10.2.4
Іменем України
27 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1155/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
19 квітня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому позивач просить:
1) визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати з 01 квітня 2017 року пенсії за віком позивачу;
2) зобов'язати відповідача з 01 квітня 2017 року відновити виплату пенсії позивачу шляхом перерахунку на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. Згідно з довідкою від 13.01.2015 № 917003784 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. До 31.03.2017 позивач отримував пенсію за віком із зарахуванням коштів на рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк". З 01.04.2017 відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію, про що останньому стало відомо у грудні 2017 року після дзвінка на "гарячу лінію" ПАТ "Ощадбанк". При цьому, відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії.
З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують її конституційні права.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 20-24).
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу з 01.08.2014. Виплату пенсії позивачу було припинено з 01.04.2017 автоматично на підставі списків Держприкордонслужби тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб. Окреме рішення про припинення виплати пенсії позивачу. З огляду на інформацію CБУ відповідач вважає доведеним той факт, що позивач не проживає на території м. Рубіжне доволі тривалий проміжок часу. Також відповідач зазначив, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі звернення до управління із заявою про поновлення виплати пенсії.
Зокрема, відповідач у відзиві зазначає, що позивачем пропущений строк звернення із позовом до суду.
З посиланням на норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ від 05.11.2014 № 637, від 01.10.2014 № 509, від 08.06.2016 № 365 та норми Конституції України відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від відповідача надійшли доповнення до відзиву (а.с. 53-54), в якому він у задоволенні позовних вимог просить відмовити з огляду на те, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в управлінні та будуть виплачені на умовах окремого порядку. На даний час окремий порядок таких виплат не визначено. Крім того, відповідач вважає, що справа № 812/1155/18 не має ознак типовості до зразкової справи № 805/402/18.
Ухвалою від 23.04.2018 відкрито провадження в зазначеній справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визнано поважними причини пропуску строку звернення з позовом; відстрочено позивачу сплату судового збору; задоволено клопотання про витребування доказів (а.с. 1-3).
Ухвалою від 17.05.2018 зупинено провадження у справі № 812/1155/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № Пз/9901/20/18 (№ 805/402/18) (а.с. 45-46).
Ухвалою від 27.11.2018 поновлено провадження у справі № 812/1155/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії (а.с. 66).
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 59). Разом з тим, просив розглянути справу без його участі (а.с. 16).
На адресу суду повернувся конверт з відміткою «через не запит» (а.с. 62-63). Разом з тим, процесуальні документи направлялися позивачу за адресою, яка зазначена у позовній заяві.
Згідно із частиною одинадцятою статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 61), причини не прибуття суду не повідомив. Разом з тим, просив розглянути справу без його участі (а.с. 24).
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» відбулась реорганізація УПФУ в м. Рубіжне Луганської області шляхом злиття з УПФУ в Кремінському районі Луганської області та утворення нового Рубіжанського ОУПФУ Луганської області.
Згідно з інформацією, яка вказана у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 19.11.2018 № НОМЕР_1 УПФУ в Кремінському районі Луганської області припинено як юридична особа 27.04.2017, № запису 13661120008000421 (а.с. 64-65).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 25.10.2018 № НОМЕР_2 Рубіжанське ОУПФУ Луганської області зареєстроване як юридична особа 30.03.2017, № запису 1 390 134 0000 001166 (а.с. 57-58).
Позивач - ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3), є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в наявних в матеріалах справи копіях: паспорта громадянина України (а.с. 9, 9 зв.), картки фізичної особи-платника податків (а.с. 10), довідки від 13.01.2015 № 917003784 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 10 зв.), пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 (а.с. 9 зв.).
27.10.2014 Позивач звернувся до УПФУ в м. Рубіжне Луганської області із заявою про призначення/перерахунок пенсії (а.с. 29 зв.).
Згідно з інформацією, зазначеною в розпорядженні від 19.11.2014 № 30021 Позивача взято на облік та призначено виплату пенсії з 01.08.2014 в сумі 1650,19 грн.(а.с. 26).
27.05.2016 позивач звернувся до управління із заявою про поновлення пенсійних виплат з 01.03.2016 (а.с. 34 зв.).
Розпорядженням від 07.06.2016 № 155080 позивачу призначено виплату пенсії з 01.02.2016 в сумі 1696,69 грн.(а.с. 34).
Як зазначено Відповідачем у відзиві, виплату пенсії позивачу було припинено з квітня 2017 року автоматично на підставі інформації, яка викладена у листі ГУ ПФУ в Луганській області від 27.03.2017 № 3147/02, та наданих 25.02.2017 Держприкордонслужбою списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб (а.с. 20 зв.).
Окреме рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.
З 01.04.2017 нарахування та виплата пенсії позивачу була припинена.
Спірним питанням є правомірність припинення нарахування та виплати пенсії Позивачу з 01 квітня 2017 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.05.2018 адміністративний позов ОСОБА_6 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії у зразковій справі № Пз/9901/20/18 (№ 805/402/18) задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року «Про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії до з'ясування», а також зобов'язано Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишено без задоволення, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі № Пз/9901/20/18 (№ 805/402/18) від 03.05.2018 - без змін.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 805/402/18, суд вважає за необхідне розглянути її у письмовому провадженні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
- довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
- для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються… територіальними органами Пенсійного фонду України… за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Як зазначив відповідач, припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року відбулося автоматично на підставі інформації, яка викладена у листі ГУ ПФУ в Луганській області від 27.03.2017 № 3147/02, та даних СБУ.
З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з квітня 2017 року, взагалі не приймалося.
Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.
З огляду на все вищевикладене, судом встановлено, що Позивач, починаючи з квітня 2017 року не отримує пенсію з вини Відповідача.
Таким чином, суми пенсії, невиплачені Позивачу з вини Відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Щодо доводів відповідача про те, що Позивачем не дотримано строку звернення до суду з позовом, суд зазначає таке.
Твердження Відповідача про порушення Позивачем строку звернення до суду судом вважаються необґрунтованими, з підстав викладених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 23.04.2018 (а.с. 1-3). Також, відповідачем суду не надано жодних доказів повідомлення Позивача про припинення нарахування та виплати пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює посилання Відповідача, які викладені у відзиві на позов, на те, що Позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду, вказаний строк Позивачеві поновлено ухвалою суду від 23.04.2018.
Доводи відповідача про те, що пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена оскільки відповідно до пункту 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» вона виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, а на даний час окремого порядку виплат пенсій, які не виплачені за минулий період, Кабінетом Міністрів України не визначено, судом відхиляються з огляду на наступне.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Враховуючи вказане, посилання відповідача на відсутність на даний час окремого порядку виплат пенсій, які не виплачені за минулий період, судом відхиляються.
Щодо питання про зразковість справи № 805/402/18 для справи № 812/1155/18, суд зазначає таке.
Твердження Відповідача про те, що справа № 812/1155/18 за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії не є типовою та зразковою до справи № 805/402/18 судом вважаються необґрунтованими, з підстав викладених судом в ухвалі про зупинення провадження у справі від 17.05.2018 (а.с. 45-46).
Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює посилання Відповідача, які викладені у доповненні до відзиву, оскільки судом в ухвалі суду від 17.05.2018 було встановлено, що справа № 812/1155/18 є типовою до зразкової справи № 805/402/18, в ній наявні ознаки типової справи, визначені ухвалою Верховного Суду від 01.03.2018. Ухвала суду першої інстанції набрала законної сили та не була оскаржена.
Крім того, з огляду на визначення, яке надано в ст. 1 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливості державним органам врахувати її особливі потреби.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявність чи відсутність довідки органу соціального захисту населення про взяття особи на облік, як внутрішньо переміщеної особи, жодним чином не наділяє або не позбавляє особу статусу внутрішньо переміщеної.
Такий статус особа набуває автоматично внаслідок настання певних обставин та набуття нею ознак «внутрішньо переміщеної особи», визначених статтею 1 Закону № 1706-VII.
Оскільки позивач відповідає всім визначеним статтею 1 Закону № 1706-VII ознакам «внутрішньо переміщеної особи», суд дійшов висновку, що дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 805/402/18 та її необхідно розглядати з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) зазначено, що такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної, Закон № 1706-VII не містить. Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Доводи відповідача про те, що суд на підставі ст. 133 КАС України може звільнити відповідача від сплати судового збору з огляду на відсутність фінансування, судом відхиляються з наступних підстав.
В обґрунтування вказаних доводів відповідач зазначає, що серед видатків у 2018 році відсутня така позиція як сплата судового збору.
Так. відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом суду, заява сторони розглядається виходячи з наведених в ній обставин, які підтверджені належними доказами.
З вищевикладеного вбачається, що єдиною підставою для задоволення клопотання є врахування майнового стану сторони, обґрунтування цих обставин, які свідчать про неможливість оплати судового збору, покладається на сторону, яка звертається з заявою.
На думку суду, наведені норми, що дають право зменшити, відстрочити або звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан особи, насамперед стосується сторін соціально вразливої верстви населення з метою вільного їх доступу до правосуддя.
Обмежене фінансування бюджетної установи, що діє як суб'єкт владних повноважень, не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.
Оскільки статтями 133 КАС України та 8 Закону України «Про судовий збір» визначено можливість суду у виключних випадках зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а не обов'язок, суд вважає за необхідне відхилити доводи відповідача за необґрунтованістю.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо обраного позивачем способу захисту, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд зауважує, що Позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправними дії Відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу, але з урахуванням наданих висновків суду та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що Відповідачем допущено саме бездіяльність.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав Позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу у період з квітня 2017 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тобто правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з квітня 2017 року, а також зобов'язання Відповідача поновити Позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з квітня 2017 року.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії шляхом перерахування на рахунок, що відкритий в ПАТ «Ощадбанк», то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним», установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Згідно з пунктом 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.
Пунктами 9 - 11 вказаної Постанови визначено, що між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку. Одержувачі, крім внутрішньо переміщених осіб, можуть у будь-який час змінити уповноважений банк, подавши заяву до відповідного уповноваженого банку згідно з пунктом 10 цього Порядку.
Отже, згідно з наведеними нормами орган Пенсійного фонду зобов'язаний виплачувати пенсію на відповідний банківський рахунок згідно з поданою одержувачем пенсії у відповідності до вказаних норм заяви.
Доказів того, що після поновлення виплати пенсія позивача буде виплачуватися в інший спосіб, і відповідно, будуть порушені права позивача, до суду не подано.
Крім того, обов'язковою умовою для надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, чого в цій частині не відбулося.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з квітня 2017 року, а також зобов'язання Відповідача поновити Позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з квітня 2017 року слід задовольнити. В задоволенні вимог про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії шляхом перерахування на рахунок, що відкритий в ПАТ «Ощадбанк», слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити це рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 23.04.2018 відстрочено Позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місце реєстрації: АДРЕСА_1) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41245565, 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, буд. 35-А) про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження юридичної особи: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35 А, код ЄДРПОУ 41245565) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місце реєстрації: АДРЕСА_1) пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.
В задоволенні вимог про зобов'язання Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії шляхом перерахування на рахунок, що відкритий в ПАТ «Ощадбанк» відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, буд. 35 А, код ЄДРПОУ 41245565) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.М. Чиркін