Постанова
Іменем України
07листопада 2018 року
м. Київ
справа № 309/3276/17
провадження № 61-15879 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Стрільчука В. А.
Суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року у складі судді Лук'янової О. В. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Готри Т. Ю., Джуги С. Д.,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 24 жовтня 2014 року між ним і відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу садового будинку, який розташований за адресою урочище «Вагов», с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області. Позивач свої зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу щодо оплати вартості будинку у розмірі
1 303 537,68 грн виконав та сплатив 1 382 008,90 грн (з урахуванням курсової різниці), проте відповідач ухиляється від укладення основного договору купівлі-продажу, що унеможливлює використання позивачем будинку, який є предметом договору купівлі-продажу.
Оскільки порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути завдаток у повному обсязі та додатково сплатити суму у розмірі завдатку. Посилаючись на наведене, просив стягнути з відповідача
2 764 017, 80 грн.
На забезпечення позову ОСОБА_1 подав заяву, у якій просив накласти арешт на майно ОСОБА_2, а саме: садовий будинок загальною площею 86,4 кв.м, житловою площею 23.5 кв.м; земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані за адресою: урочище «Вагов»,
с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області, а також на інше належне йому нерухоме майно, та заборонити його відчуження. Крім того, просив накласти арешт на грошові кошти відповідача, які знаходяться на розрахункових рахунках у будь-яких банківських і фінансових установах, - в межах заявлених позовних вимог.
На обгрунтування заяви про забезпечення позову зазначав, що ОСОБА_2 ухиляється від укладання основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а тому може відчужити належне йому майно, що утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, у зв'язку із чим існує обгрунтована підстава для вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалою Хустського районного суду від 14 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на належне ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: на садовий будинок загальною площею 86,4 кв.м, житловою площею 23.5 кв.м; земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані за адресою: урочище «Вагов», с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області, а також на інше належне йому нерухоме майно, заборонивши його відчуження, а також накладено арешт на його грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках у будь-яких банківських і фінансових установах, - у межах заявлених позовних вимог 2 764 017,80 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вжиття заходів забезпечення позову у спосіб накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно та грошові кошти є необхідним, оскільки їх невжиття утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Хустського районного суду від 14 лютого 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є законним та обгрунтованим. Застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову в повній мірі відповідає характеру спірних правовідносин та нормам процесуального закону.
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій заявник просив скасувати ухвалу Хустського районного суду від
14 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 25 червня 2018 року, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема накладення арешту на все належне йому нерухоме майно та грошові кошти не відповідає принципу співмірності, оскільки лише вартість належного йому садового будинку перевищує розмір заявлених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не надав ніякої оцінки поданому ним висновку щодо вартості майна, на яке було накладено арешт, а відтак неповно з'ясував обставини, що мають істотне значення при вирішенні питання щодо забезпечення позову, не обгрунтував необхідність накладення арешту на все належне йому майно.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваних рішень, в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною третьою статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.
При оцінці зазначеної співмірності, слід враховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду про стягнення з ОСОБА_2 2 764 017,80 грн, частина з яких у розмірі 1 303 537,68 грн були сплачені відповідачеві за попереднім договором купівлі-продажу садового будинку, розташованого в урочищі «Вагов», с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області,укладеним між сторонами 24 жовтня 2014 року, а інша частина, на думку позивача, підлягає стягненню на підставі частини першої статті 571 ЦК України, відповідно до якої якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості.
З метою забезпечення позову позивач просив накласти арешт на належне відповідачу нерухоме майно, а саме: на садовий будинок, земельну ділянку, які розташовані за адресою: урочище «Вагов», с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області, та на інше належне йому нерухоме майно, заборонивши його відчуження, накласти арешт на належні відповідачу грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках у будь-яких банківських і фінансових установах, у межах заявлених позовних вимог на суму 2 764 017,80 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 260 ЦПК України у мотивувальній частині ухвали суд повинен зазначити мотиви, з яких дійшов висновків, і закон, яким керувався, постановляючи ухвалу.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали обмежився зазначенням закону, який регулює вирішення заяви про забезпечення позову, і не навів мотивів підставності доводів заявника про необхідність вжиття заходів забезпечення позову в зазначених ним межах та спосіб, не перевірив співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами та доцільність накладення арешту одночасно на все належне відповідачеві нерухоме майно і грошові кошти, не урахував, що органи та особи, на які покладено обов'язок примусового виконання ухвал про забезпечення позову, не уповноважені визначати вартість майна, на яке накладається арешт, або накладати арешт на майно боржника вибірково, в межах ціни позову.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку відповідних порушень не усунув, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом першої інстанції принципу співмірності застосованих судом заходів забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, не надав належної оцінки наданому представником відповідача звіту про оцінку садового будинку, що розташований за адресою: урочище «Вагов»,
с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області, та не вирішив питання про його долучення до матеріалів справи, хоча згідно з журналом судового засідання від 23 травня 2018 року суд оголосив про надходження відповідного клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
Таким чином, суд апеляційної інстанції у порушення вимог цивільно-процесуального кодексу України не забезпечив повного та всебічного розгляду заяви про забезпечення позову, не дослідив та не встановив усі обставини, які є необхідними для правильного її вирішення.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанцій в порушення норм процесуального права не встановив обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 25 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
О.В. Ступак
Г.І. Усик