Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 640/4322/16-ц
провадження № 61-30885св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),
суддів: Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представники відповідача ОСОБА_4: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду
м. Харкова від 19 січня 2017 року у складі судді Бородіної Н. М. та рішення апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, у якому просив стягнути з останніх у солідарному порядку проценти за користування позикою, 3% річних та неустойки за договором позики від 28 січня 2011 року на загальну суму, що еквівалентна 444 324 доларів США, яка виникла за період з 26 грудня
2013 року по 03 лютого 2016 року.
Позовна заява мотивована тим, що за умовами нотаріально посвідченого договору позики від 28 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, остання отримала в борг грошові кошти в сумі
19 500 доларів США, які зобов'язалася повернути частинами (з розстрочкою) не пізніше 28 січня 2016 року. Виконання умов позики забезпечене договором поруки, укладеним того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, відповідно до умов якого останній поручився за повернення ОСОБА_4 позичених коштів.Неналежне виконання позичальником умов договору позики призвело до утворення заборгованості. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова
від 27 серпня 2014 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 34 461,38 доларів США, що станом на 27 серпня 2014 року, еквівалентно 478 702,13 грн. Рішення звернуто до примусового виконання.
Посилаючись на невиконання боржниками зобов'язань за виконавчим провадженням щодо виконання судового рішення по сплаті суми заборгованості за договором позики, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами, три проценти річних та неустойку за договором позики від 28 січня 2011 року за період з 26 грудня 2013 року по 02 лютого 2016 року в сумі 12 215 310,97 грн та 6 890 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки боржник ОСОБА_4 не виконала рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики, то з неї підлягають стягненню: проценти за користування позикою; 3% річних та неустойка за договором позики
від 28 січня 2011 року за період з 26 грудня 2013 року по 03 лютого
2016 року. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки
з 08 березня 2015 року порука ОСОБА_5 припинена, тому вимоги до нього не підлягають задоволенню.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено. Зменшено розмір коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 з 12 215 310,97 грн до 709 541 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд прийшов до вірного висновку про стягнення з позичальника ОСОБА_4 на користь позивача штрафних санкцій, а саме, процентів, трьох відсотків річних та неустойки. Апеляційний суд погодився з визначеною місцевим судом датою початку стягнення 3% річних та процентів.
Проте, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що судом першої інстанції необґрунтовано сума пені нарахована та стягнута в доларах США. Крім того, встановивши, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, апеляційний суд вважав можливим зменшити суму пені
до 491 967,00 грн.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи відбувся за відсутності ОСОБА_8 Суд не дослідив в повному обсязі всі обставини, що мають істотне значення для справи. Крім того, справа не підсудна Київському районному суду м. Харкова, оскільки місцем реєстрації ОСОБА_9 є Дзержинський район м. Харкова.
Касаційна скарга також містить посилання на те, що метою укладення договору поруки з ОСОБА_10 було незаконне заволодіння коштів ОСОБА_8 Заявник указує на фіктивність та нікчемність договору поруки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції, зупинено виконання рішення оскаржуваних рішень до закінчення касаційного розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховному Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Суд установив, що 28 січня 2011 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого остання отримала в борг грошові кошти в сумі
19 500 доларів США, які зобов'язалася повернути частинами не пізніше
28 січня 2016 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_4 умов позики 28 січня
2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Суд установив, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2014 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики від 28 січня 2011 року у розмірі
34 461,38 доларів США, що еквівалентно 478 702,13 грн, із яких:
18 900 доларів США заборгованість за кредитом; 3 486,25 доларів США проценти за користування кредитом, три відсотки річних у сумі 882 доларів США, а також пеню 11 193,13 доларів США.
Тобто кредитор скористався своїм право на зміну умов основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Вирішуючи спір, суд не з'ясував, чи досягли сторони договору домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Апеляційний суд указав, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не у повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився.
У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню.
Після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року скасувати.
Праву передати на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська
С. П. Штелик