16 жовтня 2018 року № 810/5132/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Волошка О.Л.,
представника позивача: не з'явився,
представники відповідачів: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича
провизнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.09.2018;
- скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.09.2018 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Тарасом Олександровичем у виконавчому провадженні №57054277;
- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича провести виконавчі дії з виконання судового рішення у виконавчому провадженні №57054277 у передбачений законом строк.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, всупереч приписам чинного законодавства прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за відсутності фактичного виконання рішення суду.
Позивач звертає увагу, що при встановленні підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у тому числі, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець та керівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний здійснити заходи, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, щодо складання відповідного акту та направлення оригіналу виконавчого документу для стягнення коштів до казначейства, а не повертати виконавчий документ стягувачу без виконання.
Також, позивач вказує, що державним виконавцем не встановлено підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", для повернення виконавчого документу стягувачу, зокрема, не зазначено, яким саме законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, адже, на думку позивача, такого закону взагалі не існує, а також не встановлено факт відсутності іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.
Крім цього, на думку позивача, посилання державного виконавця на неможливість проведення інших виконавчих дій стосовно боржника відповідно до статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", що нібито виключає можливість виконання відповідного рішення, є безпідставним.
Позивач стверджує, що жодних обставин, що нібито унеможливлюють виконання судового рішення в частині погашення заборгованості з виплати пенсії за період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2017 року, коли така саме заборгованість за 2018 рік Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області була погашена, державним виконавцем не встановлено та судом не розглядалося та не вирішувалося питання щодо надання Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області розстрочки чи відстрочки щодо виплати заборгованості з виплати пенсії позивачу за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.
Таким чином, на думку позивача, посилання державного виконавця на положення постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям громадян" є безпідставним та протиправним, адже зазначеною постановою не встановлено та не могло бути встановлено розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення, що є виключною компетенцією суду.
Крім цього, позивач звертає увагу, що протиправними є дії державного виконавця, який повертає виконавчий документ без виконання на тій підставі, що судове рішення нібито буде виконане боржником у майбутньому, але ж на момент прийняття державним виконавцем відповідної постанови судове рішення у повному обсязі не було виконано.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2018 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 16.10.2018.
У судове засідання, призначене на 16.10.2018, учасники справи не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Водночас, позивач у позовній заяві просить суд здійснювати розгляд справи без його участі.
Відповідачі про причини неявки суд не повідомили, у судове засідання не з'явились, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило. Правом надати відзив на позовну заяву не скористались.
Відповідачеві також було запропоновано до дати судового засідання подати відзив на позовну заяву, а також попереджено, що згідно з частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає у смт. Іванків, Київської області, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с. 16).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ, якому призначена та виплачується пенсія за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" (а.с. 15).
У жовтні 2017 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про надання завіреної копії довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії та просив вказати причини не перерахунку.
Отримавши від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відмову у перерахунку пенсії та не погоджуючись з нею, позивач звернувся до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №810/650/18 від 03.04.2018 визнано протиправною відмову щодо не перерахунку пенсії та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" №900-УІІІ від 23 грудня 2015 року, ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", № 947 від 18 листопада 2015 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268", починаючи з 01.01.2016.
Отримавши виконавчий лист №810/650/18 від 02.07.2018, позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у м. Києві з заявою про прийняття виконавчого листа до виконання (а.с. 11).
22 серпня 2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Т.О. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №57054277 (а.с. 12).
У подальшому, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Т.О. прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.09.2018 (а.с. 14).
На обґрунтування прийняття даної постанови відповідач вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило його листом від 07.09.2018 №7705/07-07 про виконання рішення суду у межах наданих повноважень шляхом проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.01.2016.
Не погоджуючись зі спірною постановою відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі -Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на території України.
Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.
Суд враховує правову позицію, викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № 2379/12/13-12 стосовно підстав звільнення від доказування згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), відповідно до частини 1 якої обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
З метою надання правової оцінки законності оспорюваної постанови на предмет того, чи є виконаним рішення суду або воно не виконано у спосіб, визначений судовим рішенням, яке набрало законної сили, як на цьому наполягає позивач, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону №1404-VIII).
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).
Суд зазначає, що враховуючи положення пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII, законодавством не передбачено повноважень державного виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб, інший, аніж визначений безпосередньо виконавчим документом.
Відповідно до приписів частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Згідно із частиною 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Зі змісту оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу вбачається, що державний виконавець при її винесенні керувався вимогами пункту 9 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII.
Пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №57054277 від 18.09.2018 вказано, що листом Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.09.2018 № 7705/07-07 повідомило про виконання рішення суду у межах наданих повноважень. Згідно даного повідомлення та розрахунку від 15.08.2018 позивачеві з 01.01.2016 проведений перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Сума коштів по перерахунку за період з 01.01.2016 по 31.08.2018 становить 971,20 грн. та буде виплачена в порядку, що визначений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям громадян", а саме за період з 01.01.2018 по 31.08.2018 сума 242,80 грн. буде виплачена у вересні 2018 року разом з пенсією; за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 сума 728,40 грн. буде виплачуватися з 01.01.2019 по 31.12.2019 - щомісяця окремою сумою у розмірі 50% різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, з 01.01.2020 - щомісяця окремою сумою у розмірі 100% різниці між місячним розміром підвищеної пенсії.
Разом з тим, як зазначено в оскаржуваній постанові, вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63,75 Закону України "Про виконавче провадження".
У той же час, суд не може погодитися із правомірністю застосування відповідачем до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 з огляду на таке.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно вимог статті 63 Закону № 2262-ХІІ (у редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону.
Згідно з частиною 4 статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
29 грудня 2015 року набрав чинності Закон України від 23.12.2015№ 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" (далі - Закон № 900-VIII).
Цим Законом були внесені зміни до статті 63 Закону № 2262-ХІІ. Статтю 63 доповнено новою частиною такого змісту: "Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських".
Статтею 51 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ (у редакції Закону України від 15.07.2015 № 614, який набрав чинності 01.01.2016) перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до абзацу 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Згідно із статтею 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015№ 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) та постановою від 18.11.2015№ 947 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006№ 268" встановлено розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, що значно перевищують посадові оклади і оклади за спеціальні звання колишніх працівників органів внутрішніх справ.
Постанова Кабінету Міністрів України № 988 набрала чинності 02.12.2015.
Порядок проведення перерахунку пенсій встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393" (далі - Порядок № 45), яка набрала чинності 20.02.2008.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку № 45 перерахунок раніше призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
У пункті 1 Порядку № 45 передбачено, що рішення Кабінету Міністрів України Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держприкордонслужби, ДПтС, ДСНС повідомляють у п'ятиденний строк Пенсійному фонду України про підстави перерахунку пенсій військовослужбовцям.
Пенсійний фонд України повідомляє у п'ятиденний строк з моменту надходження інформації від державних органів своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку.
Головні управління Пенсійного фонду України складають у десятиденний строк з моменту надходження зазначеної інформації списки за формою згідно із додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
На підставі списків уповноважені органи готують для перерахунку пенсії довідки про розмір грошового забезпечення кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно із додатком 2 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.
Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами 2 і 3 статті 51 Закону №2262-ХІІ. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Отже, збільшення грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника міліції на підставі Постанови №988 згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", статтями 51, 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Отже, з набранням чинності Постановою № 988, якою збільшені розміри посадових окладів поліцейських, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії.
Оскільки Постанова № 988, якою встановлені розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і окладами за спеціальними званнями, набрала чинності 02.12.2015, позивач має право на перерахунок пенсії з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських, з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, тобто з 01.01.2016.
Судом у межах провадження № 810/650/18 встановлено, що пенсійним фондом у листі від 25.10.2017 № 1266/Б-01 не заперечувалось право позивача на перерахунок та виплату пенсії згідно із Законом України від 23.12.2015 № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", на підставі наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.
Неможливість перерахувати та виплатити пенсію позивачу відповідач пояснив відсутністю коштів у Державному бюджеті України.
У зв'язку з цим, Київським окружним адміністративним судом у межах провадження № 810/650/18 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1, починаючи з 01.01.2016.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
У рішенні від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.
15 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду зразкової справи прийняв рішення в адміністративній справі №820/6514/17 за позовом громадянина до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", статтями 51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", на підставі наданої довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про грошове забезпечення від 19.06.2017 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", статтями 51,63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", на підставі наданої довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про грошове забезпечення від 19.06.2017 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своєму рішенні від 15.02.2018 зазначив, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зміна грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника міліції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", яка набрала чинності 02.12.2015.
Відповідно до рішення у зразковій справі Верховним Судом вказано, що згідно зі статтею 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" позивач має право на перерахунок пенсії з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.
Верховний Суд також зазначив, що посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином суд дійшов висновку, посилаючись на рішення Європейського суду у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області у виконавчому провадженні надані докази проведення позивачу перерахунку пенсії відповідно до ст. 63 Закону № 2262, Постанови № 988, з урахуванням довідки Ліквідаційної комісії про розмір грошового забезпечення за нормами постанови КМУ № 103 від 21.02.2018.
Державний виконавець в оспорюваній постанові зауважив, що сума коштів по перерахунку за період з 01.01.2016 по 31.08.2018 становить 971,20 грн. та буде виплачена у порядку, що визначений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям громадян", а саме, за період з 01.01.2018 по 31.08.2018 сума 242,80 грн. буде виплачена у вересні 2018 року разом з пенсією; за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 сума 728,40 грн. буде виплачуватися з 01.01.2019 по 31.12.2019 - щомісяця окремою сумою у розмірі 50% різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, з 01.01.2020 - щомісяця окремою сумою у розмірі 100% різниці між місячним розміром підвищеної пенсії.
Разом з тим, як зазначено в оскаржуваній постанові, вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63,75 Закону України "Про виконавче провадження", що й зумовило повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Тобто, державним виконавцем в оспорюваній постанові вказано, що виплата суми перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 здійснюватиметься в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018.
Так, судом встановлено, що перерахунок пенсії позивачеві був здійснений з урахуванням вимог пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Надаючи оцінку наведеній обставині суд виходить із наступного.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103, пунктом 3 якої, відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" Кабінет Міністрів України, постановив перерахувати з 01.01.2016 пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції". Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.
Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 1 січня 2018 року.
Сума перерахованих пенсій для виплати за період 01.01.2016 по 31.12.2017 обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 01.01.2018 та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:
- з 01.01.2019 по 31.12.2019 - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017;
- з 01.01.2020 - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.
У свою чергу, як вже зазначено судом, Законом №2262-ХІІ встановлено, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відтак, враховуючи, що з 01.01.2016 у позивача виникли обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, зокрема, відбулась зміна розміру видів грошового забезпечення поліцейських, та враховуючи, що такий перерахунок та виплата своєчасно не були проведені саме з вини державного органу, саме з цього часу необхідно здійснити перерахунок та виплату на підставі судового рішення, що набрало законної сили без застосування у спірних правовідносинах норм постанови КМУ №103.
Також суд зазначає, що виплата позивачу пенсії у спосіб, передбачений постановою КМУ від 21.02.2018 № 103, не узгоджується з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини 3 статті 52 Закону № 2262-ХІІ, виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Цією або жодною іншою нормою Закону № 2262-ХІІ, який у спірних правовідносинах є спеціальним, не передбачено можливості сплати пенсії частинами у майбутньому та/або із застереженнями про наявність фінансування.
При цьому суд звертає увагу на те, що Закон № 2262-ХІІ не надає Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати чи змінювати порядок виплати пенсії.
Керуючись положеннями частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у спірних правовідносинах до питань порядку виплати пенсії після її перерахунку застосовує положення Закону № 2262-ХІІ, який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018.
Крім того, із положень статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
При вирішенні даного спору застосуванню підлягають положення статті 58 Конституції України, за змістом якої, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Судом встановлено, що позивач набув право на перерахунок пенсії з 01.01.2016, відповідно до Закону України від 23.12.2015 №900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей".
У той же час, постанова Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 набрала чинності 24.02.2018.
Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року N 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Особливості правового застосування, визначені Постановою КМУ №103, у тому числі пунктами 3 та 5, на думку суду, створюють нові публічно-правові відносини між позивачем, Головним управлінням ПФУ у Київській області та відповідачем, які виникли з 24.02.2018 і не є предметом розгляду в даній адміністративній справі, хоча й охоплюють період примусового виконання рішення суду, проте в силу наведених норм Конституції України не можуть мати зворотної дії в часі.
Отже, застосування до правовідносин, які виникли до 24.02.2018, положень постанови Кабінету Міністрів України, в редакції, чинній після 24.02.2018, з огляду на її прийняття після виникнення спірних правовідносин та погіршення становища позивача в частині строків виплати належної йому пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, порушуватиме конституційний принцип незворотності дії законів в часі.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи питання щодо порядку здійснення виплати позивачеві пенсії за наслідками перерахунку суд виходить з того правового регулювання, що було чинним на момент виникнення права позивача на такий перерахунок та виплату.
Оскільки виплату перерахованої з 01.01.2016 по 31.12.2017 пенсії позивачу ГУ ПФУ у Київській області своєчасно не здійснило після виникнення права на такий перерахунок (01.01.2016), а доводи боржника, з якими погодився відповідач, що така виплата має здійснюватися лише з 01.01.2019, не ґрунтуються на вимогах закону, суд вважає, що рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №810/650/18 від 03.04.2018 на підставі якої Київським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист, не виконане у спосіб, зазначений у ній.
Суд зазначає, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.09.2018 ВП №57054277 винесена на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно із яким виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
При цьому конкретної підстави для застосування при винесенні даної постанови саме п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" відповідачем ані в оскаржуваній постанові, ані під час розгляду справи не вказано.
Так, в оскаржуваній постанові зазначено, що встановлені обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63,75 та статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
У той же час суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Приймаючи до уваги, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №810/650/18 від 03.04.2018 про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1, починаючи з 01.01.2016 не виконана, суд дійшов висновку, що державним виконавцем було передчасно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки в цій частині виконавцем не вчинено належних та необхідних дій щодо перевірки виконання боржником судового рішення у повному обсязі, згідно із вимогами статті 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 810/2790/18 від 03.09.2018 (справа за апеляційної скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві).
Формулюючи позовні вимоги, позивач просить визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 18.09.2018 ВП № 57054277.
Так, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Оскільки постанова про повернення виконавчого документа стягувачу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.
При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
З урахуванням цього, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 18.09.2018 ВП №57054277.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. провести виконавчі дії з виконання судового рішення у виконавчому провадженні №57054277 у передбачений законом строк суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону №1404-VIII, яка регулює питання відновлення виконавчого провадження, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання (ч.2 ст.41 Закону №1404-VIII).
Таким чином, скасування судом постанови про повернення виконавчого документа є підставою для поновлення виконавчого провадження шляхом винесення державним виконавцем постанови про відновлення виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
У зв'язку з цим, вимога позивача про зобов'язання відповідача провести виконавчі дії з виконання судового рішення у виконавчому провадженні може бути задоволена виключно у разі порушення відповідачем вимог частини першої статті 41 Закону №1404.
Приймаючи до уваги, що постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 18.09.2018 визнана судом протиправною та скасована, виконавче провадження №57054277 в силу прямої норми частини 1 статті 41 Закону №1404-VIII підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що рішення суду у даній справі на момент його проголошення відповідачем ще не одержано, підстав вважати, що відповідач буде ухилятися від вчинення дій з відновлення виконавчого провадження №57054277, прямо передбачених приписами Закону №1404-VIII, у суду немає.
Відтак суд вважає, що право позивача на відновлення виконавчого провадження на момент проголошення даного судового рішення не порушене, у зв'язку з чим позовна вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачами не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а його вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.09.2018;
Визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича від 18.09.2018 у виконавчому провадженні №57054277.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного рішення суду - 16.10.2018
Суддя Панченко Н.Д.