Справа №464/4542/18
22 листопада 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Жовковської Ю.В.,
представника відповідача Заяць Н.М.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_2 звернувся до Сихівського районного суду м.Львова з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:
-визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у період з 02.07.2013 року до 30.05.2018 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у період з 02.07.2013 року до 30.05.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до Закону України «Про компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, він має право на компенсацію втрати частини доходів. Таке право виникло з підстав несвоєчасної виплати пенсії на підставі рішення суду.
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 15.08.2018 року, відповідно до ст.ст.19, 29 КАС України, позовну заяву передано для розгляду (зі стадії щодо вирішення питання про відкриття провадження) до Львівського окружного адміністративного суду.
31.08.2018 року матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання до вчинення дій були надіслані Сихівським районним судом м.Львова до Львівського окружного адміністративного суду і надійшли до суду 11.09.2018 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.
Ухвалою суду від 13.09.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
04.10.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 затверджений Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду. Відповідно до вказаного Порядку, відповідальним за проведення таких витрат є органи Державної казначейської служби України. На виконання вимог Порядку №440 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, в травні 2018 року було виплачено позивачу доплату в сумі 14339,61 грн. Посилаючись на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відповідач вважає, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішення суду, нараховується особою (суб'єктом) яка здійснює виплату. За наведених обставин, відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ГУ ПФ України у Львівській області про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії є безпідставними, оскільки останній не є органом, який відповідальний за проведення таких виплат.
Ухвалою суду від 06.11.2018 року було витребувано: у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - матеріали пенсійної справи ОСОБА_2; у Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області - відомості щодо дати виплати ОСОБА_2 на виконання рішень суду нарахованої доплати за період з 01.05.2011 року по 22.07.2011 року.
Станом на день розгляду справи вимоги ухвали суду від 06.11.2018 року про витребування доказів виконано та подано до суду документи, що витребовувалися.
Позивач у судове засідання не прибув, однак 03.10.2018 року надіслав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, в якому також вказав, що позовні вимоги підтримує, просив суд позов задоволити у повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнала, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, одержувач пенсії по інвалідності у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 09.10.2009 року у справі №2а-524/09/1319 було частково задоволено позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 року у справі №84059/09/9104 рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове; визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_2 державну пенсію, відповідно до ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 03.01.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та з 22.05.2008 року - в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням вже виплачених сум.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.03.2011 року у справі №К/9991/13764/11 виконання рішення суду було зупинене до розгляду касаційної скарги органу Пенсійного фонду. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.04.2013 року касаційна скарга УПФ України в Галицькому районі м.Львова була відхилена, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 року - залишена без змін.
Судом з'ясовано і не заперечується і сторонами, що УПФ України в Галицькому районі м.Львова судове рішення виконано частково, а саме - проведено перерахунок та виплату пенсії позивачу за період з 03.01.2007 року по 31.04.2011 року.
На виконання ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014 року у справі №84059/09/9104, УПФ України в Галицькому районі м.Львова згідно розпорядження від 02.07.2013 року проведено ОСОБА_2 донарахування пенсії в сумі 14339,61 грн. за період з 01.05.2007 року до 22.07.2011 року, з врахуванням виплачених сум.
20.06.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення нарахування та виплат компенсації. В такій заяві позивач вказав, що фактична виплата донарахованої пенсії була проведена лише 30.05.2018 року. У зв'язку із тим, що вказана виплата була проведена несвоєчасно позивач просив провести нарахування та виплату компенсації, у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
У відповідь ГУ ПФ України у Львівській області надіслало ОСОБА_2 відповідь у формі листа від 19.07.2018 року №2965/Ф-94/07.05.-06; 3008/Ф-94/07.05.-06, в якій повідомило, що доплати до пенсії на виконання судових рішень нараховані вчасно та погашені органами Казначейства мають разовий характер, тому підстав для виплати компенсації немає, оскільки на такі правовідносини не поширюється дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Вважаючи відмову ГУ ПФ України у Львівській області необгрунтованою та такою, яка суперечить чинному законодавству, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся з означеним позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд керується наступним.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджений Постановою КМУ від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок), для реалізації згаданого Закону.
Відповідно до статей 1, 2 Закону, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із системного аналізу вказаних правових норм, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 у справі №569/7903/16ц.
Відповідно до положень статті 6 зазначеного Закону компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
У розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а (провадження К/9901/5192/18).
Крім того, пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року №159 кореспондуються з положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», неможливість виплати особі компенсації і втрати частини доходів пов'язується із неотриманням таких доходів із вини громадянина.
З аналізу положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Якщо суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає, у зв'язку з невиконанням рішення суду.
Суд встановив, що на виконання рішення суду апеляційної інстанції від 04.03.2018 року ОСОБА_2 проведений перерахунок та нараховано щомісячну додаткову пенсію, за період часу з 01.05.2011 року по 22.07.2011 року в сумі 14399,61 грн. Такі обставини підтверджуються та листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.06.2018 року та наданим представником відповідача розпорядженням 184806 від 02.07.2013 року.
На виконання ухвали суду про витребування доказів, Головне управління Державної казначейської служби у Львівській області листом від 16.11.2018 року №7872-13-11/13 повідомило, що Державною казначейською службою України при настанні відповідної черги, 30.05.2018 року було забезпечено перерахування коштів ОСОБА_2 в сумі 15184,53 грн., згідно виконавчого листа Сихівського районного суду м.Львова від 31.05.2010 року по справі №2-а-119/07 та у сумі 14339,61 грн., згідно виконавчого листа Сихівського районного суду м.Львова від 15.04.2010 року у справі №2-2-а-524/09.
З наведеного вбачається, що доплата додаткової пенсії за рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 року №84059/09/9104 в сумі 14339,61 грн. ОСОБА_2, яка нарахована на підставі судового рішення, здійснена з порушенням строків такої виплати. За таких обставин, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо нарахування виплати компенсації за втрату частини грошових доходів, пов'язаних з порушенням встановлених строків виплати пенсії з 02.07.2013 року до 30.05.2018 року.
Також суд дійшов висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_2 в частині відмови відповідача щодо нарахування відповідної компенсації, оскільки, як наведено вище, позивачем втрачено частину свого доходу, у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати пенсії, тому у позивача є право на отримання компенсації втрати частини доходу (пенсії) за вищевказаний період.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення від 02 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с.21, п.31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мав законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень, які були здійснені органами Пенсійного фонду України.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України такі стягненню не підлягають, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання до вчинення дій задоволити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у період з 02.07.2013 року до 30.05.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у період з 02.07.2013 року до 30.05.2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27 листопада 2018 року.