив суд скасувати наказ директора ТОВ «Інтек Групп» від 05 травня 2015 року № 51-ос про звільнення його з роботи, поновити його на роботі із 05 травня 2015 року та стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за період із 05 травня 2015 року по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_4 ґрунтуються на законі, але у задоволенні позову необхідно відмовити у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 березня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано наказ ТОВ «Інтек Групп» від 05 травня 2015 року № 51-ос та поновлено ОСОБА_4 на роботі у ТОВ «Інтек Групп» на посаді слюсаря-електромонтажника із 05 травня 2015 року. Стягнуто із ТОВ «Інтек Групп» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 83 943,60 грн, обрахованого без податків та обов'язкових платежів. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не був ознайомлений із наказом про його звільнення з роботи, у зв'язку із проходженням військової служби не мав змоги його оскаржити у строки передбачені законом, тому строк звернення до суду пропущено ним із поважних причин і він підлягає поновленню. Позивач звільнений із роботи незаконно, оскільки він призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до вимог частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за ним зберігається місце роботи (посади) та середній заробіток.
У січні 2017 року представник ТОВ «Інтек Групп» - Ковальов Ю. В. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив позивачу строк на звернення до суду, оскільки перебування останнього у складі Збройних Сил України не є підставою для поновлення такого строку і не підтверджує того, що позивач не міг звернутися до суду. Оскільки позивач призваний на строкову військову службу, то за ним не зберігається місце роботи та не компенсується середня заробітна плата, тому що положення частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», якими передбачені зазначені гарантії, не поширюються на працівників, призваних на строкову військову службу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
У вересні 2017 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу ТОВ «Інтек Групп», уяких заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Інтек Групп» не підлягає задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що на підставі наказу від 15 жовтня 2013 року № 32-ос ОСОБА_4 прийнятий на роботу у ТОВ «Інтек Групп» на посаду слюсаря-електромонтажника.
Згідно з наказом від 05 травня 2015 року № 51-ос ОСОБА_4 звільнений із ТОВ «Інтек Групп» з посади слюсаря-електромонтажника у зв'язку з призовом на військову службу до Збройних сил України відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_4 проходив строкову військову службу та звільнений (демобілізований) у запас 03 листопада 2016 року на підставі Указу Президента України від 29 березня 2016 року № 122/2016.
Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, не більше ніж на один рік.
За змістом частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Наведені зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-19, що набрав чинності 08 лютого 2015 року.
Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу», що набрав чинності 11 червня 2015 року.
Вказаним законом пункт третій частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції, за якою підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП України слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», а слова «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року» - словами «до дня фактичної демобілізації».
Таким чином, за працівником, призваним на строкову військову службу після 08 лютого 2015 року (дня набрання чинності Законом України від 15 січня 2015 року № 116-19), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Отже, звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням положень пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанцій правильно застосував наведені положення статей 36, 119 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у результаті чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не поширюються на позивача є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником положень законодавства.
Доводи заявника про безпідставне поновлення позивачу строку на звернення до суду є неправильними з огляду на таке.
Відповідно до статті 33 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача - ОСОБА_7 ознайомився із наказом про звільнення позивача 08 червня 2016 року, а до суду із позовом ОСОБА_4 звернувся 14 липня 2016 року.
Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Оцінку причин як поважних робить суд. Тому сам по собі пропуск строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, який допустив працівник або власник, не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви.
Поновлюючи позивачу строк на звернення до суду, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не був вчасно ознайомлений із наказом про звільнення, перебував на військовій службі, був обмежений у свободі пересування, а тому не мав можливості звернутися до суду із позовом у встановлені строки.
Висновки суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Групп», подану його представником Ковальовим ЮріємВолодимировичем, залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
С. О. Погрібний
Г. І. Усик