Постанова
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 340/41/17
провадження № 61-20517св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - відділ освіти Верховинської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року у складі судді Бучинського А. Б. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Проскурніцького П. І., Васильковського В. М., Ясеновенко Л. В.,
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 31 серпня 2009 року працювала на посаді вчителя географії Ільцівської загальноосвітньої школи (далі - ЗОШ) І-ІІІ ступенів, а з 04 жовтня 2010 року наказом відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації від 29 вересня 2010 року № 325-к призначена на посаду директора цієї шкоди. Наказом відповідача від 25 лютого 2014 року № 57-к її звільнено із займаної посади. Зазначений наказ нею оспорювався в суді та рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року, її поновлено на роботі на посаді директора Ільцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів та на посаді вчителя географії з 25 лютого 2014 року.
У подальшому її поновлено на роботі, однак наказом відповідача від 05 жовтня 2015 року № 449-к знову незаконно звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням терміну дії контракту.
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2016 року, визнано незаконним наказ відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації від 05 жовтня 2015 року № 449-к та поновлено ОСОБА_4 на посаді директора школи.
Однак, до цього часу рішення суду в частині її поновлення на роботі на посаді директора не виконано, а тому вона, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року в сумі 32 083,85 грн.
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що протягом спірного періоду позивач працювала на посаді вчителя Верховинської заочної шкоди та отримала дохід на загальну суму 33 247,59 грн, що перевищує розмір нарахованого середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду, а збільшення позовних вимог не допускається на стадії апеляційного провадження.
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що відповідачами у встановленому законом порядку не доведений розмір нарахованого позивачу середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 18 911,26 грн, а розрахунок розміру середнього заробітку виконаний судами з порушенням встановленого порядку і доказами не підтверджений. Вважає, що здійснений відповідними компетентними спеціалістами розрахунок загальної суми середнього заробітку, що належить до виплати позивачу - 47 375,75 грн є правильним, а тому суди повинні стягнути різницю між отриманими доходами та нарахованою сумою середнього заробітку, а саме 24 149,32 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4, скасовано рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2014 року, залишено в силі рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2014 року, яким задоволено позов ОСОБА_4 Поновлено ОСОБА_4 на попередній роботі на посаді директора Ільцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів та на посаді вчителя географії з 25 лютого 2014 року.
Наказом від 02 жовтня 2015 року №447-к ОСОБА_4 поновлено на посаді директора Ільцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, а вже наказом від 05 жовтня 2015 №449-к її звільнено із займаної посади директора у зв'язку із закінченням терміну дії контракту.
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково, визнано недійсним наказ відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації від 05 жовтня 2015 року №449-к, поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді директора Ільцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів з 06 жовтня 2015 року.
Рішення суду, що набрало законної сили 04 травня 2016 року про поновлення на роботі відділом освіти Верховинської районної державної судової адміністрації не виконане, наказу про це відповідачем не видано.
Згідно із частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За змістом статті 236 КЗпП України в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Станом на 01 липня 2016 року посадовий оклад на займаній посаді позивачем перед звільненням становив 3 362,00 грн, а з 01 грудня 2016 року посадовий оклад зріс до 3 788,00 грн.
Враховуючи наведене, з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів, за період з 01 липня по 30 листопада 2016 року включно середньоденний заробіток позивача повинен збільшуватися на коефіцієнт 1,06, а за період з 01 по 31 грудня 2016 року - на коефіцієнт 1,13. Отже, за період з 01 липня по 30 листопада 2016 року включно, середньоденний заробіток ОСОБА_4 збільшений на коефіцієнт підвищення посадового окладу та становить 252,92 грн, а за період з 01 по 31 грудня 2016 року включно -269,62 грн.
Оскільки за період з 01 липня по 30 листопада 2016 року мало місце 107 робочих днів, а за період з 01 по 31 грудня 2016 року - 22 робочих дні, тому розмір середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача за період із 01 липня по 30 листопада 2016 року включно становить 27 062,44 грн, а за період із 01 по 31 грудня 2016 року включно становить 5931,64 грн, а всього в сумі 32 994,08 грн.
Разом з тим, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток за період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
На момент прийняття рішення про поновлення позивача на роботі на посаді директора та вчителя географії Ільцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, ОСОБА_4 працювала у іншій Верховинській заочній школі на посаді вчителя. Обидві сторони визнали, що на даний час і протягом спірного періоду з 01 липня по 31 грудня 2016 року позивач продовжує працювати на вказаній посаді у Верховинській заочній школі.
За період із 01 липня по 31 грудня 2016 року включно, позивач працюючи на посаді вчителя Верховинської заочної школи, отримала дохід на загальну суму 33 247,59 грн.
Враховуючи те, що позивачем протягом спірного періоду отримано заробітну плату в розмірі 33 247,59 грн, що перевищує розмір нарахованого середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі 32 994,08 грн, то суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 01 липня по 31 грудня 2016 року включно.
Доводи касаційної скарги про те, що розрахунок розміру середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 липня по 31 грудня 2016 року виконаний судами з порушенням встановленого порядку, а апеляційним судом безпідставно не прийнято до уваги довідку-розрахунок, проведений ТОВ «Юрек-Аудит» від червня 2017 року, не заслуговують на увагу, оскільки судами середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі визначений відповідно до норм чинного законодавства, а довідка-розрахунок не прийнята до уваги апеляційним судом, оскільки виготовлена після ухвалення рішення суду першої інстанції.
Інші доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
С. О. Погрібний Г. І. Усик