ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" листопада 2018 р. справа № 0940/1714/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - Гундяка В.Д.
секретар судового засідання Бунич Т.В.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Бабій Т.С.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі та нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
21.09.2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 11.10.2018 року відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржений наказ підлягає скасуванню, як такий, що прийнятий без правових підстав та з порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема положень Закону України «Про державну службу» та Кодексу Законів про працю України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позов, який надійшов до суду 01.11.2018 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, та просила суд в задоволенні позову відмовити з урахуванням тієї обставини, що оскільки станом на момент поновлення ОСОБА_3 на публічній службі на виконання рішення суду за №809/2537/15 від 21.11.2016 року в ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області припинено як юридичну особу, позивач була правомірно звільнена з роботи 30.08.2018 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та ч.1 ст.85 Закону України «Про державну службу». Вважає, що ОСОБА_3 була призначена на певний строк з огляду на факт поновлення її на посаді в юридичній особі, яка припинила свою діяльність.
В поданій суду відповіді на відзив позивач зазначила, що наказом ДПІ у Косівському районі за №118 від 08.11.1994 року вона була прийнята на роботу на невизначений термін, в подальшому будь-яких змін щодо строковості договору до останнього не вносилось. Вказала, що як вбачається зі змісту постанови ВС від 30.05.2018 року в справі за №809/2537/15, переведення на відповідну посаду в новоутвореній юридичній особі, проводиться відповідачем та є його винятковою компетенцією.
Відповідно до заперечення, поданого представником відповідача 19.11.2018 року, остання зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_3 не вказує, яка саме підстава та норма закону забезпечує належний захист порушеного права чи інтересу, за яким вона звернулася до суду. Крім того вказала, що Коломийська ОДПІ є іншою юридичною особою ніж ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області, зі своїм штатним розписом, організаційною структурою та визначеною компетенцією. Водночас, доказів щодо наявності підстав для прийняття на роботу в Коломийську ОДПІ позивачем не надано.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених в адміністративному позові та відповіді на відзив. Зазначив, що позивача звільнено із займаної посади незаконно, за відсутності правових підстав, визначених чинним законодавством України. Вказав, що оскаржений наказ відповідачем винесено в порушення положень ст.36 КЗпП України, так як в разі реорганізації підприємства дія трудового договору продовжується. Вважає, що відповідно до ст.235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У вступному слові представник відповідача позов не визнала з мотивів, наведених у відзиві на позов. Зазначила, що рішення суду за №809/2537/15 від 21.11.2016 року відповідачем було виконано, однак у зв'язку з тим, що ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області на момент поновлення позивача на роботі було ліквідовано, а переведення позивача до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області не вбачається можливим в зв'язку з відсутністю вакансій в даному органі, то відповідачем оскарженим наказом ОСОБА_3 звільнено правомірно.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши вступні слова представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 08.11.1994 року проходила публічну службу в органах податкової служби на різних посадах. З 24.07.2013 року позивач обіймала посаду старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області (а.с.13).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 311 "Про утворення територіальних органів державної фіскальної служби" та на підставі наказу Міністерства доходів та зборів України від 03.02.2015 року №13 розпочато реорганізацію ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів у Івано-Франківській області шляхом приєднання до ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС у Івано-Франківській області.
Наказом ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області за №25-о від 02.06.2015 року позивача було звільнено з роботи у зв'язку з скороченням штатної чисельності працівників згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Даний наказ в подальшому був скасований, а ОСОБА_3 була поновлена на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду за №809/2357/15 від 21.11.2016 року, яка залишена в силі постановою Верховного Суду від 30.05.2018 року (а.с.60-73).
Відповідно до наявної в матеріалах справи та дослідженої судом в якості письмового доказу копії наказу Коломийської ОДПІ за №15-о від 30.08.2018 року позивача з 02.06.2015 року поновлено на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області (а.с.12).
Однак, в той же день наказом відповідача за №16-о відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України та ч.1 ст.85 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади (а.с.11).
Суд не погоджується з правомірністю прийнятого відповідачем наказу з огляду на нижчевикладане.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий судовий розгляд, який забезпечується, у тому числі, шляхом з'ясування судами усіх обставин справи та обґрунтованості судових рішень.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" (Ruiz Torija et Hiro Balani c. Espagne) від 9 грудня 1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" (Artico c. Italie) від 13 травня 1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (пункт 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (Заява №22750/02) від 15.11.2007).
Згідно з частиною другою статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відносини щодо проходження публічної служби, врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому у спірних правовідносинах пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України "Про державну службу" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" однією із підстав припинення державної служби є закінчення строку призначення на посаду державної служби.
Згідно частини 1 статті 85 вищевказаного Закону у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.
До спірних правовідносин також підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Так, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Також п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, укладений ОСОБА_3 з ДПІ в Косівському районі трудовий договір строковим не був. Одночасно, як вбачається з дослідженої судом в якості письмового доказу по справі копії наказу за №15-о від 30.08.2018 року ОСОБА_3 поновлена на посаді безстроково, так як конкретний термін чи настання певної події, з якими пов'язано припинення публічної служби у ньому не зазначені. Також суд приймає до уваги той факт, що жодних посилань чи вказівок на обмеження поновлення ОСОБА_3 на посаді певними строками рішення суду за №809/2357/15 від 21.11.2016 року не містить.
При цьому, посилання представника відповідача на факт поновлення на посаді в юридичній особі, що припинила свою діяльність, як на обставину, яка дає можливість вважати укладений з позивачем договір строковим, є безпідставним, так як даний факт, на переконання суду, жодним чином не може змінити умови трудового договору, в тому числі і щодо строковості.
З огляду на вищевикладене суд вважає звільнення позивача на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та ч.1 ст.85 Закону України «Про державну службу» протиправним.
Окрім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи та дослідженої судом в якості письмового доказу копії наказу за №16-о від 30.08.2018 року ОСОБА_3 було звільнено із посади старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області, тобто із посади в юридичній особі, яка на момент прийняття оскарженого наказу вже не існувала.
Так, згідно постанови КМУ від 6 серпня 2014 р. № 311 була розпочата реорганізація Державної податкової інспекції у Косівському районі Головного управління Міндоходів шляхом її приєднання до Державної податкової інспекції у Косівському районі Головного управління ДФС.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області 01.10.2015 року юридична особа була припинена в результаті реорганізації (а.с.57,58).
Згідно частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП, яка на дані правовідносини не поширюється, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Згідно з пунктом 19 Постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках реорганізації (в тому числі приєднання до іншого підприємства) дія трудового договору працівника продовжується. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Судом встановлено, що Державна податкова інспекція у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області, в яку було реорганізовано ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів, в подальшому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року № 892 "Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби", була реорганізована шляхом приєднання до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС.
Так, згідно з частинами другою та третьою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивача неможливо поновити на попередній роботі у зв'язку з припиненням ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів як юридичної особи, позивач підлягає поновленню в Коломийській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС на посаді, яку вона обіймала до звільнення.
При цьому суд вважає безпідставним твердження представника відповідача про неможливість поновлення позивача на даній посаді, так як ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області ліквідовано з огляду на таке.
Зокрема, Верховний Суд України у постановах від 04.03. 2014 по справі №21-8а14, від 27.05.2014 по справі №21-108а14, від 28.10.2014 по справі №21-484а14 сформулював правову позицію, відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно Постанови КМУ «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» за № 100 від 08.02.1995 року даний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період".
Згідно дослідженої в судовому засіданні розрахунково-платіжної відомості ОСОБА_3 сума доходу позивача за один робочий день в серпні 2018 року становила 316,47 грн.
Оскільки вимушений прогул ОСОБА_3 складає 56 днів з 31.08.2018 року по 19 листопада 2018 року включно, то на її користь слід стягнути середній заробіток в сумі 17 722, 32 грн. (316,47 грн. х 56 дн. = 17 722, 32 грн.) за час вимушеного прогулу з утриманням податків та обов'язкових платежів.
Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України рішення про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби слід звернути до негайного виконання.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що вимоги позивача є правомірними та такими, що повністю відповідають положенням діючого законодавства України, належним чином обґрунтовані, і тому підлягають до задоволення у повному обсязі.
За таких обставин, позов слід задовольнити повністю.
На підставі статті 129-1 Конституції України, ст.ст.83, 85 Закону України «Про державну службу», ст.36, 235 Кодексу Законів про працю України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати неправомірним та скасувати наказ Коломийської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області за №16-о від 30.08.2018 року в частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Державної податкової інспекції у Косівському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області.
Поновити ОСОБА_3 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області з 31 серпня 2018 року.
Зобов'язати Коломийську об'єднану Державну податкову інспекцію ГУ ДФС в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_3 середній заробіток в сумі 17 722 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн. 32 коп. за час вимушеного прогулу у період з 31 серпня 2018 року по 19 листопада 2018 року включно з утриманням податків та обов'язкових платежів.
Постанову суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць в сумі 6 962 (шість тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 34 коп. з утриманням податків та обов'язкових платежів звернути до негайного виконання.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1
відповідач: Коломийська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 395301115, вул. Б.Хмельницького, 3, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200.
Рішення складене в повному обсязі 26.11.2018 року.
Суддя Гундяк В.Д.