27 листопада 2018 р. Справа № 1840/3630/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Гелети С.М., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру), в якому просить: визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру, викладену в листі від 14.08.2018 № І--9136-3884/21-18, у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Великописарівського району; зобов'язати ГУ Держгеокадастру надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Великописарівського району. Також просила встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Не зважаючи на те, що до заяви були додані усі необхідні документи, визначені законом, листом від 14.08.2018 відповідач відмовив у наданні дозволу, посилаючись на те, що землі, за рахунок яких планується відведення земельної ділянки знаходиться у приватній власності громадян. Також позивач зазначила, що в червні 2018 вона вже зверталась до відповідача із аналогічною заявою в інтересах сина, однак листом від 20.07.2018 ГУ Держгеокадастру також відмовило в її задоволенні. Позивач не погоджується із такими діями відповідача у зв'язку із чим звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
16.10.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні. Обґрунтовуючи правомірність відмови у наданні дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою, відповідач посилається на необхідність отримання погодження Дмитрівської сільської ради Великописарівського району на виділення такої земельної ділянки на етапі її відведення. Обов'язкову наявність такого погодження відповідач обґрунтовує рішенням колегії Держземагентства від 14.10.2014 № 2/1, відповідно до якого начальники головних управлінь мають забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення. Також відповідач заперечує проти позовних вимог у формі зобов'язання ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є виключними повноваженнями ГУ Держгеокадастру і суд не може втручатись у здійснення державним органом своїх дискреційних повноважень.
23.10.2018 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначила, що підстави для відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою, зазначені в листі від 14.08.2018, не відповідають тим підставам, які зазначені відповідачем у відзиві. Так, листом від 14.08.2018 позивачу відмовлено у наданні дозволу з огляду на те, що бажана земельна ділянка знаходиться у приватній власності, а не з підстав відсутності погодження органу місцевого самоврядування.
Разом із відповіддю на відзив, ОСОБА_1 подано клопотання про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Клопотання обґрунтовано тим, що ГУ Держгеокадастру на вимогу суду, викладену в ухвалі від 27.09.2018, не подало жодного витребуваного судом документу.
Ухвалою від 27.09.2018 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, доводи, наведені сторонами у заявах по суті справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд частково задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою, у якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Дмитрівської сільської ради Великописарівського району Сумської області.
У відповідь на заяву, на ім'я ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру листом від 20.07.2018 № І--8106-3544/21-18 відмовило у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що заявник є неповнолітньою особою, а тому на вчинення правочину щодо нерухомого майна потрібна письмова, нотаріально посвідчена, згода батьків та дозвіл органу опіки і піклування (а.с. 15).
В подальшому, ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 повторно звернулась до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із клопотанням від 12.07.2018 (зареєстроване в ГУ Держгеокадастру 17.07.2018 за № І--9136/0/94-18) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Дмитрівської сільської ради Великописарівського району Сумської області (а.с. 42).
Листом від 14.08.2018 № І-9136-3884/21-18 відповідач повідомив ОСОБА_2 про неможливість задоволення поданого ним клопотання з огляду на те, що земля, за рахунок якої планується відведення земельної ділянки, знаходиться у приватній власності (а.с. 14).
Суд не погоджується із такими висновками ГУ Держгеокадастру, виходячи із наступного.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Як вбачається із листа ГУ Держгеокадастру від 14.08.2018 № І-9136-3884/21-18, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність мотивована тим, що бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у приватній власності.
При цьому відповідачем не подано доказів на підтвердження зазначених у листі від 14.08.2018 обставин, на які він посилається, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. У відзиві проти позову, ГУ Держгеокадастру також не наведено жодних підтверджень зазначених обставин.
Із копії інформаційної довідки відділу у Великописарівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 08.08.2018 № 854/413-18 вбачається, що земельна ділянка, яка планується для надання у власність для ведення особистого селянського господарства накладається на земельні ділянки надані для ведення товарного сільськогосподарського ОСОБА_3 (а.с. 47).
При цьому доказів на підтвердження вказаної інформації відповідачем не подано.
На спростування вказаного ОСОБА_1 подала до суду витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого ОСОБА_3 належить земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с. 64-65). При цьому із доданого до клопотання графічного матеріалу, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_2 знаходиться поза межами орієнтовного місця розташування земельної ділянки, на розроблення проекту землеустрою якої ОСОБА_2 просить надати дозвіл (а.с. 68).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, які бажають отримати безоплатно у власність земельну ділянки із земель державної або комунальної власності подають до відповідного органу клопотання. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Тобто при зверненні до відповідного органу з метою отримання земельної ділянки, заявник у клопотанні зазначає, по-перше орієнтовний розмір такої земельної ділянки, а по-друге бажане, а не конкретно визначене місцезнаходження такої земельної ділянки.
Суд зазначає, що відповідно до п. ґ ч. абз. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" одним із видів документації із землеустрою є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно зі ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, серед іншого, включають викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
Тобто в момент реалізації громадянином права на отримання земельної ділянки у власність, він подає клопотання у якому зазначає орієнтовний розмір такої земельної ділянки та приблизне (бажане) місце її розташування. Конкретні розміри ділянки, її план та межі в натурі мають бути визначені в ході розроблення проекту землеустрою.
Таким чином, накладення бажаного місця розташування земельної ділянки на уже існуючу земельну ділянку, яка перебуває у власності, не є перешкодою для розробки проекту землеустрою, поза межами такого накладення, з урахуванням вільного місця навколо існуючої земельної ділянки.
Посилання ГУ Держгеокадастру на те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є його дискреційними повноваженнями, як на підставу відмови в задоволенні позову, є необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 118 Земельного кодексу України передбачає виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, проте ГУ Держгеокадастру відмовляє позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, які не передбачені вказаною нормою Земельного кодексу.
Зобов'язання ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою в даному випадку не буде втручанням суду в його дискреційні повноваження, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач протиправно надав останньому формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством.
Оскільки процес надання позивачу формальних відмов може тривати безкінечно, то в даному випадку єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Таке зобов'язання повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд зазначає, що відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування.
Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (рішення Європейського суду з прав людини Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року).
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб'єктів владних повноважень узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а та постанові від 18.10.2018 у справі 818/1976/17.
Оскільки відповідачем на звернення ОСОБА_2 не було прийнято відповідного рішення, а підстави ненадання дозволу є такими, що не відповідають нормам Земельного кодексу України, про що зазначено вище, суд вважає, що в даному випадку єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання ГУ Держгеокадастру згідно з заявою ОСОБА_2 від 12.07.2018, зареєстрованої 17.07.2018 за № І-9136/0/94-18, надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Дмитрівської сільської ради Великописарівського району.
Додатково суд вважає за необхідне підкреслити, що факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою ще не є вирішенням питання про передачу земельної ділянки у власність, оскільки цей дозвіл лише засвідчує намір щодо розпорядження земельною ділянкою. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює права на її отримання у власність поза встановленою законодавством процедурою. Позивач та відповідач мають ще вжити певні заходи, які передбачено для остаточного оформлення права власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
ГУ Держгеокадастру, як суб'єкт владних повноважень, не довело правомірності свого рішення щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру судові витрати в розмірі 1409,60 грн.
При цьому суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про застосування до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області заходів процесуального примусу у вигляді накладення штрафу з огляду на наступне.
По-перше відповідач, разом із відзивом на позов, подав належним чином засвідчену копію клопотання позивача від 12.07.2018 з графічними матеріалами, копію інформаційної довідки відділу у Великописарівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з викопіюванням, тобто твердження про неподання жодного документу є необґрунтованим.
По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 144 КАС України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Аналіз статті 149 КАС України, яка надає суду можливість накласти на учасника справи у випадках, установлених законом, штраф, свідчить про те, що притягнення особи до відповідальності у вигляді штрафу є правом суду, а не його обов'язком.
У даному випадку суд не вбачає підстав для задоволення вищевказаного клопотання та застосування до ГУ Держгеокадастру заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, оскільки відповідачем суду надано необхідний обсяг доказів, на основі яких у даній справі може бути прийняте законне та обґрунтоване рішення.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, слід зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Таким чином, вказаною нормою встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання. Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, викладене в листі від 14.08.2018 № І-9136-3884/21-18 про відмову у надані ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Великописарівського району Сумської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати дозвіл ОСОБА_2 згідно заяви від 12.07.2018, зареєстрованої в Головному управлінні Держгеокадастру у Сумській області 17.07.2018 № І-9136/0/94-18 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Великописарівського району Сумської області.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 108, код ЄДРПОУ 39765885) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) суму судового збору в розмірі 1409,60 грн.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 27.11.2018.
Суддя С.М. Гелета