21 листопада 2018 року м. Рівне №460/2668/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник не з'явився,
відповідача: представник Босик Тетяна Анатоліївна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_2 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2018 №0102659-5202-1714.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що об'єктом оподаткування згідно податкового повідомлення-рішення від 11.06.2018 №0102659-5202-1714 є нежитлова нерухомістю будівель промисловості "Виробничого ЦЕХУ №5" за адресою вул. Белгородська 27Д, м. Сарни, Сарненський район, Рівненська область, 34500. Вказує про те, що належне йому нежитлове приміщення, а саме "Виробничий ЦЕХ №5" не є об'єктом оподаткування в розумінні імперативних норм п."є" пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватися. Разом з тим, вказує на те, що позиція відповідача стосовного того, що норма пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльністю є хибною. Враховуючи викладене просив суд позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 24.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачем - Головним управлінням ДФС у Рівненській області, у встановленні судом строки, подано відзив на позовну заяву з додатками (а.с.62-67). В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що об'єкти нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, в тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначенні п. "є" пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України як об'єкти нерухомості, що не є об'єктом оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки. Крім того, вказує на те, що позивач помилково дійшов висновку ототожнюючи будівлі, що належать фізичній особі-підприємцю, який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до п. "є" пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об'єкту промисловості. Разом з тим, відповідач зазначає про те, що позивач використовує власні будівлі та склади у своїй господарській діяльності, а не як підприємство, яке займається виготовленням чи виробництвом будь-якої промислової продукції. Тому, на підставі вимог пп.266.7.2. п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, ОСОБА_2 було сформоване податкове повідомлення-рішення від 11.06.2018 №0102659-5202-1714 про визначення податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно за 2017 рік в сумі 54 833, 60 грн. Враховуючи зазначене, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судове засідання призначене на 21.11.2018 позивач не прибув, про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, причини не прибуття не повідомив.
Судом не визнавалася обов'язковою участь позивача у судовому засіданні, а тому суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності позивача.
В судовому засіданні 21.11.2018 представник відповідача надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов. Просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судовому засіданні 21.11.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши вступне слово представника відповідача, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, є фізичною особою-підприємцем, видами його діяльностіє виготовлення виробів із бетону для будівництва, виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу, технічне обслуговування те ремонт автотранспортних засобів, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля з лотків на ринках іншими товарами, вантажний автомобільний транспорт, надання послуг перевезення речей (переїзду), будівництво житлових і нежитлових будівель, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця номер запису про державну реєстрацію № 26040000000001479 від 14.02.2005 НОМЕР_2 (а.с.12,70-72).
10.07.2013 між Відкритим акціонерним товариством "Сарненський завод "Металіст" та ОСОБА_2 укладено договорів купівлі-продажу про передачу майна у власність. За даним договором відчужується частка у праві спільної часткової власності у розмірі 626/1000 (шістсот двадцять шість тисячних) виробничого цеху №5, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-16).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 є власником 626/1000 частки будівлі виробничого цеху № 5, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-18).
Згідно Договору про поділ будівлі виробничого цеха в натурі та припинення спільної часткової власності від 15.08.2014 ОСОБА_2 набув права власності на окремий індивідуально визначений об'єкт нерухомості, до складу якого належать: приміщення першого поверху № 6 - трансформаторна 34,4 кв.м., № 7 - основна 216,1 кв.м., № 8 - основна 66,9 кв.м., № 9 - склад 30,7 кв.м., № 10 - склад 15,5 кв.м., № 11 - склад 16,5 кв.м., № 12 - компресорна 55,4 кв.м., № 13 - кладова 7,0 кв.м., № 14 - коридор 4,9 кв.м., № 15 - цех 2700,5 кв.м., приміщення другого поверху: № 26 - вентиляційна 166,4 кв.м., № 27 - вентиляційна 68,6 кв.м., № 28:- вентиляційна 12,9 кв.м., № 29 - вентиляційна 31,3 кв.м. 3агальна площа зазначених приміщень становить 3427,1 кв.м. частки будівлі виробничого цеху № 5, що складає 626/1000 частки будівлі, вартістю 1003396 (один мільйон три тисячі триста дев'яносто шість грн.), які можливо виділити в окремий об'єкт нерухомого майна (а.с. 19-22).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 30.09.2014 ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3427,1 кв.м. (а.с. 27-31).
Вказану обставину також підтверджено Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.09.2014 та копією технічного паспорта на дану будівлю (а.с. 23-25, 32-34).
11.06.2018 Головне управління ДФС у Рівненській області згідно пп. 54.3.3 пу. 54.3 ст. 54 та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, прийняло податкове повідомлення-рішення №0102659-5202-1714, згідно з якими визначено позивачу грошове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" на загальну суму 54833,60 грн., за 2017 рік (а.с.13).
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку за результатами якого Рішенням ДФС України № 12549/Б/99-99-11-02-0114 від 21.08.2011 скарга позивача залишена без задоволення, а спірне рішення без змін (а.с.39-40).
Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі-ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ч. 1 ст.1 ПК України).
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, яким було викладено у новій редакції ст. 266 ПК України "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
Відповідно до пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.1 ст. 266 ПК України).
Згідно з пп.266.3.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до пп.266.6.1 п.266.1 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Тобто, з набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Абзац "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою - підприємцем та використовує належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення у своїй господарській діяльності при виробництві будівельних матеріалів (а.с. 70-72, 73-82).
Разом з тим, відповідно до пп.14.1.129-1 п. 14.1 ст.14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі промислові та склади (абз. "ґ").
Згідно п. 5.3 ст.5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Суд звертає увагу на те, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями ст. 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Отже, виходячи з вказаного, застосування абз. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
В межах спірних відносин у позивача наявна лише одна з обов'язкових умов - виробниче приміщення, а тому об'єкт нерухомості (цех), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію абз. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ста. 266 ПК України. Даним пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі №806/2461/17, яка в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом при розгляді даної справи.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, враховуючи зміст ст. 2 КАС України, дійшов висновку про доведеність відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, законності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а відтак позов до задоволення не підлягає.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2 34540) до Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217, вул. Відінська, 12, м. Рівне, Рівненської області, 33023) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0102659-5202-1714 від 11.06.2018 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26 листопада 2018 року.
Суддя Зозуля Д.П.