Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 577/203/17-ц
провадження № 61-30215св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),
суддів: Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртелеком»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2017 року у складі судді Кравченка В. О. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І.,
Хвостика С. Г.,
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком»), у якому просив поновити його на роботі у ПАТ «Укртелеком», Центр обслуговування абонентів №5 м. Конотоп, на посаді спеціаліста з продажів та обслуговування, а також стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 2009 року він перебуває у трудових відносинах з ПАТ «Укртелеком») - працював на вказаній посаді спеціаліста з продажів та обслуговування Центру обслуговування абонентів №5
в м. Конотоп. 22 червня 2016 року був призваний на військову службу за контрактом на час дії особливого періоду та, згідно припису ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час проходження служби позивач довідався, що наказом виконуючого обов'язки директора Центру обслуговування №5 Сумської філії ПАТ «Укртелеком» Борисенка О. Б.
від 26 липня 2016 року його звільнено з роботи за пунктом третім статті 36 КЗпП України. ОСОБА_1 вважає, що його звільнення відбулось з порушенням гарантій визначених статтею 119 КЗпП України.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області
від 28 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що визначені у статті 119 КЗпП України гарантії не могли застосовуватись до позивача, так як станом на момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби в Збройних Силах України - 29 червня 2016 року, а також винесення наказу про його звільнення з роботи, особливий період не діяв.
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач був звільнений з роботи 26 липня 2016 року, а часткова мобілізація відповідно до мобілізаційного плану закінчилась 22 серпня 2015 року. Укладення військового контракту особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період, не передбачає збереження гарантій, визначених у статті 119 КЗпП України.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом порушені норми частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки не враховано, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
Заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Укртелеком» обґрунтовує тим, що суд вірно встановив, що дія особливого періоду, під час якого зберігаються гарантії визначені у статті 119 КЗпП України, обмежуються строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.
Особливістю проходження військової служби в період мобілізації а отже й в період дії особливого періодує те, що усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, за загальним правилом звільненню в запас не підлягають, за винятком випадків, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оскільки, на момент укладення контракту з позивачем, мобілізація не проводилася, так як закінчилася 17 серпня 2015 року, особливий стан не був запроваджений, як не був оголошений і воєнний стан. Тому укладання військового контракту особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період, не передбачає збереження гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховному Суду.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд установив, що з 18 березня 2009 року ОСОБА_1 працював у
ПАТ «Укртелеком», Центр обслуговування абонентів №5 м. Конотоп на посаді спеціаліста з продажів та обслуговування.
29 червня 2016 року ОСОБА_1 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.
У пункті 3 наведеного контракту встановлено, що даний контракт є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду до оголошення рішення про демобілізацію.
Наказом від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено за пунктом 3 статті 36 КЗпП України у зв'язку із призивом або вступом на військову службу.
Як на підставу позову, ОСОБА_1 посилається на порушення роботодавцем гарантій працівника, визначених статтею 119 КЗпП України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Із змісту вказаної норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Судами встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, строком на три роки.
Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.
Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Суд першої інстанції та апеляційний суд вказаного не врахували.
Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У силу вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 червня
2017 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська
С. П. Штелик