Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 459/158/16-ц
провадження № 61-31735св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники позивача: СафірФедір Олегович, Кудрик Тетяна Петрівна, Жарський Ігор Романович,
відповідач - ОСОБА_4,
представник відповідача - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області у складі судді Рудакова Д. І. від 13 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П. від 21 серпня 2017 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № CGZ0GK00290358, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 33 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 07 червня 2021 року, зі сплатою відсотків та комісії, передбачених умовами договору.
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 554, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 18 грудня 2015 року виникла заборгованість у сумі 123 151,40 дол. США, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 12 430,50 дол. США; заборгованості за відсотками, нарахованих на залишок простроченої заборгованості за кредитом - 34 417,52 доларів США; простроченої заборгованості з комісії за користування кредитом - 5 335,80 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 70 967,558 дол. США.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13 січня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2006 року № CGZ0GK00290358 у сумі 123 151,40 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 2 891 594,87 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав установленим та доведеним факт існування заборгованості ОСОБА_4 перед банком у розмірі, зазначеному у позовній заяві.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 січня 2017 року змінено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2006 року № CGZ0GK00290358 у сумі 52 183,82 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 330 165,57 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 12 430,50 дол. США; заборгованості за відсотками, нарахованих на залишок простроченої заборгованості за кредитом - 34 417,52 доларів США; заборгованості з комісії за користування кредитом - 5 335,80 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 511 338,32 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вирахував розмір пені з 06 січня 2015 року, виходячи зі строку позовної давності в один рік, про застосування якої просила відповідач. В іншій частині вирішення позову, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості, який є неналежним доказом такої заборгованості, а питання про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи для з'ясування дійсного розміру розрахунків між сторонами за кредитним договором суд не обговорив. Крім того, суди не звернули уваги на те, що відповідач одночасно є і позичальником і іпотекодавцем, а тому одночасне звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 березня 2013 року та стягнення заборгованості призведе до подвійного стягнення з відповідача заборгованості за одним і тим самим кредитним договором. Вимога про стягнення суми борги непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, але іпотечна квартира, на яку рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 березня 2013 року звернуто стягнення, позивачем не була реалізована, а тому звернення банку з позовом про стягнення кредитної заборгованості є необґрунтованим. Крім того, суди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо пропуску позовної давності, оскільки останній платіж за кредитним договором було здійснено 13 лютого 2009 року, а з позовом банк звернувся лише у 2016 році. Також установивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу.
У листопаді 2017 року до касаційного суду надійшли заперечення АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, позивач просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначив, що іпотечна квартира не може бути реалізована, оскільки боржник не передає усі необхідні правовстановлюючі документи на неї.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
21 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_4 до касаційної скарги, у яких заявник зазначила, що банк, звернувшись у 2009 році та 2012 році з позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки, змінив строк виконання основного зобов'язання. Тому кредитор має право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, а не нарахування і отримання процентів за кредитом.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд установив, що 07 червня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № CGZ0GK00290358, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 33 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 07 червня 2021 року, зі сплатою відсотків та комісії, передбачених умовами договору.
Із метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, того ж дня між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № CG641E/1, згідно умов якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,5 кв. м.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 18 грудня 2015 року виникла заборгованість у сумі 123 151,40 дол. США, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 12 430,50 дол. США; заборгованості за відсотками, нарахованих на залишок простроченої заборгованості за кредитом - 34 417,52 доларів США; простроченої заборгованості з комісії за користування кредитом - 5 335,80 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 70 967,558 дол. США.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Із матеріалів справи вбачається, що за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк у листопаді 2009 року та квітні 2012 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовами до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким був забезпечений указаний кредитний договір.
Заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2009 року у справі № 2-1996/09 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 07 червня 2006 року № CGZ0GK00290358 станом на 12 листопада 2009 року у розмірі 36 883,62 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 294 700,12 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,5 кв. м, яка на праві власності належить ОСОБА_4
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 березня 2013 року у справі № 1327/1900/2012, зміненим рішенням апеляційного суду Львівської області від 05 серпня 2013 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 07 червня 2006 року № CGZ0GK00290358 станом на 11 січня 2012 року у розмірі 59 769,11 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 476 957,50 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,5 кв. м, яка на праві власності належить ОСОБА_4
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За наявності у справі двох рішень про звернення стягнення на один і той самий предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості, розрахованої за різні періоди, суд не з'ясував, чи використав банк право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені та комісії за користування кредитом, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яким був забезпечений указаний кредитний договір, якщо так, то коли саме.
Від з'ясування зазначених обставин залежить правильність вирішення спору по суті, зокрема, встановлення чи змінилися умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, якщо так, то коли саме та за який період банк вправі вимагати стягнення кредитної заборгованості.
Разом з тим, місцевий суд і суд апеляційної інстанції не з'ясували розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірили періоду за який вона нарахована, а також не встановили періоду нарахованих ОСОБА_4 процентів за користування кредитними коштами.
Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди не навели будь-яких висновків щодо доводів відповідача про пропуск позовної давності, оскільки останній платіж за кредитним договором було здійснено 13 лютого 2009 року, а з позовом банк звернувся лише у 2016 році.
28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зробила правовий висновок про те, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесеннячергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому відповідно до статті 411 ЦПК України рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій усунулися від виконання своїх обов'язків, що стало причиною передчасного та необґрунтованого їх висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 кредитної заборгованості у заявленому банком розмірі за наведених вище підстав.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило