26 листопада 2018 року м. Житомир справа № 0640/3529/18
категорія 10.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про скасування вимог про сплату боргу,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про скасування вимог про сплату боргу. В обґрунтування позову позивач зазначила, що відповідачем було винесено вимоги від 02.06.2016 №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 10256,46 грн., від 24.04.2018 №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 10053,18 грн. від 20.06.2018 №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 9476,27 грн. Усі вказані вимоги стосуються сплати ЄСВ. Позивач вказує, що є пенсіонером за віком, а тому у відповідача відсутні підстави для нарахування їй ЄСВ.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстави викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду усною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Пенсійному фонді України та є пенсіонером за віком з 2011 року зі зниженням пенсійного віку.
Крім того, ОСОБА_1 була зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець з 30.11.2007 по 30.12.2016.
Головним управлінням ДФС в Житомирській області 02.06.2016 було винесено вимогу №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 10256,46 грн., 24.04.2018 було винесено вимогу №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 10053,18 грн. 20.06.2018 було винесено вимогу №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 9476,27 грн. Усі вказані вимоги стосуються сплати ЄСВ
Оцінюючи спірні правовідносини у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 8.07.2010 № 2464 VІ (далі Закон № 2464 VІ.)
Відповідно до п. 2, ст. 1 Закону № 2464 VІ "єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом № 2464 VІ визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п. 2 статті 2 ).
Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску (стаття 12 Закону № 2464 VІ). Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об'єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 "Про Державну фіскальну службу України" (далі постанова № 236) Державна фіскальна служба України (ДФС) здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом.
В статтях 9, 10 Податкового кодексу України (далі ПКУ) встановлений повний перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів, і в цьому переліку немає єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таким чином, сфера дії ПКУ не поширюється на єдиний внесок. Тобто на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску, поширюється тільки дія Закону № 2464 VІ.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 розділу 11 наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є:
1) роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань);
Відповідно до п. 6 розділу 5 наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: -вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом у день набрання судовим рішенням законної сили;
Відповідно до п. 5 розділу 5 вищенаведеної інструкції протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) не підлягає адміністративному оскарженню в частині сум недоїмки, які виникли на підставі поданих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов'язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Про це зазначено у першому абзаці пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За змістом вказаних законів та у відповідності з висновком, якого дійшов Конституційний Суд України в своєму рішенні від 26 листопада 2013 року №1-14/2013 (№11-рп/2013), право на пенсію за віком особа набуває не лише після досягнення загально визначеного пенсійного віку чи пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством, а також у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин (п. 2.1 мотивувальної частини).
Згідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Аналіз норм наведених вище законів дає підстави вважати, що "пенсіонер за віком" - це особа, яка набуває право на отримання пенсії не лише після досягнення загально визначеного пенсійного віку, а також після досягнення віку, встановленого спеціальним законодавством, і у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з ч. 4 ст. 4 Закону про ЄСВ, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України в постанові К/9901/3362/17.
Також, 20 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у справі № №805/2195/17-а, розглядав позов фізичної особи підприємця до управління Державної фіскальної служби в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача через невідшкодування йому помилково сплаченого ЄСВ. У рішенні суд зауважив, що, відповідно до ч. 4 ст. 4 закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування". Верховний Суд також наголосив, що звільнення фізичної особи підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
З огляду на наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що оскільки позивач є пенсіонером за віком, то у неї відсутній обов'язок щодо сплати ЄСВ при здійсненні підприємницької діяльності, а тому оскаржувані вимоги винесено відповідачем без врахуванням усіх обставин та норм чинного законодавства у зв'язку з чим їх слід скасувати.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень, що є підставою для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Житомирській області ( вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39459195) про скасування вимог про сплату боргу задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними вимоги від 02.06.2016 №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 10256,46 грн., від 24.04.2018 №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 10053,18 грн. від 20.06.2018 №Ф-500-06 про сплату недоїмки в розмірі 9476,27 грн. та скасувати їх.
Стягнути на ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) з Головного управління ДФС у Житомирській області ( вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39459195) за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір у сумі 704,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.С. Токарева